В процесі роботи над дисертаційним дослідженням з метою виявлення художньо-стильових особливостей золототкацтва Галичини в контексті європейських художніх тенденцій було поставлено низку завдань, після виконання яких можемо зробити певні висновки. Привозні перські та турецькі тканини і золототкані вироби набули розповсюдження серед заможніх верств населення Галичини внаслідок налагодження торгівлі у ХVI – ХVII ст. між Сходом та Річчю Посполитою. Провідну роль в цьому процесі відіграли вірменські купці та колоністи, які проживали у Львові та інших містах регіону. Поширення попиту на східні шовкоткані та золототкані вироби у XVII ст. в Галичині слід пов’язувати також з діяльністю польської королівської верхівки, багатих замовників-міщан, та з теорією «сарматизму» в шляхетському середовищі тогочасної Речі Посполитої. Мода на імпортовані золотні тканини серед шляхти та міщан, міграція ткачів- професіоналів зі Сходу спричинили налагодження місцевого шовкоткацького та золототкацького ремесла. Перші ткацькі майстерні – “персіярні” організовувалися на теренах Східної Галичини як найближчих територіях для ткачів-емігрантів зі Сходу. Провідною продукцією, яку виготовляли у місцевих персіярнях XVIII ст., були золототкані пояси, одягові тканини та декоративні макати. Внаслідок проведеного аналізу зразків золототканих виробів другої половини XVIII ст. окреслено певні особливості, характерні саме для золототкацтва Галичини: в характері оздоблення декоративних тканин – золототканих макат – домінували західноєвропейські стильові ознаки бароко, рококо, натомість композиції одягових тканин – золототканих поясів – позначені суттєвим впливом стилістики мусульманського: перського та турецького мистецтва. Впливи традиційного народного мистецтва найповніше виявилися в характері декорування золототканих виробів, що походять з невеликих провінційних ткацьких осередків. Оскільки золототкацтво – дороговартісний процес виготовлення художніх тканин і потребує значних коштів, виробництво шовкових тканин стало можливим у другій половині ХІХ ст. завдяки підприємницькій діяльності Потоцьких, що володіли маєтками на Тернопільщині і в Бучачі зокрема. Процес налагодження золототкацького виробництва в Бучацькій ткальні відбувався шляхом пошуків першоджерел (золототкацтва Галичини XVIII ст.) та залученням до співпраці гуцульських ткачів. Впровадження в декор золототканих макат гуцульської орнаментики слід пов’язувати з творчими пошуками так званого «гуцульського» стилю в інших видах художньої промисловості Галичини, в кераміці та в різьбярстві зокрема. Внаслідок проведеної типологізації бучацьких макат за композиційними схемами декору й у процесі дослідження орнаментики окреслено їх художньо-стильові особливості. Переважну більшість бучацьких макат складають твори, що є стильово спорідненими із золототкацтвом Східної Галичини XVIII ст. Ця спорідненість полягає в прямому перенесенні в композиції золототканих макат узорів поясів XVIII ст. Самобутній характер має композиційна будова макат, а саме – багаторазове повторення композицій поясів у одній тканині. Своєрідним переспівом стилістики золототканих виробів XVIII ст. є група макат, у композиціях та орнаментиці яких цитуються фрагменти східних (перських та турецьких) чи європейських золотних тканин XVII – XVIII ст. Традиційно народними впливами позначена група бучацьких макат, де як у композиційних схемах, так і в застосуванні орнаментики проводимо певні аналогії з гуцульським килимарством і ліжникарством. Відмінність цієї групи тканин від їх народних прототипів полягає виключно в застосуванні шовкових та металевих ниток на відміну від вовни в традиційних тканинах. Окрему групу бучацьких золототканих виробів складають макати, позначені стилістикою «українського модерну», «українського стилю», «галицької сецесії». Продовження традицій бучацького золототкацтва можна простежити на прикладі творчості польських митців художнього текстилю 60-90 рр. XX ст. у рамках дослідження діяльності мистецьких товариств. Окрім прямого копіювання золототканих бучацьких макат, професійні художники текстилю в Польщі використовують композиційні схеми декорування, характерні для бучацьких тканин у стилістиці сучасних інтер’єрних тканин. Особливої уваги з боку українського мистецтвознавства та подальшого наукового опрацювання потребує можливість застосування здобутків золототкацтва Східної Галичини в сучасному українському текстилі, а саме: не пряме копіювання золототканих зразків минулих епох, а застосування в сучасній формотворчості орнаментальних мотивів, композиційних схем декорування, колориту, характерного для золототканих виробів. Загалом, золототкацтво в Галичині є повноцінною складовою українського декоративно-ужиткового мистецтва; художньо-стильові особливості золототканих виробів, що виготовлялися в майстернях Галичини, внаслідок своєрідного поєднання східних першоджерел, традицій народного мистецтва та європейських стильових впливів позначені національною своєрідністю української художньої культури. | 