У результаті дослідження проблеми зловживань у сфері кримінального процесу, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульований сучасний підхід до розуміння проблеми зловживання у сфері кримінального процесу та пропонуються шляхи подолання цього негативного явища. Основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення полягають у наступному: Доведено, що проблема зловживання у сфері кримінального процесу є різновидом проблеми зловживання правом. У контексті проблеми зловживання у сфері кримінального процесу варто розуміти зловживання кримінально-процесуальними правами та повноваженнями, які реалізовуються у формі суб’єктивних прав та в рамках кримінально-процесуальних правовідносин. Обґрунтовано, що існує три підходи щодо визначення суті проблеми зловживання правом, а саме: реалізація наданих повноважень з порушенням встановлених законом меж, в результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; реалізація наданих повноважень у встановлених законом межах, у результаті чого спричиняється шкода іншим учасникам суспільних відносин; використання прав та повноважень всупереч їх призначенню, що спричиняє шкоду іншим учасникам суспільних відносин. Визначено, що використання прав та повноважень всупереч призначенню кримінального процесу полягає як у недотриманні вимог, які закріплені в загальних нормах кримінально-процесуального законодавства, так і у порушенні процедури розслідування. Обґрунтовано, що внаслідок зловживання процесуальними правами та повноваженнями можуть наступати негативні наслідки суто процесуального характеру, а саме: змушування суб’єкта кримінально-процесуальних правовідносин до виконання кореспондуючих їм зобов’язань, які об’єктивно не обумовлені обставинами справи та фактичним станом речей; створення ситуації, яка юридично перешкоджає реалізації процесуальних прав та повноважень іншими суб’єктами кримінального процесу; створення перешкод здійсненню ефективного захисту. Доведено, що зловживання у сфері кримінального процесу – це діяння, яке полягає у реалізації суб’єктами кримінального процесу наданих їм прав та повноважень всупереч їх призначенню, з незаконною заінтересованістю, що призводить до спричинення шкоди суспільним та особистим інтересам шляхом унеможливлювання досягнення завдань кримінального судочинства. Статтю 32 КПК України (ст. 6 проекту КПК України) варто доповнити пунктом з роз’ясненням вищевикладеного терміну “Зловживання у сфері кримінального процесу”. Доведено, що зловживання правом може бути як в межах права, так і протиправною діяльністю, залежно від наявності правової заборони таких діянь. Запропоновано главу 1 КПК України (главу 2 “Засади кримінального провадження” проекту КПК України) доповнити нормою наступного змісту: “Суб’єкти кримінального провадження зобов’язані використовувати надані їм Законом права та виконувати обов’язки для досягнення завдань кримінального процесу”. Дане положення необхідно розглядати в якості принципу реалізації кримінально-процесуальних прав та повноважень, що знаходиться в контексті принципу законності. Зловживання правом у сфері кримінального процесу пропонується класифікувати за наступними критеріями: за суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності, за процесуальною позицією, за об’єктом, за наслідками, за ступенем впливу на вирішення кримінальної справи, за характеристикою вимог кримінально-процесуального законодавства, які порушуються, за предметною ознакою, за формою прояву активності, за зв’язком з юридичною відповідальністю, за психічним ставленням особи щодо наслідків, за мотивацією діяльності, за стадіями кримінального процесу, за якісною та кількісною ознакою, за складом осіб та за розповсюдженістю. Запропоновано кримінально-процесуальні заходи захисту, які застосовуються до суб’єктів кримінального процесу з метою протидії зловживанням правами та повноваженнями, поділяти за функціональною ознакою на: заходи спрямовані на позбавлення суб’єкта кримінально-процесуального права чи повноваження; заходи спрямовані на відміну або зміну незаконних процесуальних актів; заходи процесуального примусу, які спрямовані на примусове забезпечення виконання кримінально-процесуальних зобов’язань та відмова у вчиненні певної процесуальної дії. Запропоновано главу 3 КПК України “Учасники процесу, їх права та обов’язки” (та розділ 2 “Суб’єкти кримінального провадження” проекту КПК України) доповнити нормою наступного змісту: “Використання процесуальних прав та повноважень суб’єктами кримінального провадження з метою перешкоджання встановленню істини в справі, затягування розслідування чи судового розгляду або зловживання в іншій формі є неприпустимим. Під час розгляду кримінальної справи суд вправі розглянути питання про накладення грошового стягнення на осіб, які під час досудового розслідування та судового розгляду перешкоджали встановленню істини, затягували розслідування чи судовий розгляд справи шляхом фальсифікації доказів, неодноразової подачі завідомо безпідставних клопотань, скарг чи відводів або в іншій формі зловживали наданими їм кримінально-процесуальними правами”. Доведено, що для ефективного виявлення приховування злочинів доцільно ввести в звітність роботи правоохоронних органів облік процентного співвідношення відмінених прокурором та суддею постанов про відмову в порушенні кримінальної справи до загального числа таких постанов. Обґрунтовано, що фальсифікація доказів кримінальної справи – спотворення суб’єктами кримінального процесу, під час збирання, оцінки, перевірки чи подання доказів, відомостей про фактичні дані, які мають значення для встановлення об’єктивної істини в справі. Статтю 32 КПК України “Роз’яснення значення термінів Кодексу” (ст. 6 проекту КПК України) варто доповнити пунктом з вищевикладеним поняттям. Обґрунтовано, що перед початком допиту підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного варто попереджати про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України “Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину”. Доведено доцільність закріплення в процесуальному законодавстві порядку визнання доказів недопустимими на стадії досудового розслідування. Обґрунтовано, що обвинувачений та його захисник, потерпілий та його представник повинні мати право на ознайомлення з усіма матеріалами кримінальної справи, за винятком тих, що є державною таємницею чи стосуються застосування заходів безпеки. З метою протидії зловживанню цим правом, тобто у випадках використання його не для ознайомлення з матеріалами справи, а для затягування строків, в законі необхідно закріпити можливість обмеження часу ознайомлення. | 