Аналіз сутності жанрових діалогічних форм та структура телепрограм сучасного українського телебачення дозволяють дійти таких висновків: 1. Діалог повинен стати невід’ємною складовою всього телевізійного процесу. Адже саме у відвертому спілкуванні, у міжособистісному контакті має розвиватися інформаційне суспільство, ідеї якого почали зароджуватися в Україні лише в останні роки ХХ століття. Психологи, соціологи, журналісти фіксують, що відбувається розподіл в людському спілкуванні. Зникає довіра до засобів масової інформації, люди відмовляються спілкуватися із журналістами, з недовірою ставляться до журналістських матеріалів. Але хто, як не журналісти розуміють, що без спілкування важко уявити будь-яку журналістську діяльність, особливо збір інформації. Успіх спілкування в значній мірі залежить від професійності журналіста: як він зуміє формувати особистісний, психологічний контакт. Невміння журналіста формувати контакти вкрай негативно впливає на якість кінцевого результату – журналістський твір. Особистісний контакт є об’єктивно необхідним елементом будь-якого журналістського спілкування – короткочасного чи довготривалого. На жаль, в теорії української журналістики досить мало відводиться тематиці журналістського спілкування із аудиторією. Теоретики дають різні визначення: бесіда, розмова, діалогічне спілкування (тобто спілкування двох). Перш ніж таке спілкування відбудеться, необхідний особистісно-психологічний контакт, тобто непроста система взаємозв’язку журналіста з тими, з ким він спілкується, контактує з метою отримання інформації. 2. Дискусія – це широке публічне обговорення будь-якого спірного питання. Її складники: полеміка, дебати, диспут, словесний бій, спір, суперечка окремих осіб. Дискусія має бути і є джерелом руху, розвитку суспільства загалом позитивним завершенням дискусії можуть служити внесені зміни до системи знань. У деяких дослідженнях теорії журналістики подається таке визначення мети журналістської роботи: перетворювати конфлікти у дискусію, тобто не загострювати існуючі суперечності, а знаходити точки дотику конфліктних сторін, шукати компроміси. Можливо, ведучий телевізійної програми певним чином у цьому разі має відчувати себе «соціальним педагогом». 3. Журналісти посідають особливе місце, керуючись безпосереднім впливом на аудиторію. Особливість полягає в тому, що в інформаційному суспільстві комунікатор та аудиторія, їх взаємозв’язок можуть вплинути не лише на ефективність комунікації, але й кожна сторона процесу може піддаватися впливу. Працюючи в умовах далеко «недемократичних», кожен журналіст повинен дотримуватися демократичних принципів журналістики: правдивість, конкретність, фактичність. Ефективність інформаційної діяльності залежить від урахування характеристик масового глядача: а) масова аудиторія невидима, але завжди присутня; б) масова аудиторія різноманітна, але вибаглива; в) масова аудиторія отримує повідомлення анонімно, але її реакція відчутна. Коли з’являється можливість відкритого спілкування аудиторії з комунікатором, анонімність зникає. І ось тут варто враховувати, що спілкування з аудиторією вносить різноманітність у програму, створює атмосферу безпосереднього спілкування. І найвища майстерність журналіста буде досягнута, якщо він зуміє не лише спілкуватися із глядачем, із гостями студії, а зуміє вести діалог, розпочати полеміку, заінтригувати багатьох, і в кінцевому результаті – досягти мети: дати якомога більше інформації своєму глядачеві на тему, яка його цікавить. 4. Відлік діалогу ведучого з гостем у студії починається перед телекамерою тільки для співрозмовника, для ведучого цей діалог (уявний, внутрішній і т.д.) триває усе життя. Екранний етап – лише остання фраза в цій заочно розпочатій розмові, для якої здійснювалися добір та опрацювання редакційної пошти, прослуховування дзвінків глядачів, робота з літературою, дотичне спілкування з колегами, осмислення різних проблем. Одна з граней майстерності ведучого – правильне і доречне психологічне самопозиціювання у пошуку тих питань, які є актуальними і матимуть резонанс. Телевізійна комунікація вимагає встановлювати особистісні контакти аудиторії із комунікатором, щоб враження про нього та цінність його повідомлення були передбачені. Саме цим пояснюється значення і привабливість для аудиторії телевізійної інформації, персоніфікованої її автором і учасниками подій. Персоніфікація телевізійного мовлення утвердилася в усьому світі як принцип мовлення, в цьому істотна відмінність телевізійної журналістики від інших її видів 5. В дискусійних програмах перед ведучим стоїть так багато завдань одночасно. Успішне їх вирішення вимагає високого професіоналізму, розуміння суті всього, що відбувається, володіння тактикою та прийомами роботи. Одне із найважливіших завдань інтерактивної моделі – залучення до цього процесу глядачів. Наприклад, думка глядачів, яку висловлюють по телефону або мікрофону на ПТС, є визначальною для комунікатора. Це свідчить про те, що усвідомлюючи свої функції та мету, комунікатор, який володіє професійними прийомами, цілком може використовувати публічні дискусії з аудиторією. Варто зазначити, що процес медіації об’єктивно надто складний. Найчастіше ведучі за власною інтуїцією відпрацьовують прийоми в практичній діяльності. І найкращі досягнення телевізійних ведучих повністю підтверджують правильність вчасного пошуку, що відповідає теоретичним висновкам професіоналів у сфері прикладної психології. І якщо ми порівняємо ці дві тактики – телевізійну, напрацьовану найталановитішими ведучими, та психологічну, сформульовану спеціалістами-психологами, то побачимо їх повну тотожність. Залишається цю методику роботи лише засвоїти всім практикам. 6. Інтерактивна програма має власну специфіку, хоча дуже схожа на особистісне спілкування. Особистість в передачах телебачення взаємодії виявляється незалежно від жанру програми в умовному телевізійному просторі, навіть якщо він максимально наближений до реальності. Тому найчастіше глядач моделює свою поведінку, приймаючи ті правила гри, які диктує комунікатор. Тому перший стимул до спілкування дає завжди комунікатор. Але в подальшому може розвиватися по-різному, залежно від обраних ролей учасників. Комунікатор може домінувати, одягаючи на себе маску «диктатора». Контакт встановлюється, але особистість залишається за межами передачі. Вона виходить на екран рівно настільки, наскільки це треба комунікатору. Комунікатор виступає в ролі «пастора» або «вчителя». Контакт встановлюється, особистість глядача в цьому діалозі присутня та частково виявляється, але вона поставлена як і в попередньому випадку в рамки, відведені комунікатором. Глядач запитує, просить, сподівається. Вже від самої настанови глядач стає залежним. Комунікатор може виступати в ролі «друга», «партнера», «співрозмовника». Контакт комунікатора із глядачем у цьому випадку найбільш близький до звичайного спілкування 7. Від уміння ведучого емоційно залучити глядачів у події телеекрану залежить рівень їхньої активності в діалозі «телебачення аудиторія». Потрібно враховувати конкуренцію, адже глядач обиратиме ту програму, яка для нього цікавіша, від перегляду якої він отримає більше інформації. Таким чином, програма, яка має зворотний зв’язок із аудиторією, повинна виконувати завдання: — визначення шляхом якісних соціологічних досліджень (фокус-інтерв’ю) найбільш актуальних питань економічного розвитку; — визначення «думок лідерів» – експертів з найбільш значущих і дискусійних питань та залучення їх до відкритого діалогу, навіть в межах круглих столів за участю журналістів; — залучення до дискусії телевізійної аудиторії програми безпосередньо за допомогою інтерактивного опитування як під час ефіру, так і до нього, навіть за допомогою Інтернету, SMS-повідомлень; — створення прецеденту суспільної експертизи рішень, прийнятих під час попередніх дискусій. |
