Анотація до роботи:

Арнаут А.Г. Земельна реформа в Україні та в Румунії: порівняльний аналіз законодавства. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06. – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсове право. – Київський національний аграрний університет. – Київ, 2007.

Дисертація присвячена комплексному і всебічному дослідженню порівняльного аспекту проведення земельних реформ в Україні та Румунії. У роботі виділено спільні та відмінні риси земельних реформ, засад інституту права власності на землю, формування та розвитку ринку земель у двох країнах.

Розглядаються питання “моделей” земельних реформ в двох державах, обґрунтовано правильність обрання Україною “моделі” земельної реформи за принципом “встановлення права власності на землю на нових засадах”.

Аналізуються суб’єкти та об’єкти права власності на землю в Україні та Румунії, розглядається в порівняльному аспекті проблема народної власності у цих країнах.

Визначаються основні спільні та відмінні риси формування та розвитку ринку земель в Україні та Румунії. Висловлено пропозиції щодо вдосконалення земельного законодавства України, яке регулює відносини у сфері власності на землю, формування та розвитку ринку земель.

У висновках дисертації викладено наукові та практичні результати проведеного дослідження, наведено нове вирішення наукового завдання, яке полягає у порівняльно-правовому аналізі законодавства України та Румунії в сфері реформування земельних відносин з метою визначення спільних і відмінних рис земельних реформ у цих країнах.

Головними науковими і практичними результатами роботи, досягнутими автором у процесі дисертаційного дослідження, є такі:

1. Україною та Румунією були обрані різні шляхи реалізації земельної реформи. Румунія, як і багато інших європейських держав, що почали процес реформування земельних відносин у 90-і роки, обрала шлях “поновлення права власності на землю” або “повернення земельних ділянок колишнім власникам або їх спадкоємцям”. Україна, на відміну від Румунії, обрала шлях “встановлення права власності на земельну ділянку”. Проте на початку земельної реформи висловлювалися окремі думки про реформування земельних відносин у нашій країні шляхом “поновлення”, враховуючи інтереси певної частини населення України, особливо тієї, яка мешкає на території Західної України (Буковини) та Бессарабії. Враховуючи проблеми, які виникли в Румунії при реалізації земельної реформи, зокрема щодо браку земельних ділянок для їх повернення колишнім власникам, бажання останніх отримати свої земельні ділянки, на яких сьогодні розташовані площі, школи, вищі навчальні заклади та інші об’єкти, можна стверджувати, що обрана українськими законодавцями “модель” реформування земельних відносин є виправданою.

2. З метою подальшого розвитку земельної реформи в Україні необхідно вжити таких заходів: прискорити процес приватизації земельних ділянок громадянами, які мають на це право; визначити правовий статус Українського народу як власника земель; створити інфраструктуру ринку земельних ділянок; розмежувати земельні ділянки державної власності, комунальної власності та права власності Українського народу; здійснити процедуру розмежування вказаних категорій земель за рахунок коштів Державного бюджету України.

3. Потребують удосконалення конституційні норми, що визнають територіальні громади суб’єктами права власності на землю в Україні у зв’язку з відсутністю відповідно до Конституції України можливостей набуття права власності на землю для цієї категорії суб’єктів.

4. Правова система України, на відміну від румунської, передбачає, що земля є об’єктом права власності Українського народу. У чинному земельному законодавстві України не встановлюються засади здійснення повноважень власника Українським народом. Тому питання щодо правосуб’єктності Українського народу більшістю вчених вважається проблемним.

Враховуючи досвід Румунії у вирішенні питання про встановлення особливого правового режиму щодо деяких категорій майна (у тому числі земельних ділянок) шляхом встановлення правового режиму публічної власності, вважається актуальним та доцільним прийняття Закону України “Про власність на землю Українського народу”. До нього повинні увійти положення про правове становище Українського народу як суб’єкта права власності на землю; перелік органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що повинні здійснювати повноваження власника від імені Українського народу; перелік земельних ділянок, що є власністю Українського народу; норми про поділ усіх земельних ділянок – об’єктів права власності Українського народу на земельні ділянки: об’єкти права власності Українського народу національного інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу буде здійснювати Верховна Рада України) та місцевого інтересу (повноваження власника щодо яких від імені Українського народу будуть здійснювати органи місцевого самоврядування); норму про виключення всіх земельних ділянок – об’єктів права власності Українського народу із цивільного обігу; порядок використання земельних ділянок – об’єктів права власності Українського народу. У зв’язку з викладеним вважається доцільним доопрацювання Закону України “Про розмежування земель державної та комунальної власності”, який повинен врахувати також існування земель права власності Українського народу.

5. Діючий Земельний кодекс України (з 1 січня 2002 року) дозволив іноземним громадянам та особам без громадянства у певних випадках ставати суб’єктами права власності на земельні ділянки. Проте законодавством не були враховані та врегульовані всі можливі ситуації з огляду на статус іноземних громадян та осіб без громадянства як суб’єктів права власності на земельні ділянки в Україні. Зокрема, необхідно врегулювати можливу ситуацію виходу із громадянства України або його втрату фізичною особою – власником земель сільськогосподарського призначення. У такому випадку до суб’єкта права власності треба застосовувати норму про необхідність відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення протягом року з моменту виходу з громадянства України або його втрати.

6. Під поняттям “ринок землі” треба розуміти систему юридичних та економічних відносин щодо перерозподілу земельних ділянок між їх власниками, користувачами та особами, які бажають стати власниками чи користувачами земель на підставі земельного та цивільного законодавства і на основі конкурентного попиту та пропозиції.

7. Характерними рисами формування ринку земельних ділянок в Україні є поступове включення до об’єктів ринкового обігу земель різних категорій земельних ділянок; обов’язковість нотаріального посвідчення угод щодо відчуження земельних ділянок; часткова заборона набуття статусу власника для іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб в Україні; наявність норми про право переважної купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населеного пункту; наявність норми про обмеження максимальної площі земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що може бути власністю однієї особи.

8. Існуюча в земельному законодавстві норма про переважне право купівлі земельних ділянок сільськогосподарського призначення є недосконалою і такою, що не відповідає механізмам ринкового обігу земельних ділянок. Крім того, положення земельного законодавства щодо встановлення особливих вимог для покупців земельних ділянок сільськогосподарського призначення варто вдосконалити, встановивши такі вимоги щодо усіх категорій набувачів права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, окрім набувачів права власності шляхом прийняття спадщини.

9. З метою створення чіткого механізму відчуження земельних ділянок, у тому числі сільськогосподарського призначення, необхідно прийняти Закон України “Про ринок земель”, в якому врегулювати усі питання відчуження земельних ділянок. У Законі України “Про ринок земель” потрібно передбачити: а) особливості відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення іноземними громадянами та особами без громадянства впродовж року з моменту набуття права власності на земельну ділянку; б) норму про вирішення у судовому порядку питання щодо припинення права власності або викупу державою земельної ділянки сільськогосподарського призначення після закінчення річного строку для її відчуження іноземним громадянином або особою без громадянства відповідно до ст. 81 Земельного кодексу України; в) норму про визнання недійсними угод щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, у результаті укладення яких площа земельної ділянки сільськогосподарського призначення, що знаходиться у власності фізичної або юридичної особи, є більшою ніж 100 гектарів.

Публікації автора:

1. Арнаут А., Каракаш І. Земельна реформа в Україні та Румунії: порівняльний аспект // Право України. – 2005. – №11. – С. 141 – 144. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановка проблеми, визначення “моделей” здійснення земельних реформ в Україні та в Румунії, визначення спільних та відмінних рис земельних реформ в двох державах).

2. Арнаут А.Г. Держава як суб’єкт права власності на землю в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – 2005. – Вип. 25. – С. 427 – 430.

3. Арнаут А.Г. Співвідношення народної власності на землю в Україні та публічної власності в Румунії // Актуальні проблеми держави і права. Збірник наукових праць. – 2006. – Вип. 30. – С. 185 – 188.

4. Арнаут А., Каракаш І. Порівняльний аналіз права власності на землю в Україні та в Румунії // Юридический вестник. – 2006. – № 2. – С. 114 – 118. (Особистий внесок здобувача: ідея статті, постановки проблеми, визначення спільних та відмінних рис права власності на землю в Україні та в Румунії, узагальнення результатів).

5. Арнаут А.Г. Переважне право купівлі при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення // Право XXI століття: становлення та перспективи розвитку: Збірник наукових праць. – Миколаїв, 2006. – С. 444 – 446.

6. Арнаут А.Г. Іноземні громадяни та особи без громадянства як суб’єкти права власності на землю в Україні та Румунії: порівняльний аналіз. // Materily II mezinrodn vdecko-practick konference “Perspektivn novinky vdy a technici – 2005”. – 21 – 29 listopadu 2005 roku. – Dl 2. – Praha – Dnpropetrovsk. – Nauka i osvita – Publishing house Education and Science s.r.o. – 2005. – С. 33 – 37.

7. Арнаут А. Определение субъектов права собственности в соответствии с законодательством Румынии // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Дні науки `2005”. Юридичні науки. Том 29. – Дніпропетровськ: Наука і освіта. – 2005. – С. 38 – 40.

8. Арнаут А.Г. Формування та розвиток ринку земель в Україні // Збірник наукових праць Ізмаїльського інституту водного транспорту. – Ізмаїл. – 2006. – С. 72 – 77.