Проведені нами дослідження теоретико-методологічного, аналітичного і прикладного характеру дають підстави для висновку щодо незбалансованості територіальних ринків праці України і необхідності розробки відповідної стратегії і тактики щодо подолання цієї незбалансованості та поступового переходу до нової траєкторії розвитку у контексті завдань модернізації вітчизняної економіки і посилення її конкурентних переваг в системі міжнародного поділу праці. Враховуючи необхідність виконання цих завдань та особливості сучасної кон’юнктури територіальних ринків праці, в дисертації здійснено комплексну оцінку їх збалансованості, результати якої дали підстави для таких висновків: 1. Територіальний ринок праці є складною і суперечливою системою, яка не завжди відповідає абстрактним теоретичним положенням і вимогам базової моделі ринку праці; якісні характеристики суб’єктів територіального ринку праці не є повністю сформованими і завершеними, вони змінюються на кожній з фаз відтворення робочої сили. При цьому економічна поведінка суб’єктів українського ринку праці не завжди є прогнозованою. 2. Досягнення збалансованості територіальних ринків праці України передбачає вирішення таких проблем: відсутності чіткої цільової спрямованості державної політики зайнятості та ринку праці; нестачі інвестиційних ресурсів для розширення сфери прикладання праці; низького рівня оплати праці в реальному секторі економіки; не відпрацьованості фінансового та кредитного механізмів регулювання ринку праці; неузгодженості між потребами, цілями, інтересами основних суб’єктів ринку праці. 3. Виявлено сукупність чинників, під впливом яких формуються основні територіальні і галузеві пропорції ринку праці. Запропонована їх класифікація охоплює такі групи: за природою – об’єктивні та суб’єктивні; за походженням – первинної та вторинної дії, екзо- та ендогенні; за характером – прямі й опосередковані, екстенсивні та інтенсивні; за рівнем – макро-, мезо- та мікроекономічні; за сферою впливу – соціально-демографічні, фінансово-економічні, соціально-економічні, організаційно-економічні. Доведено, що за умов модернізації економіки посилюється дія структурного чинника. Проте на територіальному ринку праці має місце здебільшого кумулятивний результат взаємовпливу і взаємодії цілої системи чинників, які “фіксують” пропорції ринку праці. Серед чинників прямої дії виділено соціально-демографічні та соціально-економічні. 4. Забезпечення збалансованих пропорцій територіального ринку праці має спиратися на науково обґрунтовану систему принципів, використання яких дає змогу надати усталеності цьому процесові та сформувати необхідну методологічну основу. До основних методологічно важливих слід віднести такі принципи: комплексного, структурованого та диференційованого підходу; виділення провідного елементу; регіональної адаптивності засобів, форм і методів забезпечення збалансованості; соціально-економічної ефективності; достатності інформаційного забезпечення; активної взаємодії державних органів управління, галузевих міністерств та підприємств різних форм власності; пріоритетності попиту та випереджаючого розвитку інфраструктури; органічного зв’язку та внутрішньої несуперечливості методів, засобів та форм досягнення цього стану. 5. Доведено, що при оцінці збалансованості територіального ринку праці доцільно виходити з двох компонент: першої – оцінки впливу на баланс ринку праці динаміки, обсягів і структури попиту на робочу силу, другої – аналогічних показників пропозиції робочої сили з наступною оцінкою ступеня їх узгодженості між собою. Така оцінка повинна здійснюватися з урахуванням диференціації регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку, а також загальних тенденцій соціально-економічного розвитку України та її регіонів. Основний критерій збалансованості територіального ринку праці знаходиться в площині відповідності попиту на робочу силу та її пропозиції, а також рівня задоволення потреб населення певної території у робочих місцях відповідно до набутого ним професійно-кваліфікаційного потенціалу. 6. На основі обґрунтованої методології визначено методичні підходи до оцінки збалансованості територіального ринку праці з відповідною системою принципів (комплексності, системності, науковості, періодичності, достовірності), критеріїв та індикаторів такої оцінки; удосконалено систему показників, які, крім існуючих, включають нові, розроблені особисто автором дисертації. Запропонована система передбачає оцінку обсягів та динаміки попиту і пропозиції робочої сили, а також їх узгодженості між собою як на фіксованому, так і на повному територіальному ринку праці. 7. Спираючись на запропоновані методичні розробки, автором здійснено комплексну оцінку рівня збалансованості територіальних ринків праці України з наступною класифікацією регіонів за цією ознакою. До першої групи регіонів увійшли області переважно індустріально-аграрної та аграрної спеціалізації (Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька та Чернівецька області) з порівняно низькими обсягами додаткового попиту на робочу силу і значними обсягами її пропозиції. Друга група регіонів охопила території з високим ступенем розбалансованості ринків праці внаслідок обмеженості сфери прикладання праці (Вінницька, Кіровоградська, Київська, Сумська, Полтавська, Черкаська області). Третю групу регіонів сформували індустріальні області (Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Запорізька, Харківська області та м. Київ) з мобільною робочою силою високого освітнього рівня та достатньо місткою сферою докладання праці. Четверту групу регіонів сформували Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим, ринок праці яких характеризується орієнтацією населення на різні форми самозайнятості, у тому числі і неформальної. 8. Основним концептуальним підходом до формування збалансованого національного ринку праці України повинно стати повне врахування характеру і напрямів сучасних глобальних і регіональних зрушень в економічній системі з визнанням пріоритетності активного стимулювання додаткового попиту на висококваліфіковану робочу силу, поступовим обмеженням і звуженням сфери дії факторів невизначеності та ризику на макро-, мезо- та мікроекономічному рівнях; принципово важливим є чітке розмежування ознак кількісної та якісної збалансованості ринку праці диференційовано за рівнями управління економічної системи. 9. Основними макроекономічними передумовами забезпечення збалансованості територіальних ринків праці має стати: посилення непрямих методів державного впливу на сферу зайнятості населення та ринок праці; забезпечення потужних антиінфляційних впливів; збільшення прямих державних інвестицій у сфери пріоритетного розвитку з метою створення додаткових робочих місць; підвищення рентабельності тих сфер господарювання, які потребують активного залучення додаткової робочої сили; формування засад ефективної підприємницької діяльності. 10. Формування збалансованого ринку праці передбачає вирішення значного кола проблем. Серед них пріоритетними на мезоекономічному рівні є такі: автономність заходів регулювання ринку праці стосовно стратегії і тактики соціально-економічного розвитку регіонів; недостатній розвиток територіальної інфраструктури, що обслуговує потреби суб’єктів ринку праці; незбалансованість наявних робочих місць з ресурсами праці та соціально-демографічною базою відтворення населення; недостатня кадрова забезпеченість галузей пріоритетного розвитку. На мікроекономічному рівні, враховуючи його важливе значення у забезпеченні відтворювальних процесів, необхідно здійснити ряд заходів, які сприятимуть зростанню рівня збалансованості територіальних ринків праці на основі оптимізації кадрових потреб, посилення відповідальності роботодавців щодо забезпечення належних умов праці та відповідності професійно-кваліфікаційної структури робочої сили і робочих місць, розвитку самозайнятості населення, лізингу персоналу. 11. В роботі запропонована та обґрунтована стратегія досягнення збалансованих пропорцій ринку праці, що передбачає три етапи, на кожному з яких послідовно розв’язується певне коло завдань. Їх розв’язання дозволяє сформувати підґрунтя для забезпечення збалансованого стану національного ринку праці. На першому етапі (2004-2005 рр.) завдання полягає, перш за все, у позбавленні патерналістського характеру та емпіричних методів державного втручання у сферу регулювання основних пропорцій територіального ринку праці та забезпеченні стабільності соціальної політики, її зорієнтованість на зростання доходів населення. На другому етапі (2006-2010рр.) важливо забезпечити гнучкість ринку праці та його адекватність змінам в основних тенденціях соціально-економічного розвитку. На третьому етапі (2011-2015 рр.) необхідно, використовуючи переваги і можливості соціально-нормативного підходу, мобілізувати внутрішні резерви саморозвитку ринку праці. 12. Забезпечення збалансованого розвитку ринку праці має спиратися на відповідну організаційно-економічну систему, яка охоплює нормативно-правовий, економічний, організаційний, управлінський блоки. Доведено, що в цій системі провідним є нормативно-правовий блок. Саме з нього починається розробка системи регулятивного впливу на ринок праці. Визначено, що у нормативно-правовому аспекті необхідно вирішити такі завдання: створити багатоканальну систему формування бюджету; закріпити за місцевими бюджетами такий рівень “базових доходів”, який би був достатнім для фінансування соціально-економічних видатків території середнього рівня податкоспроможності, у тому числі пов’язаних з нормалізацією руху робочої сили на ринку праці; через надходження у місцеві бюджети підвищити зацікавленість місцевих органів виконавчої влади у стимулюванні виробництва, а відтак і в створенні нових робочих місць; відпрацювати механізм бюджетних трансфертів; оптимізувати кількість бюджетів місцевого самоврядування; забезпечити надання вагомої безпроцентної позики безробітним, що прагнуть розпочати власну справу; визнати пріоритетність фінансового забезпечення серед напрямів активної політики ринку праці. 13. В системі організаційно-економічного забезпечення збалансованого розвитку територіального ринку праці важлива роль належить економічному блоку, який повинен охопити цілий комплекс дієвих економічних методів і важелів (кредити, податки, інвестиції, амортизація, прибуток, дохід, заробітна плата, економічні фонди), спроможних вплинути на попит і пропозицію робочої сили у напрямі досягнення збалансованості між ними. В межах цього блоку необхідно здійснити такі трансформаційні перетворення: перейти на ринкові принципи організації оплати праці, забезпечивши тісний взаємозв’язок між її результатами та винагородою на основі вдосконалення діючої тарифної системи, форм та систем оплати праці та відновлення основних функцій нормування праці; забезпечити підвищення загального рівня середньої заробітної плати, принаймні, у 2-3 рази, сформувавши тарифну систему на основі показників мінімального рівня заробітної плати, який відповідав би прожитковому рівню; ввести мінімальну погодинну оплату праці та подолати заборгованість з виплати заробітної плати; забезпечити розробку нового механізму формування і реалізації політики доходів. 14. Дослідження збалансованості територіального ринку праці потребує формування належного організаційного забезпечення, спрямованого на узгодження між собою різних етапів і фаз руху робочої сили, її входження до складу сукупної пропозиції робочої сили. У зв’язку з цим найбільш актуальним є розв’язання таких завдань: розширення сфери консалтингової діяльності з питань працевлаштування за наймом чи самозайнятості населення; підвищення ефективності діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів; формування координаційної системи щодо узгодження обсягів підготовки фахівців та потреб ринку праці; регулювання процесів вивільнення робочої сили; організація територіальних прогностичних центрів для передбачення очікуваних змін на локальних ринках праці та створення сучасної інформаційної мережі для їх якісного моніторингу. 15. Необхідність забезпечення високого рівня керованості процесів на ринку праці та зменшення сфери невизначеності і ризиків потребує посилення регулятивного на них впливу органів виконавчої влади, підвищення ефективності державних програм зайнятості населення; активізації державної підтримки щодо створення додаткових робочих місць на територіях пріоритетного розвитку. |
