У «Висновках» зазначається, що згідно з даними про частоту і характер згадувань на телеканалах України кандидатів в Президенти України, що брали участь в виборчій кампанії 1999 року, можна стверджувати про відсутність рівності, об’єктивності і збалансованості у поширенні телеканалами інформації про кандидатів. За кількістю трансльованої інформації преференцію в процесі проведення передвиборчої агітації мав представник чинної влади - діючий на той час Президент. Переважала позитивна оцінка його діяльності, поширеною була прихована політична реклама. Президентська виборча кампанія 1999 року характеризувалася різноманітністю застосованих засобів масової комунікації, проте активне використання деякими з учасників таких ЗМК, як особисті зустрічі з виборцями, виступи ораторів, поширення плакатів, пов’язане передусім з тим, що вони не мали достатнього доступу до телебачення. Фактично кількість інформації про кожного з кандидатів в Президенти збільшилася в період проведення передвиборчої кампанії, але порівняно зі збільшенням обсягів інформації про діючого Президента приріст був незначний. Крім того, відбувалася зміна тональності інформації. Дедалі більше поширювалося негативної інформації про кандидатів, які виступали основними конкурентами діючому Президентові. Подібна ж ситуація склалася з пресою. Щоправда, більша, порівняно з телебаченням, диверсифікація друкованих ЗМІ, і незрівнянно більша їхня загальна кількість, яка ускладнювала контроль, привела до урізноманітнення в їхній інформаційній політиці. Партійна, регіональна преса, деякі із загальнонаціональних видань керувалися принципом справедливого та рівномірного висвітлення виборів або ж відстоювали інтереси когось із кандидатів. Стосовно таких технічних ЗМК, як Інтернет, листівки й плакати, для яких не важлива проблема репутації торгової марки, то вони активно використовувалися для поширення компромату, негативу і неправдивої інформації, для запуску «качок», які потім можуть тиражувати інші видання, знімаючи з себе відповідальність. Водночас зросло значення Інтернету і як учасника виборчого процесу, і як виробника масово-інформаційних послуг. Вибори 2004 року засвідчили, що вже пора відходити від загального визначення «Інтернет» і проводити більш диференційовані дослідження окремих інтернет-видань та сайтів. Стосовно ЗМІ, то вони практично звели нанівець виконання інформаційної та інших функцій, сконцентрувавши свою увагу на агітації на користь того чи іншого політичного актора. Таким чином, під час виборів 1999 року вони діяли переважно за чітко виписаною схемою участі у виборчій кампанії й фактично мали власні формалізовані завдання, отримані з одного центру і спрямовані на агітацію за певного кандидата та проти інших, що призводило до порушення принципу справедливого і збалансованого доступу кандидатів. Причини цього полягають у тому, що, по-перше, ЗМІ в Україні, належачи власникам великих підприємств та концернів, часто опиняються в ситуації повірених в справах великого бізнесу і є заручниками «сприятливої нагоди» для цих підприємств. По-друге, це недостатня міра «внутрішньої свободи преси», оскільки не завжди відносини між журналістами та власниками ЗМІ формалізовані. По-третє, це наявність державного мовлення та преси, на яке державні структури мають безконтрольний вплив. Слід визнати недосконалим законодавство України стосовно діяльності ЗМК у виборчому процесі. Визначається роль ЗМК лише як засобів поширення інформації про кандидатів та проведення передвиборної агітації, а не як учасника виборчого процесу, якому гарантується безпосередній доступ і право організації заходів, пов’язаних з виборами. Потребують вирішення проблеми невизначеності у виборчому законодавстві процедури встановлення факту порушення норм закону; відсутність прописаних у виборчому законодавстві прямих санкцій за його порушення, які враховували б особливість виборчого процесу (містили б вичерпний перелік порушень, дієву схему накладання покарань та необхідність винесення рішення незалежним органом). Доцільно встановити перелік посад, несумісних зі статусом кандидата у Президенти чи депутати для боротьби з використанням кандидатами свого службового становища. Визначення в українському виборчому законодавстві вимог до журналістських матеріалів та новин має бути дотриманим в інформаційному стилі, без ознак агітації, без коментарів, без надання переваги тому чи іншому кандидатові, без оціночних суджень стосовно кандидатів, спробу чого було зроблено в Законі України № 2777-IV «Про вибори народних депутатів України» від 7 липня 2005 року, мусить супроводжуватися визначенням текстових показників інформаційності та агітаційності, визначенням того, які словесні прийоми свідчать про оцінку, а які - характерні для коментування. Якщо ці умови не будуть дотримані, ефективне використання вимог та їх прийняття журналістською спільнотою та суспільством буде ускладнене або й неможливе. З метою усунення негативних ефектів виборчої кампанії можна рекомендувати, щоб правилом стала така вимога: в рекламному ролику на телебаченні повинні з’являтися самі кандидати. Таке правило допоможе обмежити маніпулювання на основі емоційної дії реклами, незалежно від того, має вона позитивний чи негативний характер, тоді існуватиме менша ймовірність, що будуть використані образи, які викликають емоції і знебарвлюють або ж вилучають питання, на які чекає відповіді виборець під час кампанії. Оскільки кандидат буде присутній на екрані протягом усієї або більшої частини рекламного ролика, він не зможе від нього потім відмовитися, навіть якщо це буде в його інтересах. Контролем за засобами масової інформації в Україні під час виборів опікується Центральна виборча комісія. Але для них такий контроль є функцією другорядною, і, крім того, це призвело б до їх перенавантаження. Тому слід в законодавчому порядку визначити створення у передвиборчий період організації, яка б займалася погодженням, і, крім того, відслідковувала б діяльність і використання ЗМІ під час виборів щодо порушення законодавства та накладала покарання або передавала б клопотання про покарання до відповідних органів. Втім, існує небезпека, що створення нових організацій призводитиме до надмірної бюрократизації. З метою упередження таких негативних явищ слід звернути більшу увагу на принципи створення і діяльності подібної організації, учасниками якої мають бути представники усіх зацікавлених сторін, тобто кандидатів, трьох гілок влади та ЗМІ. Потребують вирішення питання визначення або й затвердження в законодавчому порядку принципів «новинної політики», або затвердження «законодавчого каркасу», коли в закон включені загальні (основні) принципи концепції регулювання, з метою їх деталізації в Кодексі, завдання створення якого має бути покладено на журналістську спільноту за посередництвом її організацій; визначення співвідношення соціальної й політичної реклами; попередження зловживання негативними або «брудними» методами ведення конкурентної боротьби; визначення і диверсифікація покарань для ЗМК. Одним із центральних питань правового регулювання функціонування ЗМК напередодні виборів є трансляція ЗМІ політичної реклами. Виходячи з цього, а також з того, що виготовлення і поширення політичної реклами не регулюється ані законом «Про рекламу», ані законом України «Про ЗМІ», автор дослідження вважає за необхідне впровадити закон «Про політичну рекламу», у якому повинні бути визначені основні її характеристики й характерні ознаки; питання дозволу на використання в політичній рекламі імені, вигляду, голосів громадян, символіки інших суб’єктів виборчого процесу; порядок фінансування реклами, а також відповідальність за неналежну рекламу; проблема визначення та відповідальності прихованої політичної реклами. |
