Анотація до роботи:

Куріло С.М. Закономірності формування поєднання туберкульозу легень і хронічного бронхіту (розповсюдженість, патогенез, діагностика, лікування). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук за спеціальністю 14.01.26 – фтизіатрія. – Інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського АМН України, Київ, 2004.

Робота присвячена вивченню закономірностей формування поєднаного перебігу туберкульозу легень і хронічного бронхіту. Встановлено, що хронічний бронхіт серед хворих на вперше діагностований туберкульоз легень зустрічається у 62,8 % випадків. Встановлені три основних етіопатогенетичних варіанти формування хронічного бронхіту при туберкульозі легень. Досліджені параметри системного і місцевого імунітету, показники сурфактантної, оксидантно-антиоксидантної систем та системи протеолізу, морфологічні особливості слизової оболонки бронхів. Дано визначення ранньої стадії хронічного бронхіту, а також розроблено систему ранньої діагностики порушень бронхіальної прохідності у хворих на туберкульоз легень. Розроблена схема процесів, які призводять до виникнення неспецифічного ендобронхіту у хворих на туберкульоз легень. Доведено, що бронхообструктивний синдром у хворих на туберкульоз легень пов'язаний з туберкуліновою алергією. Розроблений підхід до імунокорекції, лікування туберкульозу в поєднанні з хронічним бронхітом.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми сучасної фтизіатрії, що виявляється у визначенні закономірностей формування поєднання туберкульозу і хронічного бронхіту, діагностичних критеріїв ризику розвитку і раннього виявлення хронічного бронхіту, порушень імунної, сурфактантної систем, ПОЛ, системи сироваткових інгібіторів протеаз та протеолітичної активності сироватки крові, стану слизової оболонки бронхів, обгрунтування нових режимів комплексної терапії.

1. Встановлено, що хронічний бронхіт серед хворих на вперше діагностований туберкульоз легень зустрічається у 62,8 % випадків, частіше при інфільтративній та дисемінованій формі специфічного ураження. Найбільш часто (59,6 %) специфічний процес розвивається на тлі вже існуючого хронічного бронхіту.

2. В формуванні хронічного бронхіту при специфічному ураженні виділено три основних етіопатогенетичних варіанти: екзогенний (дія екзогенних факторів - полютанти, паління, і латентний перебіг патології ЛОР-органів), ендогенний (повторно виникаючі гострі запальні захворювання дихальних шляхів, виразна ЛОР – патологія) і змішаний (ендогенна схильність до інфекцій дихальних шляхів при впливі екзогенних факторів).

3. Хронічний бронхіт у робітників гранітних кар'єрів, на відміну від хворих на цю патологію, не працюючих в умовах професійних шкідливостей, має перебіг з незначною виразністю запального процесу, але при наявності виражених клінічних проявів (сухий кашель, задишка, сухі хрипи на тлі жорсткого дихання в легенях) із швидким розвитком вентиляційної недостатності, дифузного пневмосклерозу, атрофічних і склеротичних змін в слизовій оболонці бронхів.

4. При туберкульозі легень мають місце дві форми неспецифічного ендобронхіту: реактивний (параспецифічний), безпосередньо обумовлений туберкульозною інфекцією та неспецифічний ендобронхіт, який є одним з проявів супутніх туберкульозу хронічних неспецифічних захворювань легень.

5. Поєднання туберкульозу і хронічного бронхіту характеризується частою наявністю вогнищ хронічної інфекції в верхніх дихальних шляхах, кашлю з виділенням харкотиння слизово-гнійного та гнійного характеру, кровохаркання, задишки, вираженими перкуторними та аускультативними симптомами, змінами гемограми. У 30,9 % хворих діагностовані гнійні форми ендобронхіту, у 81,3 % хворих з поєднанням захворювань виявляються порушення функції зовнішнього дихання, вираженість яких більш важка, чим у пацієнтів з туберкульозом або хронічним бронхітом.

6. Основним типом порушень вентиляційної функції легень при туберкульозі являється обструкція бронхів, яка виявлена у 67,9 % хворих з різним характером і перебігом специфічного ураження. В механізмі виникнення бронхообструктивного синдрому у 72,3 % обстежених мав значення функціональний бронхоспазм, у його розвитку також суттєву роль відіграє гістамін, що підтверджується позитивними шкірними скарифікаційними тестами та інгаляційними пробами з гістаміном.

7. Порушення бронхіальної прохідності зростали в міру обтяження форми туберкульозу легень, підвищення тривалості хвороби та розповсюдженості процесу. Сенсибілізація до різних алергенів ускладнює перебіг туберкульозу легень з супутнім бронхообструктивним синдромом, особливо у пацієнтів з туберкуліновою гіперергією. Бронхообструктивний синдром пов'язаний з туберкуліновою алергією, з наявністю або відсутністю кашлю, задишки, катаральних змін в бронхах, масивністю бактеріовиділення.

8. Бактеріологічне дослідження харкотиння та змиву з бронхів, дозволили встановити наявність патогенної нeспецифічної мікрофлори у 89,9 % обстежених хворих. При туберкульозі бронхів вторинна флора встановлена у 46,8 % випадків. Найбільш часто зустрічаються Staphylococcus aureus, визначений у 22,7 % хворих, - haemolytic streptococci у 25,8 %, грам-негативні бактерії сімейства Enterobacteriaceae (K. pneumoniae, E. cloacae, C. freundii, P. vulgaris та ін.) у 13,6 %, Haemophilus influenzae / parainfluenzae у 10,6 % пацієнтів. Інші мікроорганізми зареєстровані у 3,8 % випадків. Збудник був не визначений у 9,8 % хворих.

9. При туберкульозі легень і хронічному бронхіті, а також при їх поєднанні, виявлені однонаправлені зміни системного імунітету (порушення Т- і В-ланок, фагоцитарної активності моноцитів та нейтрофільних гранулоцитів), які достовірно більш виражені при поєднанні туберкульозного процесу з хронічним бронхітом. Відсутність достовірної різниці в показниках системного імунітету у хворих тільки з специфічним ураженням та у хворих на поєднану патологію, а також у хворих на ХБ в залежності від етіології, не дозволяє використовувати їх з метою діагностики хронічного бронхіту при туберкульозному процесі в легенях.

10. Порушення системи місцевого імунітету у хворих на туберкульоз легень в поєднанні з хронічним бронхітом проявлялося значним підвищенням кількості клітин в змиві, різьким зниженням їх життєздатності, зниженням рівню SІgA, лізоциму та ЦІК, що поєднується зі зменьшенням числа АМ і значним підвищенням проценту Лф. Дисфункція АМ характеризується пригніченням адгезивної і поглинальної здатності при значній активації кисеньзалежного метаболізму. Виявлені порушення не залежали від наявності або відсутності професійних шкідливостей, але значно більше знижені у осіб з давністю захворювання на хронічний бронхіт від 5 до 10 років і при атрофії слизової бронхів.

11. У хворих на хронічний необструктивний бронхіт та хронічний обструктивний бронхіт, а також при поєднанні туберкульозу легень з хронічним бронхітом з наявністю ендобронхіту І-ІІ ступеню запалення відмічалося (в фазі загострення) зниження поверхневої активності сурфактанту (підвищення ПНмін. і зниження ІС), особливо при атрофії слизової оболонки бронхів. Виявлена кореляційна залежність між показниками сурфактантної системи легень і клітинним складом БАЗ у хворих на ХБ та при поєднанні його з туберкульозом легень. Зміни кореляційних зв'язків цих параметрів відповідають фазі захворювання, наявності супутньої патології (ХБ при туберкульозі легень).

12. Показники оксидантно-антиоксидантної системи (ГП, МДА, ПРЕ, СОД і МСМ) та системи сироваткових інгібіторів протеаз та протеолітичної активності сироватки крові (ЗААС, ТС ₂-МГ, ПАСК і ЗААС /ТС ₂-МГ) відображають важкість специфічного процесу і не залежать від тривалості його перебігу, клінічних форм, наявності або відсутності хронічного бронхіту.

13. Найбільш виражені патологічні зміни в слизовій оболонці бронхів (склероз епітелію, дифузно-запальна клітинна інфільтрація, гіперсекреція бронхіальних залоз з великою кількістю бронхіального секрету) спостерігались при дисемінованому і фіброзно-кавернозному туберкульозі легень в поєднанні з катарально-склеротичною та склеротичною формами хронічного бронхіту .

14. Антимікобактеріальна терапія з включенням ізофону у хворих на туберкульоз легень в поєднанні з хронічним бронхітом має виражений терапевтичний ефект і достовірно підвищує більшість змінених до лікування показників системного імунітету, а також підвищує кількість і життєздатність клітин, значно покращує їх співвідношення, функціональну активність АМ, які виділені з БАЗ.

15. На основі встановлення ключових закономірностей формування поєднання туберкульозу легень і хронічного бронхіту розроблена система діагностики та лікування цього захворювання, до якої увійшли нові підходи до ранньої діагностики порушень бронхіальної прохідності і хронічного бронхіту та корекції знайдених порушень шляхом одночасного впливу на МБТ та імунологічну реактивність організму (ізофон), поліпшення стану функції зовнішнього дихання (іпратропіума бромід + сальбутамола сульфат).