Іванова Анастасія Юріївна. Законодавчий процес і законодавча техніка у період Центральної Ради, Гетьманату та Директорії : дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2005.
Анотація до роботи:
Іванова А. Ю. Законодавчий процес і законодавча техніка у період Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави й права; історія політичних і правових учень. – Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – Київ, 2005.
Дисертація присвячена комплексному історико-правовому аналізу становлення та розвитку законодавчого процесу і елементів законодавчої техніки у період Центральної Ради, Гетьманату П. Скоропадського та Директорії.
Запропоноване авторське визначення терміна “законодавчий процес”.
Аналізуються особливості здійснення та тенденції розвитку законодавчої процедури, зв’язки між їх законодавством, правила підготовки проектів законодавчих актів.
Визначені характерні спільні риси законотворення для всіх досліджуваних державних утворень.
Автор приділив увагу питанням запровадженню української мови у нормотворчість та роботі по систематизації законодавства 1917 – 1920 рр.
Зроблено висновок про те, що характерною рисою законодавчого процесу у трьох державах, що існували на території України у 1917 – 1920 рр., була його наступність, а також постійний розвиток та удосконалення. Кожне нове державне утворення у межах запровадженої форми державної влади сприймало здобутки попереднього. Водночас залежність від форми державної влади, від політики, яку проводило нове державне утворення, гальмувало втілення у життя прогресивний ідей, їх розвиток, а отже, і підвищення (покрашення) якісних характеристик законодавчого процесу, законодавчої техніки у досліджуваний період та їх кінцевого продукту – нормативно-правових актів.
У дисертації вирішено актуальне наукове завдання щодо виявлення і узагальнення досвіду УЦР, Гетьманату П. Скоропадського (Української Держави) та Директорії з питань законодавчого процесу і законодавчої техніки та внесення пропозицій щодо його використання.
Намагання поглянути на історію державотворення досліджуваного періоду в Україні з суто юридичної (теоретико-правової) точки зору, утримуючись, наскільки це можливо, від політичної оцінки дій та подій, привело нас до таких основних наукових висновків.
Діяльності органів вищої державної влади періоду національно-визвольних змагань 1917 – 1920 рр. присвячена велика кількість досліджень істориків та юристів, що є цілком закономірним та обґрунтованим явищем. Проте аналіз наукової літератури, присвяченої цьому періоду, свідчить про її переважне історичне та політико-юридичне спрямування. Деяким аспектам законодавчого процесу та окремим елементам законодавчої техніки присвячена невелика кількість наукових праць, а комплексне дослідження названої проблематики взагалі відсутнє.
Аналізуючи наукові роботи, присвячені теорії законодавчого процесу, доходимо висновку, що головною проблемою при визначенні кількості та переліку стадій законодавчого процесу є відсутність єдиної наукової концепції у галузі законодавчого процесу.
Характерною рисою законодавчого процесу у трьох державах, що існували на території України у 1917 – 1920 рр., була його наступність, а також постійний розвиток та удосконалення. Кожне нове державне утворення у межах запровадженої форми державної влади сприймало здобутки попереднього. Водночас залежність від форми державної влади, від політики, яку проводило нове державне утворення, гальмувало втілення у життя прогресивний ідей, їх розвиток, а отже, і покрашення якісних характеристик законодавчого процесу, законодавчої техніки у досліджуваний період та їх кінцевого продукту – нормативно-правових актів.
УЦР було сприйнято досвід Російської імперії у галузі законотворення, з урахуванням особливостей, пов’язаних із відмінностями форм державного правління та побудови державного апарату УНР та Російської імперії.
Вперше в історії українського конституціоналізму у Конституції УНР 29 квітня 1918 року на законодавчому рівні закріплювалось коло суб’єктів права законодавчої ініціативи. Поряд із державними органами правом безпосереднього внесення законодавчих пропозицій або проектів нормативно-правових актів до законодавчого органу наділялись органи самоврядування, які об’єднували не менше 100 тисяч виборців, та безпосередньо виборці-громадяни республіки, кількістю не менше 100 тисяч. Дана норма, незважаючи на специфічний порядок подання таких законопроектів, позитивно оцінюється дослідниками і може стати прикладом для сучасного законотворця.
Остаточні рішення про прийняття законів у період Гетьманату фактично приймалися одноособово Гетьманом, що не відповідало ані тогочасним, ані сучасним уявленням про демократичну процедуру прийняття нормативно-правових актів. Не можна, однак, заперечувати і певних здобутків, до яких відносимо нормативну урегульованість законодавчої процедури. Так, вже в одному із перших нормативно-правових актів, було підкреслено провідну роль закону у державі і суспільстві та визначено правові засади відправлення законодавчого процесу.
Зміни в органах влади Директорії зумовлювали відповідні зміни законодавчого процесу. Відсутність збалансованого механізму розподілу повноважень серед членів Директорії призвела до зосередження всієї влади в руках С. В. Петлюри, у зв’язку з чим законодавчий процес також наблизився до одноособового. Здобутками цього періоду є нормативна урегульованість законодавчого процесу, впровадження української мови у нормотворчість, запровадження централізованої системи реєстрації законів, спроби кодифікації законодавства, упорядкованіше застосування форм нормативних актів (законів і постанов) та ін. Окремі законопроекти, підготовлені у цей період, містять прогресивні ідеї, зокрема заснування представницького органу – ДНР, які, на жаль, лишились нереалізованими.
Негативною спільною для всіх трьох державних утворень 1917 – 1920 рр. характерною рисою, на наш погляд, є недостатня урегульованість законодавчого процесу та майже повна нерегламентованість законодавчої техніки. Мусимо визнати, що так званого „закону про закони” немає і у сучасній Україні, хоча необхідність його видається доведеною всім попереднім досвідом законотворчої діяльності.
І на доктринальному, і на практичному рівнях законодавча техніка у сучасному її розумінні як система правил викладення нормативно-правового матеріалу при виготовленні тесту законодавчих актів у всіх досліджуваних державних утвореннях знаходилася на початковому рівні формування, та складалася не системно, а скоріше мозаїчно – шляхом урегулювання нагальних питань поточного (конкретного) моменту.
Слід високо оцінити участь спеціальних органів у процесі підготовки законопроектів та перевірки їх з точки зору відповідності діючому законодавству та вимогам законодавчої техніки. Так, наприклад, діяльність спеціальних комісій по виробленню конституцій, законодавчих департаментів міністерств, а також термінологічних комісій, які функціонували при міністерствах та складалися з посадовців та фахівців (теоретиків та практиків) сприяла підготовці найбільш якісних як за формою так і за змістом законопроектів. Вважаємо, що розширення практики таких органів в сучасній Україні є необхідною складовою механізму реалізації норм, що регулюють законодавчий процес та законодавчу техніку.
Публікації автора:
Іванова А. Ю. Оприлюднення офіційних документів та матеріалів у період діяльності Центральної Ради // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 25. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 95 – 99.
Іванова А. Ю. Зібрання законів Української Народної Республіки у період Директорії: досвід підготовки та видання // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 26. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. – С. 107 – 112.
Іванова А. Ю. Регулювання законодавчого процесу у конституційних законах Директорії УНР // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць ДЮІ МВС України при ДонНУ. – Донецьк, 2005. – № 1. – С. 79 – 88.
Іванова А. Ю., Усенко І. Б. Мовно-термінологічні проблеми в законодавчій діяльності Української Держави (Гетьманату П. П. Скоропадського) // Часопис Київського університету права. – К., 2005. - № 1. – С. 17 - 22.
Іванова А. Ю. Законодавчий процес та законодавча техніка у історико-правових дослідженнях // Юридична наука і освіта: історія, сучасність, перспективи: Матеріали ІХ Міжнародної конференції істориків права. – Київ, 2004. – С. 248 – 252.
Іванова А. Ю. Законотворча діяльність Української Центральної Ради: перший національний досвід // Етнонаціональні чинники в історії державно-правового будівництва: Матеріали ХІІ Міжнародної конференції істориків права. – Сімферополь, 2005. – С. 197 – 201.
