Автор вважає, що сучасна концепція розмежування права і закону дозволяє диференціювати норми права та юридичні норми, і відповідно нормативно-правове регулювання та нормативно-правове регулювання як юридичне явище (нормативно-юридичне регулювання). На думку дисертанта нормативно-правове регулювання – це визначення меж самореалізації суб’єктів права, закріплення в правовій нормі, в свідомості громадян можливості діяти у відповідності з нормами права. Нормативно-юридичне регулювання – це система дій та операцій, які здійснюються органами державної влади у встановлених процесуальних формах за допомогою певних методів та з використанням при цьому юридичних засобів, спрямованих на встановлення і реалізацію певних моделей суспільного розвитку. Розроблено класифікацію принципів правового регулювання. Принципи правового регулювання і принципи права не можна ототожнювати. Від принципів права їх відрізняє більша конкретність, динамізм, націленість на конкретні життєві ситуації, що вимагають правового врегулювання. До них слід віднести: 1) принципи правоутворення; 2) принципи правореалізації; 3) принципи правоохорони. В діяльності міліції, дисертант умовно виділяє два види нормативно-правового регулювання: загальне нормативно-правове регулювання (зовнішнє) та відомче нормативно-правове регулювання (внутрішнє). Відомче нормативно-правове регулювання діяльності міліції – це сукупність юридичних засобів (відомчих норм, індивідуальних актів) МВС України за допомогою яких здійснюється імперативно-нормативне впорядкування діяльності її органів (міліції) та співробітників, інших адресатів на підставі якого виникають, змінюються та припиняються службові відносини. Предметом відомчого нормативно-правового регулювання, на думку автора, виступають наступні групи відносин: 1) відносини між працівниками міліції, які займають нищу посаду з працівниками міліції, які займають вищу посаду (в порядку субординації); 2) відносини, які виникають між працівниками одного органу міліції; 3) відносини, які виникають між органами міліції та іншими державними органами, об’єднаннями громадян; 4) відносини, які виникають між працівниками органів міліції та громадянами. Закон – досконала та демократична форма права в Україні. Він регулює не будь-які, а лише найважливіші суспільні відносини. Закон як форма (джерело) права має організаційно-технічні та інші переваги перед іншими джерелами права. Однак не можна зводити закон до абсолюту. Необхідно вдосконалювати його поряд з іншими формами (джерелами) права (судовим прецедентом, правовим звичаєм, нормативно-правовим договором). Тільки тоді закон зможе набути необхідного змісту, зокрема в діяльності міліції. Основними вимогами до нормативно-правових актів МВС України щодо відповідності закону є: 1) видання нормативно-правових актів МВС України у межах нормотворчих повноважень, наданих Міністерству; 2) відповідність нормативного акта МВС України чинній Конституції України, чинному законодавству; 3) неприпустимість в актах МВС України обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина; 4) видання нормативно-правового акта МВС України має ґрунтуватися на конституційному і договірному розмежуванні предметів відання і повноважень між МВС України і відповідними органами; 5) дотримання встановлених для нормативного правового акта МВС України форми і порядку його підготовки, обговорення, прийняття, видання і реєстрації. При співвідношенні найбільш суттєвих ознак норм закону і норм, які містяться у відомчих нормативно-правових актах, можна зробити висновок, що останні мають свої специфічні особливості, через те, що вони функціонують на основі підзаконності і не повинні протирічити закону. Серед системних зв’язків між законом та відомчими нормативними актами можна виділити ієрархічні зв’язки. Вони полягають у тому, що нормативно-правові акти займаючи певне місце у структурі законодавства не можуть суперечити вищим актам. Функціональні ж зв’язки зводяться до того, що між нормами є певна залежність, тобто одна група норм спонукає до дії іншу групу норм. Доведення органам внутрішніх справ (міліції) законів за допомогою наказів необґрунтовано, за виключенням тих випадків, коли МВС дає роз’яснення їх змісту стосовно діяльності органів внутрішніх справ. Адже виникає очевидна невідповідність форми акта (наказу) і його змісту (нормативні приписи, положення закону). Структури законодавчого і відомчого регулювання не повинні протиставлятися одна одній, оскільки і закон, підзаконний нормативно-правовий акт відносяться до одного і того ж роду соціальних регуляторів, а саме – є різновидами нормативно-правових актів. Тут повинен діяти принцип розумної достатності. |