У висновках на основі проведеного комплексного й системного дослідження проблем захисту свідків та потерпілих, сформульовано теоретичні положення та рекомендації, що відповідають вимогам наукової новизни, мають значення для науки та кримінально-процесуальної діяльності, зокрема: Визначено основні етапи розвитку законодавства щодо участі свідків та потерпілих у кримінальному процесі з часів русько-візантійських договорів до сьогодення. Першим законодавчим актом, в якому згадується «свідок» – є Судебник 1497 року. Потерпілий як учасник кримінального процесу з’являється з прийняттям СКС 1864 року і на нього покладається обов’язок доказування. Поступово функцію обвинувачення переймає держава, коло осіб, які визнаються потерпілими звужується, а процесуальний статус свідка поступається закріпленому СКС 1864 року. Порядок відправлення правосуддя з часів Руської Правди захищався встановленням суворого покарання за неправдиві показання, а починаючи з ХV ст. – закріпленими нормами щодо захисту судочинства та його учасників від впливу зацікавлених осіб. У нормативному врегулюванні захисту учасників кримінального судочинства міжнародним співтовариством виділяється три етапи, причому два останні розвиваються у взаємозв’язку: вироблення та прийняття загальних норм-принципів щодо захисту прав людини; визначення та закріплення конкретних заходів; міжнародне співробітництво та допомога у здійсненні передбачених заходів. Захист свідків та потерпілих повинен стати невід’ємною складовою політики держави з боротьби зі злочинністю та відповідати національним особливостям (не обмежуючи їх види та термін застосування). Застосування заходів захисту свідків та потерпілих не повинно обмежувати прав обвинуваченого (відступи від цього положення можливі лише у передбачених законодавством випадках).
Законодавство України щодо захисту свідків та потерпілих потребує приведення у відповідність до визнаних міжнародних стандартів, оскільки прийняті в Україні нормативно-правові акти (укази, програми, положення, концепції) містять лише загальні, декларативні положення щодо імплементації норм міжнародних актів у національне законодавство, а реальні дії у цій сфері не здійснені. Удосконалення законодавчого забезпечення передбачених заходів захисту може здійснюватися шляхом:
прийняття єдиного, самостійного закону про захист будь-якого учасника кримінального судочинства, в якому відобразити напрацьовані положення щодо застосування заходів захисту; внесення відповідних змін до КПК України, в якому норми щодо захисту осіб передбачити в окремій главі; розміщення найбільш важливих норм міжнародно-правових актів у додатках до КПК України з метою дотримання принципів та основних положень міжнародних актів; видання відповідних внутрішньовідомчих та міжвідомчих наказів та інструкцій, які б детально регламентували кожну дію слідчого та інших працівників, які беруть участь у захисті учасників кримінального судочинства. Поняття «безпека» та «захист» мають самостійне значення. Безпека як кінцевий результат може мати місце і за відсутності застосування будь-яких заходів, спрямованих на її створення або підтримання. У випадку застосування будь-яких заходів, спрямованих на організацію, підтримання або забезпечення безпеки особи, необхідно говорити про захист. Таким чином, у контексті нашого дослідження необхідно говорити про захист свідків та потерпілих, який включає в себе заходи забезпечення безпеки та соціального захисту. За порядком здійснення заходи забезпечення безпеки поділяються на:
заходи, які мають процесуальний порядок здійснення; заходи, здійснення яких відбувається за межами кримінального процесу. Уточнити назву Закону «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» та викласти у такій редакції: «Про державний захист осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві». До Закону внести відповідні зміни:
9.1 скорегувати назву статті 1 «Державний захист учасників кримінального судочинства» та викласти у такій редакції: «Державний захист осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, запобіганні, припиненні, розкритті або розслідуванні злочинів, а також у судовому розгляді кримінальних справ, – це здійснення правоохоронними органами передбачених цим законом заходів забезпечення безпеки, тобто правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров’я та майна цих осіб від протиправних посягань або можливості таких посягань, а також здійснення вповноваженими на те державними органами заходів соціального захисту цих осіб, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя»; 9.2 викласти п. «є» ст. 2 Закону у такій редакції: «близькі родичі та обґрунтовано близькі особи, перелічених у пунктах «а» – «е» цієї статті осіб, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства»; 9.3 викласти ч. 2 ст. 7 Закону у такій редакції: «з урахуванням характеру й ступеня небезпеки для життя, здоров’я, житла та майна осіб, взятих під захист, можуть здійснюватися й інші заходи безпеки, передбачені міжнародними нормативними документами, ратифікованими Україною, або міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»; 9.4 доповнити статті 12, 13, 14 Закону положенням: «зміна місця роботи або навчання, переселення в інше місце проживання, поміщення до дошкільної виховної установи, заміна документів не повинні обмежувати або суттєво покращувати житлові, трудові, пенсійні та інші права осіб, які перебувають під захистом, та інших осіб»; 9.5 викласти ч. 3 ст. 13 Закону у такій редакції: «Заміна документів, зміна зовнішності та переселення в інше місце проживання можуть бути проведені лише за клопотанням або за згодою особи, взятої під захист, та згодою повнолітніх членів її сім’ї та інших проживаючих разом з нею осіб, якщо застосування вказаних заходів безпеки пов’язане зі зміною їхнього місця проживання, роботи, навчання або іншим чином зачіпає їх інтереси, а також з санкції прокурора або за ухвалою суду і тільки у виняткових випадках за наявності обставин, коли загроза життю та безпеці особи, взятої під захист, не може бути усунута іншими заходами»; 9.6 доповнити п. «д» ст. 15 Закону положенням: «В окремих випадках такі відомості можуть вилучатися в порядку, встановленому законодавством України, та зберігатися у підрозділі, який прийняв рішення про застосування такого заходу, в порядку, передбаченому для зберігання документів під час зміни анкетних даних особи». 9.7 ч. 3 ст. 16 Закону викласти у такій редакції: «Суд, у виняткових випадках, коли відсутні можливості застосувати інші способи забезпечення конфіденційності відомостей про особу, а присутність потерпілого та свідка у суді представляє загрозу його життю та здоров’ю, може звільняти потерпілих та свідків, щодо яких здійснюються заходи безпеки, від обов’язку з’являтися у судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ними раніше». 9.8 ч. 1 ст. 20 Закону викласти у такій редакції: «Підставою для застосування заходів забезпечення безпеки осіб, зазначених у статті 2 цього Закону, є дані, що свідчать про наявність реальної загрози, а також про можливість загрози їх життю, здоров’ю, житлу та майну». 10. Внести зміни до КПК України: 10.1 ч. 1 ст. 52-1 КПК України викласти у такій редакції: «Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози, а також при наявності достатніх даних вважати про можливість загрози їх життю, здоров’ю, житлу та майну мають право на забезпечення безпеки». 10.2 уточнити права начальника слідчого відділу (ч. 2 ст. 114-1 КПК України), зазначивши, що він вправі «Передавати справу від одного слідчого іншому. У випадках, коли у справі застосовуються заходи забезпечення безпеки у вигляді забезпечення конфіденційності відомостей про особу, начальник слідчого відділу приймає справу до свого провадження». 10.3 доповнити ст. 127 КПК України «Залучення понятих» таким положенням: «При необхідності провадження обшуку, виїмки, огляду, освідування, відтворення обстановки та обставин події, опису майна за участю особи, відносно якої застосовуються заходи забезпечення безпеки у вигляді забезпечення конфіденційності відомостей про особу, присутність понятих не обов’язкова». Відповідні зміни внести до статей 181, 191, 193, 194 КПК України; 10.4 доповнити частини 1, 2 ст. 148 КПК України «Мета і підстави застосування запобіжних заходів» після слів «встановленню істини у справі» словами «може загрожувати свідкам, потерпілим, іншим учасникам кримінального судочинства, членам їх сім’ї та обґрунтовано близьким їм особам»; 10.5 доповнити ст. 149 КПК України «Запобіжні заходи» п. 6 «заборона підозрюваному, обвинуваченому, підсудному відвідувати визначені місця, зустрічатися з певними людьми». |
