Анотація до роботи:

Радван Д.В. Загальнолінгвістична теорія фонеми та її розвиток в Україні. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

У дисертації здійснено системний аналіз розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми у світовій лінгвістиці та в її складовій частині – українському мовознавстві. Проаналізовано теорію фонеми Яна Бодуена де Куртене, а також концепції провідних лінгвістичних шкіл ХХ ст., які інтерпретували теорію фонеми у контексті досягнень лінгвістики, психології, психолінгвістики, фізики. З’ясовано внесок українських учених у розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми, виділено й охарактеризовано психологічний напрямок української фонології 1920 – 40-х рр. Встановлено, що розвиток загальнолінгвістичної теорії фонеми в Україні відбувався у контексті актуальних пошуків та інтерпретацій провідних лінгвістичних шкіл.

Визначено основні напрямки розвитку загальнолінгвістичної теорії фонеми та найпоширеніші підходи до визначення фонеми у світовій та українській лінгвістиці. Виділено два провідних підходи до інтерпретації теорії фонеми – психологічний та лінгвістичний. Запропоновано класифікацію концепцій, які інтерпретують теорію фонеми. На підставі цієї класифікації встановлено, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає як на першому етапі становлення теорії, так і на сучасному етапі її розвитку.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

Дослідження підтвердило провідну роль Я. Бодуена де Куртене у закладанні фундаменту теорії фонеми, визначенні супровідної номенклатури та окресленні принципів і методів подальших фонологічних досліджень. Учений виділив поняття “фонема” як психічний еквівалент звука, що дало поштовх для вивчення фонеми як психологічної одиниці.

Ф. де Сосюр у положенні про фонему як тип у системі протиставлень з іншими типами створив передумови для визначення фонеми як лінгвістичної одиниці. Теорія мовного знака Ф. де Сосюра стала ще одним джерелом інтерпретації фонеми – вже як елемента позначення.

Концепції, що інтерпретують теорію фонеми, можна поділити на три типи:

1) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як психологічна одиниця – мовець” – теорія фонеми Я. Бодуена де Куртене, ранній дескриптивізм, сучасний нейропсихологічний напрямок Лондонської фонетичної школи;

2) такі, що розбудовують співвідношення “фонема як одиниця фонологічної системи мови – система мови” – Щербівська фонологічна школа, Московська фонологічна школа, різні напрямки структуралізму: фонологічна концепція М.С. Трубецького, глосематика, модель диференційних ознак, дистрибуціоналізм;

3) такі, що розбудовують обидва ці співвідношення при домінуванні одного з них – фізична концепція Д. Джоунза (при домінуванні співвідношення ІІ типу), теорія подвійного членування мови А. Мартіне (при домінуванні співвідношення ІІ типу).

Наприкінці ХХ ст. переважали концепції І та ІІ типу.

За визначеними типами нам видається за можливе здійснити класифікацію концепцій, що розвивають теорію фонеми в українській лінгвістиці.

До І типу належать концепції психологічного напрямку 1920 – 40-х рр. (М.Г. Йогансена, І. Трояна, Є.К. Тимченка, М.Я. Калиновича).

До ІІ типу належать: структурна концепція О.Н. Синявського, концепція І.П. Сунцової, семантична інтерпретація теорії фонеми М.Ф. Наконечного, функціональна концепція П.П. Коструби.

До ІІІ типу належать: модель системи фонем О.Б. Курило (при домінуванні співвідношення І типу), структурно-семантична концепція Н.І. Тоцької (при домінуванні співвідношення ІІ типу), психологічно-структурна концепція Ю.О. Карпенка (при домінуванні співвідношення І типу), лiнгвiстична модель аналізу теорії фонеми С.В. Семчинського (при домінуванні співвідношення ІІ типу) та нейролiнгвiстична модель фонеми К.М. Тищенка (домінує співвідношення І типу).

Проведена класифікація концепцій дозволяє зробити висновок, що психологічний підхід до інтерпретації теорії фонеми переважає в українській лінгвістиці як на першому – визначальному – етапі інтерпретації теорії фонеми, так і на сучасному етапі.

У межах концепцій, які утворюють фундамент загальнолінгвістичної теорії фонеми, протягом ХХ ст. було подано лінгвістичну характеристику основного об’єкта теорії, визначено місце фонеми у системі мови, відкрито закономірності функціонування системи фонем, створено класифікації фонем.

Встановлення причин існування основного об’єкта загальнолінгвістичної теорії фонеми переводить фонему і до сфери досліджень нейролінгвістики.

Основнi положення дисертацiї викладено у таких публiкацiях:

Радван Д. Фонетичний дискурс класичного арабського мовознавства // Сходознавство. – 2000. – № 9–10. – С. 41– 44.

Радван Д. Фонетичне дослідження О. Синявського // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Серія “Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика”. – 2000. – Вип. 9. – С. 63–64.

Радван Д. Hurf ’usl та hurf fur‘ у фонетичній концепції Сибавейгі // Сходознавство. – 2000. – № 11–12. – С. 129–134.

Радван Д. Лiнгвiстична модель аналiзу теорiї фонеми // Наукова спадщина професора С.В. Семчинського і сучасна філологія: Зб. наук. праць: У 2 ч. / Упоряд. В.Ф. Чемес. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2001. – Ч.2. – С. 276–281.

Радван Д.В. Психологічний напрямок української фонології: погляд у контексті новітніх досліджень // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика: Зб. наук. праць. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”. – 2003. – Вип. VII. – С. 128–135.