Результатом дослідження є теоретичне узагальнення й викладення наукових та практичних результатів, що полягають в обґрунтуванні напрямів удосконалення господарсько-правового забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань. Дисертант обґрунтував та сформулював конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства з урахуванням особливостей господарської діяльності у сфері банківського кредитування. У дослідженні дисертант дійшов таких висновків: 1. Суттєве значення для формування належних умов господарської діяльності має легітимний розвиток кредитно-банківської сфери. Її сучасний стан характеризується реформуванням правового регулювання господарських кредитно-банківських зобов’язань. У дисертації обґрунтовано використання узагальнюючого терміна «господарські правовідносини у сфері банківського кредитування» як особливої правової форми кредитно-банківських відносин, що органічно поєднує приватні (особисті) інтереси суб’єктів банківського кредитування з публічними інтересами суспільства для сприяння та досягнення суспільного блага. 2. У сучасній науковій літературі немає науково визначеної позиції щодо тлумачення поняття господарського правопорушення, що скоюється у сфері банківського кредитування, а також характеру його взаємозв’язку з іншими протиправними діяннями у цієї сфері господарської діяльності. Під господарським кредитно-банківським правопорушенням, на думку автора, слід розуміти протиправний вольовий акт суб'єкта господарювання (поведінка активного або пасивного характеру), що ущемлює або ускладнює передбачений господарським зобов'язанням механізм реалізації юридичних можливостей (суб'єктивних прав і обов'язків) суб'єктів господарювання - учасників банківського кредитування, за скоєння якого передбачена певна система економічних санкцій. Зроблено висновок, що низка протиправних діянь у сфері банківського кредитування (адміністративні, дисциплінарні проступки, кримінальні злочини тощо), які скоюються паралельно, до чи після здійснення господарського кредитно-банківського правопорушення, знаходиться з ним у тісному причинному взаємозв’язку. 3. Інститут забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань повинен характеризуватися впровадженням комплексного впливу на свідомість суб’єктів господарського кредитно-банківського зобов’язання за допомогою методів переконання, примушення і заохочення, а також впровадження системи організаційно-правових заходів для стимулювання їх належної поведінки та формування відповідної її мотивації. 4. Сучасна практика банківського кредитування суб’єктів господарювання свідчить про найбільше поширення такого забезпечувального засобу, як застава. ЇЇ застосування повинно здійснюватися за умови врахування господарсько-правової специфіки конкретного виду суб’єкта господарювання – заставодавця. Особливу увагу необхідно приділяти організаційним питанням взаємодії банків з компаніями, що профілюються на оцінці заставного майна. У цьому аспекті співробітникам банківської установи необхідно періодично проводити тестування компетентності акредитованих банком оціночних компаній (не менше ніж раз на рік), контролювати їх неупердженість щодо складання звітів про оцінку застави, безпосердньо приймати участь у процесі укладання договору про оцінку заставного майна між оціночною компанією та заставодавцем для ініціювання включення в оціночне завдання усіх необхідних для банків аспектів, зокрема, ліквідаційної вартості заставленого майна. 5. Державна гарантія є найбільш характерним господарсько-правовим засобом забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, що обумовлено її господарсько-правовою специфікою. Аналіз положень локального господарського законодавства, а також практики залучення суб’єктами господарювання кредитів під державні гарантії дозволяє зробити висновок щодо необхідності розширення кола її суб’єктів за рахунок надання можливості отримання державної гарантії як суб’єктам господарювання, що відносяться до державного сектору економіки, так і іншим суб’єктам господарювання-резидентам. 6. Під безпекою кредитування суб’єктів господарювання розуміється стан захищеності господарських кредитно-банківських зобов’язань від зовнішніх та внутрішніх загроз. Ефективність підвищення безпеки кредитування суб’єктів господарювання безпосередньо залежить від точності визначення кредитоздатності боржника (необхідно враховувати як об’єктивний (фінансово-господарський стан) так і суб’єктивний (готовність, бажання повернення кредиту) складові кредитоздатності), аналізу ефективності перспектив кредитного проекту, належної організації банком внутрішнього моніторингу кредитних зобов’язань, застосування інноваційних засобів управління кредитним ризиком (систем ризик-менеджменту, автоматизації операцій по наданню та врахуванню гарантійних операцій) тощо. 7. Для подальшого розвитку положень господарського законодавства у сфері правового регулювання забезпечення належного виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань внесено такі пропозиції до чинного законодавства: - взяти до уваги неврахування цивільним законодавством специфіки господарських зобов’язань та доповнити розділ IV Господарського кодексу України окремою главою «Забезпечення виконання господарських зобов’язань»; - прийняти господарський нормативно-правовий акт (Інструкцію або Положення Національного банку України «Про кредитування») для регулювання сфери банківського кредитування суб’єктів господарювання; - з метою надання можливості обтяження заставного майна суб’єкта господарювання, що належить йому на праві оперативного управління, доповнити диспозицію частини 1 статті 5 Закону України від 18.11.2003 № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» таким формулюванням: «а також на правах оперативного управління за умови попереднього узгодження такого обтяження органом, що обмежує розпорядження майном боржника»; - для усунення суперечності правових норм, що регулють надання в заставу іноземної валюти, удосконалити диспозицію п/п «г» п. 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93№ 15-93, шляхом її викладення в такій редакції: «використовування іноземної валюти на території України як засобу платежу або предмета застави, за винятком надання нерезидентам України як предмета застави іноземної валюти, розміщеної на банківських рахунках резидентів України»; - з метою конкретизації правової регламентації опису предмета заставного майна, в диспозиції частини 1 статті 584 Цивільного кодексу України формулювання «дається опис предмету застави» подати в такій редакції: «дається опис предмета застави й указується його оцінка»; - враховуючи необхідність розширення кола суб’єктів державної гарантії, диспозицію частини 2 статті 199 Господарського кодексу України викласти в такій редакції: «зобов'язання суб'єктів господарювання – резидентів можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках і способом, передбаченим законом». Паралельно з цим у локальних господарсько-правових актах, що регулюють цей забезпечувальний засіб, на нашу думку, доцільно трансформувати формулювання принципала і, відповідно, замінити «юридичну особу - резидент» на «суб'єкт господарювання - резидент». | 