У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що полягає в обґрунтуванні напрямків удосконалення господарсько-правового забезпечення виконання договорів з реалізації продукції в нових економічних умовах в Україні. Для вирішення наукової задачі дисертантом обґрунтовані нові наукові положення і пропозиції по вдосконаленню законодавства, що регулює відносини із забезпечення виконання господарських договорів з урахуванням особливостей господарської діяльності, спрямованої на реалізацію продукції. Головними науковими та практичними результатами дисертаційного дослідження є теоретична розробка поняття договорів з реалізації продукції, уточненого поняття забезпечення виконання господарських договорів, поняття комерційного притримання, системи видів забезпечення виконання господарських договорів, принципу вибору виду забезпечення виконання господарських договорів з урахуванням специфіки окремих видів договорів та вироблення на цій основі конкретних пропозицій щодо удосконалення законодавства. На підставі проведеного дослідження сформульовані наступні основні висновки: 1. Суттєве значення для формування належних умов господарської діяльності має розвиток реалізації продукції. Тенденції цього розвитку полягають у розширенні видів такої діяльності та появі нових договорів, що опосередковують діяльність з реалізації продукції. В дисертації обґрунтовано використання узагальнюючого терміну «господарські договори з реалізації продукції”, які розуміються як договори, що опосередковують професійну посередницьку діяльність, а також виробничо-збутову діяльність, спрямовану на просування товарів та послуг від виробників до споживачів. Класифікацію видів договорів з реалізації продукції можна проводити в залежності від суб’єкта та об’єкта договору. За суб’єктом договору виокремлено договори: торгових фірм, комісійних фірм, комерційних агентів, біржових посередників, виробничо-збутових підприємств та ін. За об’єктом договору визначено договори: консигнації, ф’ючерсні, форвардні, агентські та ін. 2. В сучасній науковій літературі відсутня визначеність щодо поняття комерційного посередництва, тому, виходячи із законодавчих реалій, актуальним є визначення цього поняття у вузькому та широкому розумінні з метою уніфікації відносин, що мають однакове економічне підґрунтя, хоча й різний юридичний зміст, а також охоплення в межах уніфікованого терміну існуючих на практиці, але не врегульованих законодавчо різновидів посередницької діяльності. Поняття комерційного посередництва, запропоноване у Господарському кодексі України, слід вважати поняттям у вузькому змісті. Поруч з цим до комерційного посередництва в широкому розумінні слід віднести будь-яку професійну посередницьку діяльність, яка пов’язана із пошуком контрагентів, сприянням у просуванні товарів та послуг на ринок, а також будь-яку іншу діяльність із здійснення правомірних дій від імені довірителя або від свого імені за рахунок самого посередника, або за рахунок особи, в інтересах якої працює посередник. 3. Забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції передбачає застосування правових засобів забезпечення належного виконання господарських договорів, встановлених господарським законодавством та (або) господарським договором, що опосередковує господарські відносини з реалізації продукції. До видів забезпечення виконання господарських договорів з реалізації продукції віднесено: засновані на нормативно-правовому акті; засновані на договорі, що опосередковує господарські відносини з реалізації продукції; а також ті, що звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу, за умови, якщо вони не суперечать діючому законодавству. Принцип вибору полягає в необхідності аналізу всієї сукупності видів забезпечення виконання договорів з реалізації продукції, мір відповідальності і визначенні способу їх ефективного сполучення з урахуванням суб'єкта, об'єкта і змісту конкретного договору. В дисертації обгрунтовано доцільність законодавчого закріплення комерційного притримання як виду забезпечення виконання господарських договорів, яке пропонується здійснити шляхом доповнення ГК України додатковою статтею наступної редакції: “Комерційне притримання - це право притримання майна, що виникає у одного суб’єкта господарювання відносно іншого внаслідок невиконання господарських договірних зобов’язань і є забезпеченням права вимоги по зобов’язаннях, строк виконання яких вже настав”. 4. Для вдосконалення порядку застосування державної гарантії як виду забезпечення виконання господарських договорів запропоновано закріплення у законодавстві збільшеного терміну дії державної гарантії, а саме з дня укладення договору до дня повного виконання договірного зобов’язання, у т.ч. обов’язку сплатити неустойку та відшкодувати збитки, залишивши, разом з тим, можливість для суб’єктів господарювання передбачити інше у договорі. Можливості реалізації закладеного майна через конкурс, тендер, біржові торги або іншими способами, доцільно конкретизувати у законодавстві шляхом встановлення відповідних доповнень до статті 21 Закону України “Про заставу”. 5. Зроблено висновок щодо необхідності вдосконалення порядку застосування мір відповідальності за невиконання чи неналежне виконання господарських договорів з реалізації продукції шляхом комплексного використання штрафних, оперативно-господарських санкцій, а також відшкодування збитків з метою нівелювання негативних наслідків порушення суб’єктами господарювання договірної дисципліни. 6. Окрім цього, з метою визначення факторів підвищення ефективності договірної діяльності з реалізації продукції, у розвиток положень ГК України внесено пропозиції: до частини 2 статті 298 стосовно конкретизації умов схвалення угод, що були укладені комерційним агентом за межами його повноважень - виключити слова „якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента”; до частини 1 статті 304 щодо необхідності надання права відмови комерційного агента від подальшого здійснення як договору без визначеного строку, так і з визначеним строком - виключити слова „укладеному сторонами без визначення строку його дії”. |
