Результати проведеного дослідження дозволяють дійти висновків теоретичного і науково-практичного спрямування, головними з яких є наступні: 1. “Ресоціалізація” – це складна соціально-правова категорія, яка охоплює різні сторони оновлення соціальних зв’язків як під час відбування покарання, так і після звільнення з місць позбавлення волі, тому її необхідно підрозділяти на пенітенціарну і постпенітенціарну. Пенітенціарна ресоціалізація являє собою пристосування засудженого до умов позбавлення волі та вироблення у нього законослухняної поведінки в установі, де він відбуває покарання за вчинений ним злочин. До постпенітенціарної ресоціалізації необхідно віднести комплекс заходів з трудового та побутового влаштування і встановлення зв’язків у звільненого з метою його подальшої соціальної реабілітації після звільнення на волю. Дисертант до поняття “ресоціалізації засуджених” відносить процес становлення особи як соціального члена суспільства, що здійснюється на основі застосування до неї комплексу правових, організаційних, психологічних, виховних та інших заходів впливу на різних етапах кримінальної відповідальності з метою недопущення здійснення протиправних діянь та повернення його до самостійного загальноприйнятого суспільно-нормального життя в суспільстві. 2. З урахуванням результатів вивчення реабілітації як соціально-правової категорії автором дається поняття соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі. До соціальної реабілітації автор відносить процес підготовки осіб, у яких закінчується термін відбування покарання в установах виконання покарань, шляхом надання їм постпенітенціарної допомоги, яка реалізується у вигляді комплексу заходів соціального, правового, виховного та кримінологічного характеру, направленого на відновлення, а за необхідності набуття цими особами особистих якостей, які дозволяють їм вести законослухняний спосіб життя. Трудова реабілітація передбачає допомогу органів державної влади та управління, центрів зайнятості населення у працевлаштуванні звільненого, та наданні йому допомоги в одержанні професії. 3. Важливе місце в соціальній та трудовій реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, належить постпенітенціарному впливу, до якого автор відносить систему заходів соціального, трудового, адміністративного контролю та нагляду за звільненими, надання їм допомоги в отриманні місця проживання та працевлаштування, налагодженні соціальних та сімейних зв’язків, виховання в них чесності і правомірної поведінки, організація контролю за їхньою поведінкою, а в необхідних випадках – застосування до них заходів адміністративного нагляду і контролю. 4. Встановлено, що головними причинами пенітенціарної злочинності є вплив кримінальної субкультури, недоліки та упущення в діяльності УВП на рівні колективу, недостатня індивідуально-профілактична робота з засудженими, в зв’язку з чим пропонується низка пропозицій з удосконалення індивідуально-профілактичної роботи з засудженими: виявляти, попереджувати та ліквідовувати конфліктні ситуації серед засуджених; вести боротьбу з впливом кримінальної субкультури; проводити індивідуально-профілактичну роботу з лідерами угруповань та вивчати їх соціальне оточення; покращувати підготовку кадрів для кримінально-виконавчої системи. 5. У Законі України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” необхідно передбачити конкретну державну допомогу звільненим на волю у таких напрямах: установити юридичну відповідальність за відмову в прийомі на роботу звільненого, який був направлений центрами зайнятості або місцевими органами влади; визначити спеціальні підприємства, які повинні надавати місця в гуртожитках для побутового та трудового влаштування звільнених; звільнити підприємства на 3 – 5 років від платежів за трудові ресурси пропорційно кількості наданих робочих місць; організувати регіональні центри соціальної реабілітації та адаптації, при яких за рахунок місцевих бюджетів та комерційних структур створити умови для малого підприємництва, спеціалізовані цехи з будівництва, ремонту автомобілів, житла, побутових послуг, сільськогосподарських робіт, швейного виробництва, рибальського господарства, в яких би звільнені працювали та проживали в гуртожитках, тощо. 6. Установлено, що в УВП низький загальноосвітній та професійний рівень засуджених, що потребує розробки нових державних програм з загальноосвітнього та професійно-технічного навчання, а також певних заходів для їх матеріального та морального стимулювання. Бажано також, щоб засуджені в місцях позбавлення волі працювали за спеціальністю, яку мали до засудження, а при її відсутності здобували кваліфікацію в УВП, за якою могли працевлаштуватися після звільнення на волю. Необхідно також вивчити професійно-кваліфікаційний рівень підготовки засуджених і на цій основі сформувати галузеву структуру та відновити систему професійно-технічного навчання в установах виконання покарань. 7. З метою упорядкування чинного законодавства по правовому регулюванні соціальної та трудової реабілітації звільнених пропонується: в Законі України “Про зайнятість населення” передбачити надання пільг для соціально незахищених верств населення, і насамперед працевлаштувати громадян, які відбули покарання і звільнились на волю, для чого доповнити цей закон положенням про те, “що особи, звільнені з місць позбавлення волі, повинні бути першочергово влаштовані на робочі місця за їхньою спеціальністю. Якщо особи, звільнені з місць позбавлення волі, не можуть бути працевлаштовані за направленням центрів зайнятості населення, то їх необхідно направляти на навчання для здобуття нової професії”; Закон України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк” доповнити положенням “що затрати на соціальну та трудову реабілітацію осіб, звільнених з місць позбавлення волі, необхідно виділити з державного та місцевого бюджетів”. 8. З метою подальшого удосконалення соціальної та трудової реабілітації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, пропонується : – по-перше, в структурі Державного департаменту України з питань виконання покарань створити відділ по підготовці звільняємих на волю осіб, а в складі Міністерства праці та соціальної політики – спеціальний підрозділ, який би забезпечував координацію та організаційно-методичне керівництво діяльності закладів та установ, що займаються питаннями соціальної підтримки та захисту осіб, які звільнились з місць позбавлення волі; – по-друге, в регіонах за допомогою міських державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування за рахунок місцевих бюджетних та позабюджетних коштів, суспільних, благодійних та релігійних організацій створити притулки, будинки нічного та тимчасового перебування осіб, які не мають житла, будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів І-ІІ груп, а також для осіб, які втратили соціальні зв’язки з сім’єю і не мають постійного місця проживання; – по-третє, в проекті Податкового кодексу України розробити механізм пільгового оподаткування тих підприємств, установ та організацій різних форм власності та видів господарювання, які будуть брати на роботу осіб, які звільнились з місць позбавлення волі; – по-четверте, особливу увагу необхідно приділити молоді та неповнолітнім, які звільнились з місць позбавлення волі. Пропонується забезпечити їх психологічними, юридичними, соціально-економічними, інформаційними послугами, а також створити спеціалізовані служби соціального захисту молоді на базі УВП і в центрах соціальної адаптації молоді. |