У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України та ФРН, а також практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у такому: 1. У країнах європейської співдружності, а також багатьох країнах за межами Європи, за останні десятиліття відбувається посилення процесу зближення правових систем, що є необхідною умовою як для забезпечення прав та свобод людини і громадянина, так і для боротьби зі злочинністю. 2. В Україні назріла необхідність приведення національного законодавства, і у першу чергу кримінально-процесуального, до визнаних демократичними державами світу міжнародних стандартів. Для цього необхідною є ревізія кримінально-процесуального законодавства України щодо його узгодження з міжнародними актами та на цій основі розроблення та подальше вдосконалення нового Кримінально-процесуального кодексу. 3. Фундаментальне значення при розслідуванні злочинів та відправленні правосуддя у правових, демократичних державах мають принципи кримінального судочинства, що повинні базуватись на визначених міжнародних нормах та які зумовлюють побудову та організацію усього судочинства. Наріжними засадами, на яких базується існування німецької держави та кримінального судочинства зокрема, визнаються принцип поваги до людської гідності, принцип правової держави та принцип рівності усіх перед законом, з якими переплітаються інші конституційні та суто кримінально-процесуальні принципи. 4. Із визнаних міжнародною спільнотою принципів та інших стандартів повинні витікати також і завдання кримінального процесу, що мають бути спрямовані насамперед на охорону прав свобод та законних інтересів його учасників, а також держави і суспільства в цілому. Найважливішим завданням кримінального судочинства німецькими правниками визнається правовий мир, іншими словами, найоптимальніше вирішення правового конфлікту між потерпілим, особою, яка вчинила злочинне діяння, суспільством та державою. В один ряд із правовим миром більшістю правників ФРН ставляться істина та справедливість, що в сукупності відповідає сучасним вимогам ідей та постулатів, задекларованих у міжнародно-правових актах, що містять стандарти захисту прав та свобод людини і громадянина. 5. На відміну від українського, досудове розслідування у ФРН суворою процесуальною формою не зв’язане, що, проте, визнається німецькими юристами однією із гарантій виконання завдань кримінального судочинства. Суб’єкти, які здійснюють кримінальне переслідування, вільні у виборі його форм та методів. Насамперед, це зумовлюється різноманітністю злочинних проявів та необхідністю ефективного реагування на них з урахуванням сучасних досягнень в галузі теорії кримінального судочинства, криміналістики, кримінології, практичного досвіду, технічних розробок тощо. 6. Зроблено висновок про те, що перевірка заяв та повідомлень про злочини і пригоди за КПК України залишається недостатньо врегульованою, що прямо впливає на забезпечення прав та законних інтересів громадян, які залучаються до неї. Підтримується думка вчених (Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко та інші), що вказаний етап доцільно іменувати стадією попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, яка повинна завершуватися винесенням постанови про порушення кримінальної справи, про відмову у порушенні кримінальної справи, про направлення матеріалів за належністю. У зв’язку з цим доцільно також визнати пояснення особи, а також і інші матеріали перевірки, самостійним джерелом доказів як під час попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, так і у подальших стадіях; варто розширити перелік слідчих дій на етапі попереднього розгляду та вирішення заяв і повідомлень про злочини, проведення яких не вимагає затягування розслідування та водночас є необхідним при прийнятті відповідного рішення (проведення судово-медичних експертиз, відтворення обстановки і обставин події). 7. Одна із основних проблем правників-процесуалістів України та Німеччини – реальне забезпечення прав потерпілого від злочину та відшкодування заподіяних йому збитків. Слушним бачиться твердження німецьких юристів про те, що держава повинна взяти на себе обов’язок відшкодування потерпілому збитків, понесених ним в результаті злочинного діяння, якщо вона не змогла уберегти його від самого злочину. В українському законодавстві статус потерпілого у кримінальному судочинстві за останні роки практично не змінився. На нашу думку, доречним бачиться забезпечення прав потерпілого шляхом надання йому можливості мати захисника-адвоката, в тому числі і за рахунок держави. У будь-якому випадку, кошти, затрачені на запрошення та послуги адвоката, повинні бути стягнуті в регресному порядку із засудженого. Держава має взяти на себе відшкодування потерпілому шкоди, завданої внаслідок очевидних насильницьких злочинів, що є найбільшим вторгненням у сферу основних, гарантованих Конституцією прав людини, незалежно від того, чи встановлена особа обвинуваченого. 8. В обов’язки свідка як у кримінальному процесі України, так і ФРН, входить з’явитися за викликом та дати правдиві свідчення. Проте відповідно до КПК ФРН відповідальність за ухилення від явки до органів розслідування наступає ще під час досудового розслідування, а не судового розгляду. Така процедура видається достатньо виправданою та правомірною, оскільки безпосередньо слугує встановленню об’єктивної істини у справі та викриттю винного, є дієвим стимулом для свідків виконати свій обов’язок, не вимагає зайвої тяганини та виховує громадян у дусі неухильного виконання законних вимог органів влади та поваги до них. Звідси бачиться виправданим внесення змін і до статті 71 чинного КПК України, якою встановлена відповідальність свідка. Пропонується вказану статтю доповнити частиною третьою, спрямованою на можливість вирішувати питання про відповідальність свідка ще у стадії досудового розслідування. 9. Німецький законодавець як відмову від дачі показань розглядає і “неповні” свідчення, коли свідок умисно приховує частину відомої йому інформації, чим вводить в оману органи кримінального переслідування та ускладнює з’ясування істини у справі. Таких випадків чимало є і у кримінальному судочинстві України, що потребує внесення відповідних коректив до КПК. 10. Пропонується запровадити порядок, який передбачений німецьким законодавцем щодо виклику обвинувачених та інших суб’єктів судочинства, – не повісткою, а листом, що забезпечуватиме належну конфіденційність та слугуватиме більш ефективному виконанню завдань кримінального судочинства. 11. Обґрунтовується, що участь захисника обвинуваченого у кримінальній справі за критерієм тяжкості злочину має бути обов’язковою не лише у справах про злочини, за які може бути призначено покарання у вигляді довічного ув’язнення. Видається цілком виправданим з метою належного забезпечення прав та законних інтересів обвинувачених визнати обов’язковою участь захисника і у справах про тяжкі та особливо тяжкі злочини, за які законодавець передбачає хоч і менш, проте також досить суворі покарання. 12. Зроблено висновок про те, що у КПК України передбачений лише частковий порядок забезпечення конституційного принципу недоторканності особи, що суперечить як Конституції України, так і міжнародним актам. На даний час процедура затримання особи за підозрою у скоєнні злочину в Україні видається надто спрощеною. Пропонується до КПК внести необхідні зміни та передбачити можливість прямого судового контролю за законністю затримання. 13. Обґрунтовується, що віднесення вирішення питань про застосування накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку до компетенції апеляційних до них судів не є виправданим, пропонується віднести вирішення цих питань до компетенції місцевих судів. |
