У результаті дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства та практики його реалізації, законодавства зарубіжних країн, теоретичного осмислення наукових праць вчених, сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення й полягають у наступному: 1. Під правами особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, слід розуміти сукупність основних, закріплених Конституцією України і регламентованих кримінально-процесуальним, цивільним та іншим галузевим законодавством прав, якими наділена особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину. Такими правами є: 1) конституційні права на (повагу до її честі і гідності; свободу та особисту недоторканість; недоторканість житла, таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; невтручання в особисте і сімейне життя, судовий захист; відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, її посадових і службових осіб, на захист;); 2) процесуальні права (знати, в чому підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника та побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки судом чи прокурором правомірності затримання, подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора; на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав); 3) цивільні права, які поділяються на майнові та особисті немайнові права (майнові права – це права, що мають економічний зміст та еквівалентно-платний характер з приводу належності, використання та споживання матеріальних благ). Особа, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, може виступати носієм цих майнових прав, охорону яких, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд зобов’язані забезпечити (ч.2 ст.21 КПК). До майнових прав, також належить право на працю та підприємницьку діяльність. Особисте немайнове право – це міра можливої поведінки особи щодо невіддільних від її особистості абсолютних благ немайнового характеру, які позбавлені економічного змісту і надають людині можливість за своїм розсудом, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку в сфері особистого життя (право на недоторканість, на ім’я, на ділову репутацію, на охорону здоров’я тощо). 2. З метою удосконалення кримінально-процесуального законодавства і посилення гарантій прав і законних інтересів особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, необхідно прийняти Закон України «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину», до якого включити норми, що визначають цілі та принципи затримання, правовий статус затриманих, початок перебігу строку затримання особи, яку підозрюють у вчиненні злочину, режим та внутрішній розпорядок в місцях тримання підозрюваного в ізоляції, побачення затриманого із захисником, родичами та іншими особами, право на особисту безпеку та листування, отримання передач та грошових переказів, матеріально-побутове та медичне забезпечення, участь в цивільно-правових правочинах тощо. Після прийняття вказаного закону ст.43-1 КПК потрібно буде доповнити частиною третьою такого змісту: «Особі, затриманої за підозрою у вчиненні злочину роз’яснюються також права передбачені Законом України «Про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчинені злочину», а особі, до якої застосовано такий запобіжний захід як взяття під варту, роз’яснюються права передбачені Законом України «Про попереднє ув’язнення». 3. Дослідження вказує на використання ізоляції підозрюваного як засобу отримання органами досудового розслідування зізнання підозрюваного у вчиненні злочину, що свідчить про наявність небезпечних для захисту прав і законних інтересів особи тенденцій в діяльності органів досудового розслідування України. Існують практичні складнощі із збереженням майна затриманої особи, в участі цієї особи у здійсненні цивільно-правових правочинів за допомогою яких вона могла б реалізовувати свої цивільні права майнового та немайнового характеру. 4. Має існувати два види затримання: 1) слідча дія, що може проводитись у невідкладних випадках до порушення кримінальної справи; 2) дія з реалізації передбаченого у ст.38 КК України права кожного громадянина на затримання особи, яка вчинила злочин. КПК слід доповнити статтею в якій дати визначення процесуальної форми такого затримання і доставлення такої особи громадянином до органів державної влади та передбачити право вживати дії з обшуку затриманої особи і вилучення в неї предметів, використання яких затриманим може являти загрозу для тих, хто здійснює затримання і доставлення, та сторонніх осіб (зброя, ніж, палиця тощо). Після доставлення затриманої особи до органу досудового розслідування з участю осіб, які затримали і доставили затриманого, має складатися протокол. Замість затримання як тимчасового запобіжного заходу, слід запровадити після порушення кримінальної справи застосування до підозрюваного взяття під варту або іншого запобіжного заходу чи звільняти затриману особу. 5. Частина сьома ст.165-2 КПК України, за якою суддя вправі продовжити затримання до десяти, а за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого – до п’ятнадцяти діб не відповідає передбаченим у ст.29 Конституції України строкам затримання, які не можуть перевищувати 72 годин. 6. Строк кримінально-процесуального затримання повинен рахуватися з моменту фактичного затримання, оскільки саме з цього моменту особа фактично позбавляється свободи пересування. Однією з гарантій прав та законних інтересів затриманого повинно стати встановлення у КПК правила, що протокол про затримання підозрюваного має складатися негайно і ні як не пізніше трьох годин після доставлення цієї особи до компетентного органу кримінальної юстиції. 7. З метою вдосконалення механізму забезпечення прав і законних інтересів підозрюваного слід доповнити ч.2 ст.43-1 КПК України і ч.1 ст.45 проекту нового КПК України, які містять перелік прав підозрюваного, таким правом: вимагати вжиття заходів щодо організації опіки або піклування за неповнолітніми дітьми, інвалідами та ін. близькими родичами або членами сім’ї, що потребують догляду, щодо охорони житла і майна, залишених без нагляду, а також внести зміни до ст.40 Закону України «Про нотаріат» і дорівняти до нотаріально посвідчених заповітів і доручень, заповіти та доручення осіб, які перебувають у ІТТ, посвідчені начальниками ІТТ. До ст.160 КПК потрібно включити другу частину такого змісту: «Про вжиті заходи орган досудового слідства, прокурор, суддя або суд зобов’язані письмово повідомити підозрюваного або обвинуваченого». 8. У кожної затриманої особи є особисті немайнові права, які за жодних обставин не підлягають обмеженню, а саме: на життя; на охорону здоров’я; на медичну допомогу; на безпечне для життя і здоров’я довкілля; на повагу до гідності та честі; на індивідуальність; на інформацію. Окремі особисті немайнові права підозрюваного підлягають обмеженню під час знаходження його в ІТТ, а саме; на свободу і особисту недоторканість; на зміну імені; на особисте життя та його таємницю; на особисті папери; на таємницю кореспонденцію. 9. Гарантіями прав, в тому числі майнового і немайнового характеру особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, є норми, що встановлюють права і обов’язки учасників досудового слідства, передбачають контроль за суб’єктами досудового розслідування, відповідальність посадових осіб, відшкодування шкоди за незаконне порушення прав і законних інтересів затриманих осіб, а також уся діяльність, яка здійснюється на основі цих норм. 10. Основними завданнями гарантій майнових та немайнових прав підозрюваного є: 1) забезпечення реалізації підозрюваним своїх майнових та немайнових прав; 2) сприяння запобіганню і ліквідації посягань на порушення майнових і немайнових прав підозрюваного; 3) захист підозрюваним своїх майнових і немайнових прав від посягань. 11. Предметом гарантій майнових і немайнових прав особи, яка затримана за підозрою у вчиненні злочину, є те, що підлягає забезпеченню завдяки дії цих гарантій. До цього предмету відносяться: 1) участь у відносинах, що виникають у зв’язку з реалізацією підозрюваним своїх майнових і немайнових прав та законних інтересів; 2) захист підозрюваним своїх майнових і немайнових прав і законних інтересів від незаконних дій органів досудового розслідування. 12. Систему гарантій майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, можна поділити на такі групи: 1) гарантії реалізації майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину; 2) гарантії охорони майнових та немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину. Основними структурними елементами в системі спеціальних гарантій виступають норми права і правові інститути в органічній єдності з діяльністю по їх реалізації, де початкову ланку утворюють норми права, які регламентують не лише такі засоби забезпечення можливої або належної поведінки, якими є характер процесуальних прав та обов’язків, типи їх зв’язку, процесуальні санкції, а й взагалі всю систему забезпечення процесуальної діяльності. Під гарантіями майнових та особистих немайнових прав і законних інтересів особи, яку затримано за підозрою у вчиненні злочину, слід розуміти законодавчо закріплені засоби охорони цих прав і інтересів та способи їх реалізації. |
