Анотація до роботи:

Бірюкова А.М. Забезпечення адвокатурою конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. – Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2006.

Дисертація присвячена вдосконаленню законодавства України з забезпечення адвокатурою права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України. Досліджено питання про публічно-правовий характер адвокатури та вимоги щодо нормативного регулювання діяльності адвокатів. Розкрито поняття та характеристики правових гарантій забезпечення адвокатської діяльності, право на захист та право на отримання правової допомоги у кримінальному процесі. Запропоновано нові підходи до вирішення питання про розмежування правового становища адвоката-представника та адвоката-захисника у кримінальному процесі. Визначено критерії розмежування правових гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту в кримінальному процесі за ознакою суб’єкта, для якого ці гарантії передбачені. Досліджено причини невдалого нормативного регулювання підстав та умов участі адвоката у кримінальному процесі на досудовому розслідуванні, в т.ч. на етапі вирішення питань про порушення кримінальної справи. Запропоновано проекти змін і доповнень до законодавства України за темою дослідження.

У висновках дисертації в стислій формі викладено загальні підсумки дослідження, формулюються конкретні пропозиції щодо внесення відповідних змін до чинного КПК України, Закону України «Про адвокатуру» та доповнень до проекту КПК України.

До найбільш вагомих теоретичних висновків даного дослідження належать:

1. Відповідно до визнаних у теорії права положень адвокатуру як певне соціально-правове явище правомірно розглядати як складову правової системи українського суспільства, а не держави. При цьому адвокатура (адвокати) виконує динамічну функцію в цій системі (застосування права, юридична практика). Тому поняття «адвокатура» необхідно визначати як «інститут правової системи українського суспільства». У такому значенні дана категорія може бути застосована за умови, що адвокатура України є самоврядною організацією всіх адвокатів України, створеною відповідно до міжнародних стандартів.

2. Характер взаємовідносин адвокатури і держави щодо їх обов’язку одна до одної стосовно ефективної реалізації конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі зумовлює публічно-правовий характер адвокатури, що ставить її на один щабель з державними правоохоронними органами та вимагає відповідного нормативного закріплення діяльності цієї організації, спрямованого на реальне слідування принципам рівності, змагальності й диспозитивності.

3. Право на захист у кримінальному процесі – це суб’єктивне юридичне право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого. Виходячи з цього, право цих осіб на правову допомогу захисника також можна розглядати як суб’єктивне юридичне право, що включає можливість звернення до держави

для отримання на договірних чи позадоговірних умовах оплатної чи безоплатної правової допомоги захисника та передбачає: 1) право на побачення з адвокатом-захисником до першого допиту; 2) право на вільний вибір захисника та відмову від захисника або його заміну; 3) право запросити собі кількох захисників; 4) право на правову допомогу адвоката-захисника за рахунок коштів держави; 5) право на професійну (кваліфіковану) правову допомогу адвоката-захисника.

4. Реалізація права на правову допомогу захисника залежить від статусу особи, яка потребує цієї допомоги. Існує певне коло осіб, які можуть скористатися правовою допомогою адвоката у кримінальному процесі, при цьому процесуальні права та обов’язки вказаних осіб суттєво різняться. Залежно від статусу особи, якій надається правова допомога, суттєво змінюються права та обов’язки адвоката в конкретній справі.

5. У загальному вигляді під гарантіями адвокатської діяльності під час здійснення захисту слід розуміти сукупність правових засобів, які є невід’ємним елементом системи правового регулювання, котрі спрямовано на захист професійних прав адвоката у кримінальному процесі, забезпечення вільної реалізації його прав та обов’язків здійснювати захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи засудженого. Розмежування правових гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту в кримінальному процесі за критерієм суб’єкта дає підстави зробити висновок, що практичне значення має поділ (класифікація) гарантій адвокатської діяльності при здійсненні захисту на дві групи: 1) гарантії, що забезпечують професійні права адвоката; 2) гарантії, що забезпечують функціонування адвокатури як соціально-правового інституту, як певної структури, організації.

6. Процесуальні рамки КПК України не обмежують правової допомоги адвоката в кримінальному процесі його участю у справі. На досудовому розслідуванні за правовим статусом потрібно розрізняти адвоката-представника та адвоката-захисника. Статус останнього може включати функції представника підозрюваного, обвинуваченого у випадку, якщо до цих осіб заявлено цивільний позов у кримінальному процесі, або коли він є представником в судовому процесі про перевірку правомірності дій та рішень органу дізнання, слідчого, прокурора на досудовому слідстві.

7. Адвокат-представник у кримінальному судочинстві не зобов’язаний отримувати дозвіл на участь у кримінальній справі, оскільки він діє як представник відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру». Наявність представництва підозрюваних, обвинувачених, свідків на досудовому розслідуванні не є наслідком доповнень та змін до КПК України, а випливає з правових позицій Конституційного Суду України. Стан правової невизначеності нормативного регулювання діяльності адвоката суперечить ст. 59 Конституції України стосовно проголошеного права кожного мати можливість скористатися правовою допомогою адвоката та суперечить правовим позиціям Конституційного Суду України.

8. На адвоката-захисника не може бути покладено обов’язок щодо збирання доказів у кримінальній справі на стадії досудового слідства. Його діяль-

ність в цьому контексті як суб’єкта доказування слід розуміти тільки як право і обов’язок довести до відома слідчого, прокурора, органа дізнання фактичні дані, що виправдовують обвинуваченого, можуть пом’якшити його покарання, або виключають провадження у кримінальній справі.

9. Є недоцільним визначення в нормі права обставин, випадків, наявність яких зобов'язувала б сторону обвинувачення спростовувати доводи, викладені у клопотанні адвоката-захисника про виключення з судового розгляду певних доказів, оскільки розгляд клопотання адвоката-захисника щодо виключення доказів є процесом оцінки доказів та їх джерел і є лише розумовою, логічною діяльністю.

Пропозиції щодо внесення змін та доповнень до чинного законодавства України:

1. Пропонується доповнити ч. 1 ст. 45 КПК України, яка встановлює випадки обов’язкової участі захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції пунктом такого змісту: «Якщо суд вважає, що в стадії судового розгляду відповідно до ст. 299 КПК України не будуть досліджуватися докази».

2. Обґрунтовується необхідність доповнити Закон України «Про адвокатуру» шляхом збільшення видів адвокатської діяльності та встановити, що надання правової допомоги поряд з виконанням функцій захисника, представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача є окремим видом адвокатської діяльності у кримінальному процесі. Одночасно, кримінально-процесуальний кодекс України пропонується доповнити статтею 44¹:

«Стаття 44¹. Адвокат у кримінальному процесі»

1. Адвокатом у кримінальному процесі є особа, яка має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю і надає правову допомогу особі, яка не є суб’єктом права на захист відповідно до ч. 1 ст. 48 цього Кодексу, але відносно неї здійснюються окремі заходи процесуального примусу або ця особа викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок.

2. З моменту здійснення процесуальних дій, визначених у ч. 1 цієї статті стосовно особи, якій адвокат надає правову допомогу, такий адвокат набуває статусу суб’єкта кримінального процесу і користується процесуальними правами та гарантіями, визначеними для адвоката-захисника у ст. 48 цього Кодексу.

3. Повноваження адвоката у кримінальному процесі стверджуються у порядку, визначеному у ст. 44 цього Кодексу як для адвоката-захисника».

3. З метою однозначного розуміння правової позиції Конституційного Суду України щодо межі судового контролю на етапі досудового розслідування пропонується Главу 22 КПК України доповнити статтею, що дії та рішення органу дізнання, слідчого, прокурора на етапі досудового розслідування можуть бути оскаржені до суду.

4. З метою посилення гарантій адвокатської діяльності видається раціональним внесення змін до ч. 1 ст. 48 КПК України та запровадження в КПК

України наступного принципу – захисник використовує всі не заборонені законом засоби захисту.

5. У КПК України та у Законі України «Про попереднє ув’язнення» потрібно встановити гарантію реалізації права захисника на побачення з підзахисним (клієнтом), що утримується під вартою, шляхом визначення, що початок та тривалість побачення можуть бути обмежені лише робочим часом відповідної установи попереднього ув’язнення.

6. З метою однозначного розуміння права адвоката-захисника заявити відвід судді на стадії попереднього розгляду справи з питань, визначених у КПК, видається доцільним викласти перше речення ч. 2 ст. 56 КПК у такій редакції: «Заяви про відвід подаються зі стадії попереднього розгляду справи суддею і до початку судового слідства».

Публікації автора:

1. Бірюкова А.М. Деякі питання участі адвоката у справах осіб, що не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність //Адвокат. – 1998. – № 1. – С. 23–25.

2. Бірюкова А.М. Деякі питання участі захисника при попередньому розгляді справи //Адвокат. – 2003. – № 5. – С. 16–17.

3. Бірюкова А.М., Гончаренко С.В. Щодо проекту Закону України «Про правову допомогу», розробленого Міністерством юстиції України //Адвокат. – 2004. – № 1. – С. 17–20.

4. Бірюкова А.М. Адвокатура – інститут правової системи? //Адвокат. – 2004. – № 3. – С. 12–15.

5. Бірюкова А.М. Проблемні аспекти здійснення захисту та надання правової допомоги адвокатами //Юридична Україна. – 2005. – № 1. – С. 49–54.

6. Юридичний словник /За ред. В.Г. Гончаренко. – К.: Форум, 2005. – 473 с. (у співавторстві).

7. Бірюкова А.М. Проблеми надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві //Вісник Академії адвокатури України. – К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2006. – Вип. 5. – С. 94–102.

8. Бірюкова А.М., Гончаренко С.В. Деякі актуальні питання надання правової допомоги у кримінальних справах //Актуальні проблеми захисту прав і свобод людини в Україні: Тези доп. науково-практичної конференції. – К.: Інститут адвокатури, 2000. – С. 71–77.

9. Бірюкова А.М. Деякі аспекти участі захисника в суді першої інстанції //Тактика, методика, етика захисту та представництва: Тези доп. науково-практичної конференції. – К.: Академія адвокатури України, 2003. – С. 89–95.

10. Бірюкова А.М. Деякі проблеми забезпечення захисту за призначенням //Моделі та стратегії євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти: Зб. матер. ІХ Міжнародної наук.- практ. конференції. – К.: УАЗТ, 2006. – С. 127 – 131.