У дисертації вирішена актуальна наукова проблема, що полягає в обґрунтуванні концепції становлення та функціонування європейських міждержавних правових систем як різновиду нового типу правової системи – міждержавної (під кутом зору нової цілісної моделі світу). В прикладному плані запропонована автором конструкція правової системи суспільства та міждержавної правової системи може застосовуватися для аналізу як таких міждержавних правових систем, що формуються сьогодні, зокрема європейських, так і тих, що виникнуть у майбутньому. Отримані в процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки: 1. Уточнений автором поняттєво-категоріальний апарат дозволив розглянути правову систему суспільства як одну із підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства. 2. Обґрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб’єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій: персоніфікованістю та правосуб’єктністю. Установлено, що інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідний для її функціонування, забезпечуються її структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи суспільства як цілісного явища. Поява, в ході розвитку та ускладнення правової системи, закономірно розміщених, взаємодіючих, взаємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин, зумовлена об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища. Виявлено, що інституційна, функційна та нормативна частини є доцільними та необхідними, які відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування). 3. Виявлені ознаки, що характеризують правову систему як цілісне, відносно самостійне правове явище, а саме: 1) наявність єдиних елементів правової системи - суб’єктів права; 2) їх структурна впорядкованість; 3) забезпеченість постійних зв’язків між суб’єктами завдяки правовим засобам, зокрема, нормам права; 4) забезпеченість зв’язків між суб’єктами завдяки їх діяльності та прояв через правові відносини; 5) спрямованість на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування соціальної системи в цілому. На їх основі сформульовано поняття правової системи суспільства. 4. По-новому сформульовано поняття типу правової системи як сукупності найбільш суттєвих юридичних ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться у межах певного простору та часу; виокремлено основні типологічні ознаки, які є методологічною основою типологізації сучасних правових систем світу та виявлення нового типу – міждержавної правової системи. Виявлено ті закономірності розвитку людства, що визначають появу міждержавних правових систем. Встановлено, що міждержавно-правовий тип має сталі типологічні ознаки (необхідний “набір” ознак та відповідний рівень нормативності механізму правового впливу), які дозволяють віднести його до основних типів сучасних правових систем світу як один із типологічних розрядів. 5. Виявлено ознаки міждержавної правової системи, на основі яких сформульовано поняття міждержавної правової системи як цілісної структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення міжнародного правопорядку як необхідної передумови функціонування світової системи загалом та регіональних систем зокрема. Виявлено, що особливістю інституційної частини є наявність суб’єктів міжнародного права, насамперед, держав та міждержавних організацій – елементів правової системи. Функційну частину складають взаємозв’язки між суб’єктами міжнародного права, зміст та обсяг яких визначається цілями і завданнями міждержавної організації. Особливостями нормативної частини є: 1) наявність специфічних способів утворення та форм об’єктивації норм права (насамперед, нормативно-правових договорів); 2) необхідність існування механізму взаємодії норм міжнародного та національного права держав-учасниць; 3) відсутність оптимального “набору” правових засобів у механізмі правового регулювання. Зміни у світовій інфраструктурі, формування світової та регіональних соціальних систем сприяють формуванню міждержавних правових систем, які в свою чергу впливають на формування цих соціальних систем, що дозволяє зробити висновок про важливу роль міждержавних правових систем у якісно новій інфраструктурі світу, на які покладаються завдання у забезпеченні структуризації соціального простору. З’ясовано, що різновидом міждержавно-правового типу є європейські міждержавні правові системи, зокрема, Ради Європи та Євросоюзу, які водночас є найбільш досконалими інтеграційними формами. 6. Визначено, що європейська правова інтеграція – це процес об’єднування та взаємного пристосування національних правових систем Європи у межах міждержавних правових систем з метою досягнення та збереження стабільності і розвитку європейського регіону та його суб’єктів; виокремлено основні її стадії: наближення до європейських міждержавних правових систем та входження до них. Як складова частина правової інтеграції – правова адаптація є процесом пристосування правових систем з метою зближення, досягнення узгодженої взаємодії; а ефективність адаптаційних процесів залежить від правильно визначених способів правової інтеграції, основними серед яких є правова гармонізація та правова уніфікація. Визначено, що правова гармонізація є процесом узгодженості, взаємовідповідності, збалансованості правових систем у межах відповідного правового простору, а правова уніфікація – процесом їх зближення шляхом уподібненого правового регулювання; зазначено, що особливого значення у межах європейського правового простору набувають такі їх різновиди як гармонізація та уніфікація законодавства. 7. Уточнено поняття європейського права як нормативно-правового масиву, що містить норми міжнародного, національного права та права Європейських Співтовариств; уточнено поняття європейського правового простору як соціального простору (території) європейських держав, що входять до складу регіональних міжнародних співтовариств Європи, в межах якого діє європейське право, формуються загальноєвропейські правові стандарти; уточнено поняття загальновизнаних європейських правових стандартів, як єдиних типових принципів і норм права, що зафіксовані в основних джерелах права регіональних міждержавних правових систем і є мінімальними правовими вимогами щодо правових систем держав-учасниць; відзначено, що особливо важливу роль у формуванні цих стандартів на даному етапі відіграють правові системи Ради Європи та Євросоюзу. 8. Виявлено ознаки, що характеризують правову систему Ради Європи, на основі яких визначено поняття правової системи Ради Європи як цілісної структурно впорядкованої за допомогою міжнародно-правових норм і принципів та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку у визначених її Статутом сферах. Встановлено особливості структурних частин, а саме: 1) інституційної – наявність конвенційного органу – Європейського Суду з прав людини та визнання суб’єктами міжнародного права держав, а в деяких відносинах – осіб, їх груп та недержавних організацій; 2) функційної – здійснення Європейським Судом з прав людини не тільки правозастосовчої та правотлумачної діяльності, а й нормотворчої; 3) нормативної – наявність значної кількості конвенцій, угод та судових прецедентів, які містять правові стандарти. Уточнено поняття правових стандартів Ради Європи як принципів та норм, зафіксованих в основних зовнішніх формах (джерелах) права Ради Європи, що містять єдині європейські правові вимоги до держав-учасниць у відповідній галузі і визначають їх діяльність у межах європейського правового простору. 9. Виокремлено ознаки, що характеризують правову систему Європейського Союзу, на основі яких сформульоване поняття правової системи Євросоюзу як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм і принципів міжнародного права, права Європейських Співтовариств та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів міжнародного права, що забезпечує досягнення правопорядку у сферах, визначених установчими договорами Європейського Союзу. Встановлено, що особливості інституційної частини проявляються у наступному: а) елементами правової системи Євросоюзу є не тільки такі суб’єкти права як держави, а й міждержавна організація – Європейські Співтовариства; б) правосуб’єктність держав-учасниць є більш вузькою, ніж учасниць інших міждержавних організацій; міжнародною правосуб’єктністю наділені і Європейські Співтовариства; Євросоюз має “усічену” правосуб’єктність; у ряді випадків правосуб’єктність розповсюджується і на фізичних та юридичних осіб (хоча така правосуб’єктність є похідною); в) Європейський парламент обирається шляхом прямих виборів і складається з представників держав-учасниць. Функційна частина характеризується такими особливостями: 1) здійснення Європарламентом правотворчої діяльності; 2) здійснення функцій судочинства Судом Європейських Співтовариств аналогічних до здійснення функцій конституційними та вищими судовими органами загальної юрисдикції держав-учасниць; водночас він є касаційним та консультативним органом. Нормативна частина характеризується: 1) особливостями права Європейського Союзу, а саме: правові норми об’єктивуються як у джерелах права Співтовариств, так і Євросоюзу в цілому, які, незважаючи на гетерогенність Євросоюзу, мають об’єднуючий характер для досягнення його цілей; 2) багатоманітністю форм права; 3) значною уніфікацією у правовому регулюванні; 4) подібністю установчих договорів до національних конституцій; 5) комунітарністю системи, яка складається з джерел первинного, вторинного та третинного права. 10. Важливе значення для забезпечення узгодженості правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць має правовий механізм взаємодії. Встановлено, що механізм взаємодії правової системи Ради Європи та правових систем держав-учасниць включає: визначення основних принципів, що характеризують цю взаємодію; встановлення сфер правового регулювання Ради Європи та держав-учасниць; встановлення правових засобів взаємодії, узгодження норм права Ради Європи та держав-учасниць. Механізм взаємодії правових систем Євросоюзу та держав-учасниць базується, насамперед, на принципах верховенства та прямої дії права Євросоюзу, інкорпорації права Співтовариств у національне право та юрисдикційної його захищеності; сфери автономного регулювання для права Євросоюзу та держав-учасниць звужуються за рахунок розширення сфери спільного регулювання; переваги надаються заходам та способам правової інтеграції. Зроблено висновок, що частинами механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та держав-учасниць є конституційно-правовий механізм взаємодії норм міжнародного та національного права та колізійно-правовий механізм. Поняття конституційно-правового механізму взаємодії норм міжнародного та національного права визначено як систему конституційно-правових норм та інших правових засобів, що забезпечують узгодження норм міжнародного та національного права. Поняття колізійно-правового механізму визначено як систему правових засобів, зокрема, процедур попередження та подолання (в тому числі, усунення) юридичних колізій, яка сприяє взаємодії міждержавних та національних правових систем. Встановлено, що до процедур попередження колізій у механізмі взаємодії правових систем Ради Європи та держав-учасниць належать: визнання основних принципів права Ради Європи та їх впровадження у національне законодавство; визначення критеріїв співвідношення правових стандартів Ради Європи з національним правом та врахування особливостей їх впровадження; фіксація положень про взаємодію права Ради Європи та держави-учасниці у Конституції та інших законах; врахування міжнародних зобов’язань держави, потенційних юридичних колізій та засобів їх попередження при створенні законопроектів. До процедур подолання колізій належать: діяльність держави-учасниці у роботі Ради Європи; дотримання процедур укладення, ратифікації та інших дій щодо міжнародних договорів; фіксація положень щодо пріоритету загальновизнаних норм і принципів міжнародного права у Конституції; створення колізійних норм (у відповідних галузях права); ефективна правотлумачна та правозастосовча діяльність. До процедур попередження колізій у механізмі взаємодії правових систем Євросоюзу та держав-учасниць належать: визнання принципів права Євросоюзу та впровадження його норм у національну практику; створення конституційно-правового механізму, який включав би і колізійний; застосування засобів зближення права держав-учасниць та Євросоюзу; створення спеціальних органів держави, що забезпечують взаємодію права Євросоюзу та держав-учасниць. До процедур подолання відносяться: діяльність Суду Європейських Співтовариств щодо тлумачення права ЄС та розв’язання юридичних колізій; прийняття нових та внесення змін до існуючих законодавчих актів, узгоджених з правом ЄС положень; застосування уніфікованих норм національними судами. 11. Виявлено ознаки, що характеризують правову систему України, на основі яких визначено поняття сучасної правової системи України як цілісної структурно впорядкованої за допомогою норм права та інших правових засобів стійкої взаємодії суб’єктів права, що забезпечує досягнення правопорядку як необхідної умови функціонування та розвитку українського суспільства. Встановлено особливості інституційної, функційної та нормативної структурних її частин. Ці особливості пов’язані, насамперед з тими змінами, які спрямовані на ліквідацію деформацій у правовій системі України на даному етапі розвитку, зокрема, щодо зниження ефективності правотворчої та правозастосовчої діяльності, що ускладнює виникнення необхідних зв’язків між елементами системи; частої змінюваності (нестабільності) нормативно-правових актів; множинності підзаконних нормативно-правових актів та наявності у зв’язку з цим дублювань та юридичних колізій; несформованості правової бази щодо визначення статусу та порядку діяльності ряду державних органів; зниження дієвості правових засобів регулювання відносин; правового нігілізму. Реформаторські заходи спрямовані на реформування інституційної, функційної та нормативної частин, забезпечення існування правової системи як єдиного цілого та досягнення її мети в нових конкретно-історичних умовах. 12. З’ясовано, що правова система України в даний час перебуває на стадії входження і остаточної адаптації до правової системи Ради Європи та на стадії наближення і попередньої адаптації до Євросоюзу. Доведено залежність досконалості механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України від відповідності його стадії інтеграції та подібності правової системи України з романо-германським типом (на основі виокремлених ідентифікаційних ознак). Виявлено, що для підвищення ефективності правового механізму взаємодії Ради Європи, Євросоюзу та України важливим є формування такої системи правових засобів та заходів, які б забезпечували інтеграційні процеси на кожній стадії відповідними способами. Враховуючи результати дисертаційного дослідження сформульовано ряд положень щодо механізму взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України, які мають бути частиною вихідних положень Концепції правової реформи України. Механізм взаємодії правових систем Ради Європи та України має містити: основні принципи такої взаємодії (верховенства права, взаємодоповнюваності, захисту прав людини); чітке визначення сфер регулювання (визначеність їх цілями Ради Європи та України) та ієрархії джерел права, правових засобів взаємодії; нормативно-правові положення щодо впровадження та реалізації правових актів Ради Європи у юридичну практику України; узгодження змісту джерел права України з правовими стандартами Ради Європи, основні засоби попередження та подолання колізій; механізм взаємодії правових систем Євросоюзу та України повинен містити: основні принципи правової взаємодії Євросоюзу та України (насамперед верховенства та прямої дії права Співтовариств); визначення автономних та спільної сфер регулювання (і на цій основі визначення пріоритетних напрямів адаптації законодавства України); визначення меж та сфер гармонізації та уніфікації законодавства; узгодження норм права Євросоюзу та України (а також термінів), підготовка узгоджувальних законів, створення переліку законів та інших нормативно-правових актів, що потребують адаптаційних змін згідно з правовими вимогами Євросоюзу. В цілому механізм взаємодії правових систем Ради Європи, Євросоюзу та України повинен відповідати тій конструкції, яка визначена у розділі другому дисертації. Реалізація цих заходів сприятиме ефективності інтеграції правової системи України з європейськими міждержавними правовими системами. |
