У висновках підведені підсумки дисертаційного дослідження, наведені пропозиції щодо адаптації трудового законодавства до обов’язкових статей Європейської соціальної хартії (переглянутої). 1. Зважаючи на рішення Ради Європи про те, що ЄСХп 1996 р. передбачає більш високі стандарти соціально–економічних прав людини ніж ЄСХ 1961 року і поступово має повністю замінити останню, а також враховуючи збільшення загальної кількості статей з 19 до 31 у ЄСХп, що дає змогу Україні як Договірній Стороні обрати найбільш сприятливий варіант зобов’язань, – є доцільним подання на ратифікацію саме ЄСХп 1996 р. 2. Під юридичною адаптацією слід розуміти діяльність компетентних державних органів щодо спеціальної наукової експертизи, з одного боку, нормативної бази міжнародної угоди, з другого – національного законодавства (однієї галузі або декількох), проведення їхньої порівняльної оцінки, формування висновків та пропозицій, визначення етапів упровадження змін, нормотворчої діяльності щодо унесення необхідних змін у законодавство, упровадження її результатів у правозастосовчу практику. 3. Законодавство України в цілому відповідає вимогам обов’язкових і низки додаткових статей Хартії, які забезпечуються нормами трудового законодавства, а в окремих питаннях, зокрема щодо захисту прав неповнолітніх у сфері праці, містить навіть більш високі стандарти. Водночас для забезпечення повної відповідності необхідним є здійснення адаптаційної діяльності шляхом унесення змін та доповнень, які сформульовані автором в дисертації, до Конституції України, КЗпП та інших нормативно–правових актів України. 4. Для забезпечення відповідності законодавства України вимогам ЄСХп щодо захисту права на працевлаштування та зайнятість, особливого захисту безробітних, неповнолітніх, трудящих–мігрантів, а також забезпечення рівних можливостей чоловікам та жінкам у сфері праці незалежно від статі пропонується: 1) встановити у законодавстві положення про безоплатність послуг з профорієнтації не лише з боку державної служби зайнятості, а з боку недержавних організацій, які надають такі послуги, та передбачити відповідний механізм компенсації; 2) встановити правовий механізм квотування місць не лише для працевлаштування підлітків, а й для їхнього виробничого навчання; 3) закріпити у КЗпП України обов’язок роботодавця встановлювати режим роботи для уразливих категорій працівників із врахуванням особливостей їхнього соціального статусу, а також розробити і затвердити Міністерству праці та соціальної політики України з участю об'єднань профспілок нові Типові правила внутрішнього трудового розпорядку, із включенням до цього акту положень, що конкретизують та доповнюють зазначений обов’язок роботодавця; 4) встановити у КЗпП обов’язок роботодавця здійснювати прийняття на роботу неповнолітніх осіб за умови наявності у них повної середньої освіти або обов’язкового поєднання праці з навчанням; доповнити перелік підстав, з яких заборонено будь-яке зниження розмірів оплати праці, такою підставою як вік працівника; розширити перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця неповнолітніх шляхом включення до нього закладів, на яких з огляду на “моральні ризики” застосування праці неповнолітніх неможливо; 5) до Конституції України, КЗпП та інших законів України, які регламентують трудову діяльність окремих категорій працівників, унести зміни про те, що трудящі–мігранти, які на законних підставах перебувають в Україні і отримали у встановленому порядку дозвіл на заняття трудовою діяльністю, – у сфері працевлаштування, застосування їх праці та їх соціального захисту користуються не менш сприятливим режимом, ніж громадяни України; нормативно передбачити можливість установлення обмежень у сфері праці для цих суб’єктів лише в цілях охорони національної безпеки, громадського порядку, здоров’я та моральності населення; поширити на працівників–мігрантів у повному обсязі право на об’єднання у профспілки, користування пільгами, передбаченими у колективних договорах; 6) для усунення виявлених суперечностей та приведення положень Конституції України у відповідність до стандартів Ради Європи, положень ст.20 ЄСХп щодо забезпечення принципу рівних прав та можливостей, рівного ставлення при працевлаштуванні та застосуванні праці без дискримінації за ознакою статі необхідно внести зміни у ч.5 ст.43 Конституції України, ст.ст.174, 175 КЗпП, ст.14 Закону України “Про охорону праці”, виключивши заборону стосовно застосування праці жінок на важких, шкідливих та небезпечних для їхнього здоров’я роботах, а також у нічний час; розробити перелік таких робіт, які за характером або умовами їх виконання можуть бути доручені тільки особам однієї статі. 5. Теоретичні засади права працівників і роботодавців на свободу об’єднання і створення організацій полягають у тому, що це право має як індивідуальну так і колективну природу, є правом взаємним, оскільки воно у рівній мірі належить як працівникам, так і роботодавцям. Тільки такий юридичний механізм, який забезпечує рівні умови і можливості при реалізації цього права обом сторонам, не надаючи переваги жодній, може вважатися справедливим, ефективним і таким, що відповідає вимогам ЄСХп. Принцип добровільності є одним з основних при встановленні системи забезпечення колективних трудових прав. 6. Для приведення національного законодавства у відповідність до положень ЄСХп пропонується: 1) враховуючи те, що профспілки не являються політичними партіями, а утворюються для захисту трудових і соціально–економічних прав та інтересів у сфері професійної діяльності, а чинна редакція ч.2 ст.127 Конституції України не відповідає вимогам міжнародних стандартів (ст.5 ЄСХп, ст.9 Конвенції МОП №187 (1948 р.), ратифікованої Україною), – скасувати положення Конституції стосовно того, що професійні судді не можуть належати до профспілок; 2) конкретизувати у ст.18 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” підстави, за якими діяльність професійної організації чи об’єднання може бути заборонена, а професійна організація чи об’єднання розпущено. До таких підстав, окрім встановлених у зазначеній статті, можуть бути віднесені такі, що вказані у ЄСХп (ст.G розд.V ЄСХп “Обмеження”) – “обмеження заради захисту прав і свобод інших людей, державних інтересів, національної безпеки, здоров’я людей чи моралі”; 3) скасувати положення ст.9 Закону України “Про організації роботодавців” щодо встановлення мінімальної кількості засновників для утворення організації роботодавців, оскільки така норма формально обмежує їх право на об’єднання, має дискримінаційний характер стосовно аналогічного права щодо порядку створення організацій профспілок, не відповідає ст.36 Конституції України і вимогам ст.5 ЄСХп; 4) для забезпечення принципу рівності у правовому становищі організацій роботодавців і профспілок законодавчо закріпити право організацій роботодавців на судовий захист їх прав та законних інтересів; 5) врівноважити права та обов’язки організацій роботодавців і об’єднань профспілок на ведення переговорів, консультацій та укладення колективних договорів і угод; 6) виключити із редакціі ст.17 Закону України “Про підприємства в Україні” вказівку про обов’язковість укладення колективного договору; 7) узгодити перелік суб’єктів колективного договору, угоди, колективного трудового спору, що мають представляти сторону трудового колективу в усіх нормативно–правових актах, котрі регулюють ці відносини; 8) внести відповідні зміни до Закону України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” та у Положення про посередника, спрямовані на забезпечення свободи вибору незалежного посередника сторонам колективного трудового спору (конфлікту). |
