У результаті проведеного дослідження приходимо до таких висновків: 1. Видання Євгеном Харлампійовичем Чикаленком щоденної газети українською мовою „Ради” мало незаперечне значення для становлення українськомовної преси, формування публіцистичного стилю на початку ХХ століття. Ця газета фактично творила нову журналістику – українською мовою – у період заборон уряду, коли відбувались постійні заворушення, революційні сплески, коли народ у переважній більшості був неграмотний, коли українці просто боялися передплачувати часописи. У такі часи видання щоденної українськомовної газети було можливо лише завдяки зусиллям окремих національно свідомих заможних людей, які глибоко усвідомлювали значення українського слова, мови для відродження, становлення нації. 2. Газета „Рада” була зразком української публіцистики початку ХХ століття, мала незаперечний вплив на формування мови преси цього періоду: на її сторінках відбувалось випрацювання норм публіцистичного стилю як поєднання логізації викладу та експресивності, для чого використовувались різноманітні образні мовні засоби (багатозначність, порівняння, епітети, синонімічні ряди, антонімічні пари, повтори, фразеологізми тощо). Вдалий добір тропів мав справити необхідне враження на читача, свідченням чого є редакційна пошта видання, відгуки громадськості на певні публікації. 3. Основу мови газети складала загальновживана українська лексика. Оскільки українською мовою довгий час, окрім як у побуті, не користувались, то, звичайно, цілі сфери життя, галузі знань, науки опинилися без унормованого лексичного складу, без виробленої термінології. Відпрацюванням лексичної норми, добором українських відповідників якраз і займалася преса, зокрема газета „Рада”. Це був важкий, суперечливий процес, що має неоднозначні оцінки як творців преси, так і сучасних дослідників. Про невиробленість лексичного складу на час виходу „Ради” свідчить використання лексем, термінів, що становлять російські кальки, польські запозичення. Деякі з них було з часом замінено на більш природні відповідники, а деякі лишились у словниковому складі і до сьогодні. Завдяки словам іншомовного походження на позначення певного поняття, неологізмів, нових термінів, діалектних слів, що писалися в дужках поруч з більш вживаним словом, поширювалося коло загальновживаної лексики. 4. Редактори видання активно та ретельно працювали над добором необхідного лексичного матеріалу, що засвідчують різні стилістичні шари лексики української мови. Найуживанішою є суспільно-політична лексика, що зумовлено функцією періодичного видання – висвітлювати явища, події суспільного, політичного життя, а також військова лексика, що викликано революційними, пізніше – військовими подіями того часу. Наявні в газеті також юридична, філософська, медична, економічна, технічна термінологія, терміни з видавничо-поліграфічної галузі, лексика, пов’язана з міжнародними відносинами, що зумовлено тематичним спрямуванням окремих публікацій, а також активним розвитком цих галузей знань. 5. Виданню притаманно синтаксичне розмаїття, характерне і для сучасної української мови. Найрізноманітніші синтаксичні конструкції (різні типи простих та складних речень) покликані вирішити головне завдання ЗМІ – об’єктивно та доступно подати інформацію про певні події, справити вплив на читача. Зокрема, у газеті використано стилістичні можливості простого речення: однорідні члени, присудки ускладненої форми, притаманні книжним стилям, порядок слів. Не можна стверджувати, що в газеті надається особлива перевага якомусь типу складних речень – чи то складносурядним, чи то складнопідрядним, як, наприклад, у науковому стилі, де більшою мірою використовуються складнопідрядні реченні. У публіцистиці існує рівна необхідність як у перших реченнях (підрядних) – адже вони виражають складні причинові, часові, умовні, наслідкові зв’язки, так і в других (сурядних) – там де частини ніби нанизуються одна на одну, відтворюючи послідовність подій. 6. Газета „Рада” друкувалася фонетичним правописом, що засвідчують численні орфографічні ознаки, тому вона може бути зарахована до видань Наддніпрянської України не лише за географічним, але й лінгвістичним принципом. Іноді на сторінках „Ради” траплялося непослідовне написання, що пояснюється невиробленістю орфографічних норм, відсутністю єдиного усталеного правопису. Проте це був період, коли мова преси тільки формувалася, норми відшліфовувалися, ставали загальновживаними. 7. Загалом, можна стверджувати, що газета “Рада” суттєво вплинула на формування як української мови початку ХХ століття, так і сучасної літературної мови, адже мова розвивається у функціонуванні, і саме друковані часописи є однією з найкращих можливостей вироблення мовної норми. „Рада”, будучи щоденним українськомовним виданням, і досьогодні залишається яскравим зразком української публіцистики, а один із її творців – Є. Чикаленко – зразком жертовної, наполегливої праці на користь української ідеї, української нації. |
