У висновках дисертаційного дослідження визначені основні результати, узагальнені пропозиції до чинного законодавства, що зумовили значимість роботи. Найбільш суттєві положення такі: 1. Громадянське суспільство є матеріальною основою діяльності сучасної держави, а також духовною опорою її буття. Від рівня його розвитку значною мірою залежить рівень авторитету державної влади, її легітимність, стан демократії. Лише громадянське суспільство може протистояти етатистським тенденціям з боку держави, домагатися рівноваги з державною владою. Створення сучасної, ефективної системи державної влади є важливим чинником виходу українського суспільства з політичної кризи, що має забезпечити становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої, європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури, демократії. 2. Громадянське суспільство передбачає встановлення елементарного соціального зв’язку між індивідами, що опредметнюється у функціонуванні різноманітних об’єднань громадян. Діяльність і розвиток таких формувань має велике значення, оскільки вони - одна з найефективніших артерій взаємодії держави і суспільства, а також інструмент стабілізації трансформаційних процесів, що відбуваються в ході реформ. Мовиться як про політичні партії, які борються за державну владу, так і про громадські організації, які більш наближені до базових потреб населення. Останні намагаються лише вплинути на владні структури і процес прийняття рішень, які виражали б інтереси різних соціальних спільнот, груп, верств населення. Саме громадські організації своєю діяльністю здатні зробити вагомий внесок у стабілізацію процесів розвитку соціуму та його переосмислення, тим паче, що громадські організації мають найбільшу питому вагу у “третьому секторі”. 3. Громадські організації є сукупністю об’єктивних, добровільних, суспільно корисних, постійно повторюваних, сталих і свідомо скоординованих для досягнення загальної мети соціальних зв’язків та відносин між індивідами, які добровільно об’єднуються для спільного задоволення власних специфічних потреб та інтересів, виступають у межах єдиного правового поля головною сполучною ланкою між державою та суспільством. Таким чином, завдяки діяльності громадських організацій громадяни мають можливість користуватися перевагами демократичної системи. Роль громадських організацій у громадянському суспільстві обумовлюється тими завданнями, які вони виконують, зокрема: узгодженням та вираженням інтересів громадян; підвищенням рівня політичної рівноваги та стабільності суспільства, впорядкованості соціальних інновацій та практичних дій його членів; контролем за діяльністю державних органів; лобіюванням інтересів суспільства в процесі ухвалення владних рішень; забезпеченням інтеграції суспільства; зміцненням комунікативних зв’язків; здійсненням інформативної функції тощо. 4. Фактори, що об’єктивно не сприяють якісній роботі громадських організацій, класифікуємо на: внутрішні (недостатній рівень внутрішньої демократії, непрофесійність кадрів) та зовнішні (недостатнє інформування населення про суть діяльності громадських організацій, трудомісткість процесу державної реєстрації громадського формування); об’єктивні (відсутність чіткого правового забезпечення, низький економічний розвиток суспільства) та суб’єктивні (проблема кадрового забезпечення для громадських організацій, орієнтація деяких керівників громадських організацій на забезпечення власних інтересів, неефективність, неузгодженість, розрізненість діяльності громадських організацій через відсутність координації, ізольованість функціонування); правові (недосконалість законодавства, надлишковий бюрократизм державних органів, зловживання статусом з боку посадових осіб та інші); економічні (стан виробництва, рівень продуктивності суспільної праці, благоустрій населення; необхідність капіталовкладень у реєстрацію та діяльність громадських організацій); соціальні (різке соціальне розшарування суспільства, недостатній рівень правової культури, недовіра громадян до діяльності громадських формувань, байдужість); ідеологічні (частково пов’язані з попередніми і полягають в основному у стійкості наслідків командно-адміністративної системи в Україні, історичної спадщини; консервативності національного менталітету, традиційним сприйняттям громадських організацій як формальних структур, а не як форми громадського самовияву особи). Поліпшити цей стан можна шляхом: 1) посилення організаційно-правових заходів держави, спрямованих на стимулювання розвитку і діяльності громадських об’єднань; 2) активізації співпраці економічного та державного секторів з неприбутковими громадськими організаціями; 3) піднесення громадянської свідомості населення, підвищення їхньої відповідальності за стан справ у країні на основі різних суспільно-громадських заходів; 4) поширення серед населення інформації щодо ролі таких організацій у суспільстві. 5. Найбільш значущими принципами, дотримання яких здатне сприяти більш ефективному функціонуванню громадських організацій є: загально-соціальні принципи (обумовленість потребами людей і рівнем розвитку суспільства, соціальна справедливість, гуманізм та демократизм); нормативні принципи (законність, рівність, верховенство права, саморегулювання та самоврядування); принципи створення (свобода, добровільність, солідарність); принципи діяльності (активність, самодіяльність, публічність (гласність), професіоналізм). 6. Не заперечуючи необхідності регулювання з боку держави діяльності громадських організацій, усвідомлюємо, що разом з тим мають бути визначені межі, які дають можливість зберегти баланс між свободою громадських організацій та вимогами демократії. Втручання держави необхідне, зокрема, у таких сферах: національна, державна, громадська безпека та громадський порядок; запобігання заворушенням і злочинам; захист прав і свобод людей; моральність населення; охорона та захист здоров’я; добробут населення. Межі державного регулювання визначаються свободою, справедливістю, невідчужуваними правами людини, самоврядністю, реалізацією загально-дозвільних принципів. Диференціювати межі державного регулювання дають змогу також особливості громадської організації: специфіка громадської організації, її вплив на життєдіяльність суспільства, значення у побудові громадянського суспільства та правової держави, участь у державних справах, зміст діяльності, конкретні цілі та завдання, залежність від держави; предмет нормативного закріплення (створення та юридичне оформлення громадської організації, внутрішня діяльність організації, зовнішня діяльність організації); статус члена громадської організації у її ієрархічній структурі. 7. Виявлені недоліки правової бази створення і діяльності громадських організацій дозволяють стверджувати, що оптимальним способом поліпшення правової бази у цій сфері може стати здійснення систематизації всіх нормативно-правових актів, що стосуються взаємовідносин громадських організацій і держави. У даному конкретному випадку можна найкраще досягнути поставленої мети, здійснивши консолідацію. Такий консолідований акт за структурою міг би традиційно поділятися на: 1) загальну частину, яка уніфікувала б усі загальні норми щодо визначення понять, встановила основні засади діяльності, регламентувала порядок створення, легалізації та припинення функціонування громадських організацій, які є спільними для всіх їхніх видів; 2) особливу частину, що закріпила б різноманіття організаційно-правових форм громадських організацій, їхню класифікацію, а кожен окремий розділ цієї частини встановлював би особливості правового статусу кожного конкретного виду громадської організації. Розв’язання проблеми правового регулювання створення та діяльності громадських організацій може прискорити й оптимізувати процес розвитку громадянського суспільства в Україні. Дану проблему достатньо ефективно можна вирішити через: вдосконалення правової регламентації (йдеться в основному про консолідацію законодавства у сфері діяльності громадських організацій, створення умов для стимулювання їх діяльності, запровадження податкових механізмів для забезпечення їх фінансування тощо), додаткове регулювання окремих питань за допомогою корпоративних норм, які містяться у статутах та інших документах громадських організацій (таким чином можна визначати внутрішні відносини між членами організації, їх права і обов’язки як членів даної організації, повноваження керівних органів, правовий статус засновників та ін.); договірне нормативно-правове регулювання, коли безпосередньо учасники відносин встановлюють ті чи інші права, обов’язки, визначають механізм їх реалізації за власною узгодженою волею. Шляхом укладення договору можливе врегулювання відносин конкретних громадських організацій та державних органів (адміністративний договір) з приводу реалізації довготермінових соціальних програм, співпраці, взаємодопомоги тощо. Допускаємо договірне врегулювання відносин між самими громадськими організаціями з тих же питань. Таким чином, дана робота є спробою широкомасштабного, комплексного дослідження взаємовідносин громадських організацій та держави в умовах формування громадянського суспільства в Україні. |