Основні наукові результати дисертації, які характеризуються новизною, розкривають логіку, базову концепцію дослідження містяться в наступних положеннях. 1. Закономірності взаємодії виборчої і партійної систем, досліджені відомими науковцями на прикладах розвинутих західноєвропейських країн і США не знаходять відображення у перехідних суспільствах. У країнах, що мають давню історію демократичного розвитку, виборчі системи є стабільними, а партійні – розвинутими, тому можливо дослідити загальні закономірності їхньої взаємодії. В перехідних суспільствах виборче законодавство зазвичай нестабільне, а багатопартійність перебуває в процесі становлення. У такому випадку “соціологічний закон” М. Дюверже про те, що мажоритарна система відносної більшості сприяє утворенню двопартійної системи не знаходить відображення. Мажоритарна система сприяє утворенню двопартійності лише у разі, якщо партії є основними учасниками виборчого процесу. В перехідних суспільствах з неусталеною партійною системою, де має місце масове висування безпартійних кандидатів, залежність “мажоритарна виборча система відносної більшості – двопартійна система” відсутня. 2. В основі взаємодії виборчої і партійної систем лежить політична культура. В усіх без винятку суспільствах політична культура, яка є сукупністю стійких форм політичної свідомості, поведінки і способів функціонування політичних інститутів, визначає характер і особливості політичної системи, динаміку і спрямованість політичних процесів. В стабільних демократичних державах з високим рівнем політичної культури, таких як Великобританія, США, Німеччина, Франція, взаємодія виборчої і партійної систем відбувається відповідно до певних закономірностей. В країнах перехідного типу з низьким рівнем політичної культури особливості взаємодії виборчої і партійної систем обумовлюються передусім інституційними чинниками – формою державного устрою та формою державного правління. При цьому принципи формування і взаємовідносин вищих органів державної влади справляють вирішальний вплив на взаємодію виборчої і партійної систем. 3. “Соціологічні закони” М. Дюверже діють переважно у парламентарних за формою державного правління країнах. За різних форм державного правління представлені у парламенті партії або зацікавлені у досягненні згоди з іншими партіями для створення коаліції, або незацікавлені. В президентських республіках уряд призначається президентом, тому партії зазвичай є слабкими, а на взаємодію виборчої і партійної систем впливають інші чинники. Президентській формі державного правління найбільше відповідає мажоритарна виборча система, а парламентарній – пропорційна. Еклектичне поєднання обох типів виборчих систем у перехідних суспільствах без урахування особливостей форми державного правління знижує ефективність і стабільність роботи парламенту та всього механізму здійснення державної влади. 4. Необхідність підвищення ефективності роботи Верховної Ради України вимагає переходу до суто пропорційної виборчої системи. Змішана мажоритарно-пропорційна виборча система справляє помітний вплив на становлення і розвиток багатопартійності, партії набувають все більшої суспільної ваги та значущості. Розвиток партійної системи обумовлює прагнення політичних партій бути єдиними учасниками виборчого процесу, мати монополію на висування кандидатів у депутати, забезпечити яку можна за допомогою суто пропорційної виборчої системи. Для усунення одного з недоліків пропорційної системи – втрати зв’язку обраних депутатів з виборцями – доцільно запровадити пропорційну виборчу систему з регіональними гнучкими виборчими списками. За таких умов парламентарна форма державного правління є закономірним результатом політичного розвитку держави. 5. Навіть оптимальний, з огляду на політичний досвід розвинутих західноєвропейських країн, варіант поєднання виборчої системи і форми державного правління може не забезпечити політичної стабільності та структурування парламенту, якщо не будуть продумані та врегульовані навіть найменші елементи електорального механізму. Одним з таких елементів є створення виборчих блоків політичних партій. Встановлення бар’єру представництва не дозволяє потрапити до Верховної Ради України дрібним партіям, які нерідко створюються під конкретного політичного діяча з метою отримання депутатських місць та лобіювання своїх вузькогрупових інтересів. Блокування партій дає реальний шанс таким утворенням подолати загороджувальний бар’єр і потрапити до парламенту, після чого виборчі блоки розпадаються. На законодавчому рівні не існує жодної норми, яка б регулювала діяльність виборчих блоків після перемоги на виборах. Тому необхідно на законодавчому рівні заборонити або блокування політичних партій напередодні виборів, або розпад таких блоків протягом роботи Верховної Ради даного скликання. Структуруванню Верховної Ради України і налагодженню ефективного законотворчого процесу сприятиме і встановлення 5-відсоткового бар’єру представництва (за умови переходу до суто пропорційної виборчої системи), що скоротить кількість партій, представлених у Верховній Раді, та запровадження дозволу на створення фракцій лише тими партіями, які подолали цей бар’єр. У такому разі у Верховній Раді України буде представлено 4 – 5 політичних партій, що дозволить формувати стабільний коаліційний уряд. 6. Неструктурованість Верховної Ради України, відсутність у ній сталої більшості пов’язана не стільки із виборчим законодавством та існуючою партійною системою, скільки з функціонуванням самої Верховної Ради, яке припускає вільний перехід народних депутатів із однієї фракції до іншої. Міжфракційні переходи є досить багаточисельними і призводять до значних змін як у кількісному складі фракцій, так і у фракційній структурі Верховної Ради в цілому. Неконтрольований перехід депутатів з однієї фракції чи групи до іншої, що часто відбувається в досить короткий проміжок часу і не тягне за собою ніяких зобов’язань депутата перед “рідною” фракцією, є одним з найбільш очевидних порушень партійної дисципліни в парламенті. Відсутність партійної вірності (партійної лояльності) особливо болісно сприймається тими партійними фракціями, члени яких стали депутатами за їх списками, але пізніше залишили партію. Ні в Конституції України, ні в Регламенті Верховної Ради України серед причин дострокового припинення повноважень народного депутата не передбачено санкцію за вихід з фракції, хоча така норма могла б вирішити питання фракційної і партійної дисципліни, допомогти налагодити ефективний законодавчий процес. |