Автором стисло сформульовані основні результати та пропозиції, які мають теоретичне і практичне значення: 1. Взаємодія слідчого з працівниками експертної служби МВС України – це заснована на нормах закону та підзаконних нормативних актів сумісна діяльність не підпорядкованих організаційно суб’єктів з відмінною компетенцією та спеціалізацією, узгоджена за часом місцем, засобами і методами реалізації, для вирішення конкретних завдань, що обумовлюються характером слідчої ситуації, для розв’язання якої вона здійснюється, з метою розкриття та розслідування злочинів, встановлення об’єктивної істини та забезпечення правильного застосування закону. 2. Принципи взаємодії слідчого з співробітниками експертної служби - це засновані на пізнаних закономірностях спільної узгодженої діяльності з розкриття злочину головні, керівні вимоги, дотримання яких сприяє підвищенню результативності такої роботи і досягненню завдань кримінального судочинства. 3. Сумісна діяльність слідчого з співробітниками оперативних та експертно-криміналістичних підрозділів у складі СОГ пройшла тривале випробування практикою і показала переваги над іншими видами взаємодії. На цій підставі доцільно закріпити можливість створення СОГ в КПК України, наділивши таким правом прокурора. Для цього статтю 119 КПК доповнити і викласти у такій редакції „Для розслідування складної справи і виконання великого обсягу роботи може створюватися група слідчих або слідчо-оперативна група. Про створення групи слідчих начальник слідчого підрозділу виносить постанову. Рішення прокурора про створення групи слідчих чи слідчо-оперативної групи викладається в постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові, в якій визначається керівник і склад групи”. 4. Забезпеченню реальної, а не декларативної незалежності і процесуальної самостійності слідчого може сприяти створення Слідчого комітету при МВС України. Це дозволить зберегти національні процесуальні традиції, професійне ядро слідчих, запобігти відірваності слідчих від підрозділів, які займаються оперативно-розшуковою діяльністю і виникненню між ними антагоністичних відносин. Визначенню процесуального статусу слідчого, закріпленню його прав, обов’язків та повноважень, врегулюванню взаємовідносин з керівником слідчого підрозділу, органу внутрішніх справ і прокурором міг би сприяти Закон України „Про статус слідчих”. 5. Процесуальні питання взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів в законодавчому плані потребують удосконалення. У цьому зв’язку вважаємо за доцільне доповнити ст. 114 КПК положенням, що організація взаємодії з працівниками експертно-криміналістичної служби та іншими особами, які володіють спеціальними знаннями покладається на слідчого. Йому належить виняткове право на визначення конкретних форм і напрямів взаємодії процесуального та організаційно-тактичного характеру. 6. Чинний КПК України передбачає три процесуальні статуси особи, яка володіє спеціальними знаннями і може бути залучена для вирішення завдань, що виникають в процесі розслідування: експерт (ст. 75), спеціаліст (ст. 128-1), фахівець (п. 13 ч. 2 ст. 48). Це самостійні суб’єкти кримінального процесу, які володіють спеціальними знаннями, права, обов’язки та завдання кожного визначені в КПК України і мають суттєві відмінності. 7. В чинному КПК доцільно визначити право керівника експертного підрозділу повертати матеріали без виконання, якщо поставлені в постанові запитання виходять за межі компетенції співробітників підрозділу або якщо надані матеріали недостатні для дачі висновку. Згідно з п. 4 ст. 77 КПК України таким правом наділений експерт. Керівник експертного підрозділу здійснює керівництво співробітниками, а тому не може мати менше прав ніж його підлеглі. 8. Підтримуючи думку на право експертної ініціативи вважаємо, що про встановлені обставини експерт без зволікання у будь-який спосіб повинен інформувати слідчого. Для цього статтю 77 КПК України доповнити частиною 5 наступного змісту „Якщо в процесі дослідження експерт встановить факти, які можуть мати значення для справи, з приводу яких не були поставлені запитання, він повідомляє про це орган, що призначив експертизу і погоджує з ним подальші дії”. 9. Спеціаліст – це особа, що володіє спеціальними знаннями і цим надає допомогу слідчому в процесі провадження слідчої дії. Він є функціональним, а не процесуальним помічником слідчого. Згідно до кримінально-процесуального закону, він є обізнаною особою, яка надає допомогу слідчому під час провадження різноманітних слідчих дій, але не є його помічником, оскільки має самостійний процесуальний статус – спеціаліста. 10. Аналіз чинного законодавства та юридичної практики дозволяє виділити такі процесуальні форми взаємодії слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів: а) залучення спеціаліста для участі у проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК); б) призначення та проведення експертизи (ст.ст. 75, 76 КПК); в) допит експерта (ст. 201 КПК). 11. Одержання зразків для порівняльного дослідження є самостійною слідчою дією. По-перше, вона прямо передбачена кримінально-процесуальним законом, по-друге, для її провадження слідчий виносить вмотивовану постанову, і по третє під час її провадження слідчий обов’язково складає протокол. Тобто, результати таких дій набувають відображення в передбаченому законом процесуальному документі – протоколі. 12. Взаємодія слідчого з працівниками експертно-криміналістичних підрозділів може здійснюватися в таких непроцесуальних формах як 1) консультації з спеціалістом; 2) проведення попередніх досліджень за завданням слідчого; 3) взаємний обмін інформацією та спільне обговорення зібраної по справі інформації, висунення обґрунтованих версій та визначення шляхів їх розв’язання. | 