Проведене дисертаційне дослідження взаємодії національного та іноземного інвестування в нових ринкових економіках в умовах глобалізації на основі вивчення досвіду країн ЦСЄ дозволило зробити наступні висновки теоретико-методологічного та прикладного характеру. 1. Основними перевагами ПІІ, що визначають їх значущість для країн з новими ринковими економіками, є: здатність ПІІ компенсувати дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає протягом перехідного періоду, можливість забезпечення більш ефективної моделі довгострокового фінансування підприємницьких проектів; потенціал щодо пришвидшення структурної перебудови економіки, впровадження сучасних технологій, підвищення рівня комплексного використання ресурсів; перспективи формування стратегічних альянсів між місцевими та іноземними підприємствами; стимулювання розвитку експортного потенціалу національної економіки та зниження рівня її імпортозалежності; адаптація суб’єктів господарювання до умов конкурентного середовища. 2. Залучення ПІІ для країн – нових ринкових економік має відчутні переваги порівняно з використанням зовнішніх кредитних ресурсів, зокрема сплата дивідендів з ПІІ, на відміну від кредитів, залежить від одержаного прибутку, пов’язаного ефективністю капіталовкладень і господарської діяльності загалом; умови репатріації іноземного капіталу і доходів з його функціонування регулюється приймаючою країною, на відміну від визначених нормами міжнародного грошового ринку умов надання кредиту і процентних ставок; більшість ТНК реінвестують частину своїх прибутків, у зв’язку з чим трансфер прибутків від ПІІ у кількісному вигляді нерідко є значно меншим, ніж виплати з обслуговування зарубіжного кредиту; виплати з ПІІ у перші роки функціонування проекту можуть не здійснюватися та відкладатися до періоду одержання прибутків; на відміну від банківських кредитів, особливо короткострокових; матеріально-майновий характер інвестування ТНК, як правило, запобігає раптовому вилученню ПІІ, оскільки матеріальні активи втілені в будівлі, обладнання тощо; ПІІ не збільшують заборгованості, а навпаки, у випадку забезпечення за рахунок підприємств з ПІІ зростання експортних доходів економіки, створюють передумови для зменшення зовнішнього боргу. 3. Визнаючи позитивну роль іноземного капіталу у формуванні сучасної галузевої структури, слід відмітити ризики для приймаючої країни, а саме: прагнення західних інвесторів до монополізації цілих галузей і виробництв; ліквідацію можливих конкурентів; ризик відтоку капіталу з країни у зв’язку з вивозом доходів від іноземних капіталовкладень; сумарний вплив ПІІ на платіжний баланс є негативним, що пов’язане, з тим, що ТНК, які діють у країні, для виробництва продукції закуповують комплектуючі й устаткування у своїх виробничих структурах за кордоном; зменшення зайнятості через раціоналізацію чи закриття підприємства; шкідливий вплив на довкілля через реалізацію іноземними інвесторами моделі незбалансованого природокористування; збільшення політичної та економічної залежності країни від іноземного капіталу тощо. 4. Зарубіжний досвід свідчить, що значні ПІІ вдається залучати країнам, де розвивається внутрішнє інвестування, діють власні стимули і джерела для економічного зростання, ефективно використовуються його національні ресурси. Будь-які обсяги ПІІ не можуть справити імпульсного ефекту на економіку і стати поштовхом до їх кумулятивного розгортання, якщо для цього не визріли ендогенні чинники. 5. Дослідження показало, що найбільший ефект у сфері відтворення виробничого потенціалу досягається завдяки поєднанню високої інвестиційної активності національної економіки та іноземного капіталу, що генерує синергічний ефект у вигляді економічного зростання і посиленні її конкурентоздатності. Найбільш ефективними для поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестицій є спільні підприємства; зони вільної торгівлі чи вільні митні зони, де закордонні інвестори можуть проводити операції або створювати спільні підприємства з національними компаніям; філії ТНК та ін. 6. Досвід країн ЦСЄ свідчить, що ефективним для підвищення інвестиційної та інноваційної діяльності є створення кластерів, в яких має місце взаємодоповнення галузей, що сприяє розповсюдженню технологій, інформації, врахуванню вимог споживачів тощо. Більшість учасників кластера не конкурують між собою безпосередньо, оскільки обслуговують різні сегменти галузі та мають спільні можливості на шляху підвищення продуктивності та координації дій у спільних сферах інтересів. Саме завдяки процесу формування кластерів конкурентоспроможних виробництв природно і ефективно відбувається процес взаємодії національного та транснаціонального капіталів. 7. Україна за міжнародними рейтингами посідає останні місця щодо привабливості інвестиційного клімату і перші місця щодо ризику інвестування, тому актуальним є вдосконалення політики і формування відповідних умов для інвестиційної діяльності. Зокрема, перспективним є: - впровадження нових механізмів залучення фінансових ресурсів в реальний сектор економіки, зокрема, механізм концесій, що характеризується низкою переваг: збереження об’єкту в державній чи комунальній власності на період дії договору; вплив власника на стратегію розвитку об’єкта концесії, формування цін і тарифів тощо. Об’єктами державної і комунальної власності, які можуть надаватися у концесію, є будівництво та експлуатація автомобільних доріг, шляхів сполучення, вантажних і пасажирських портів, аеропортів; комунальне господарство; транспортування та розподіл природного газу тощо; - запровадження кластерної моделі, за якої досягається концентрація матеріальних, трудових та фінансових ресурсів окремих підприємств, необхідних для реалізації інвестиційних програм. Водночас, розвиток у кластерах науково-технічного співробітництва, створення інжинірингових, впроваджуваних, торгівельно-збутових та інших організацій сприяють процесу формування конкурентоспроможних виробництв та реалізації інноваційної моделі розвитку; - розвиток зон вільної торгівлі, де розвиваються експортноорієнтовані та наукоємні виробництва. 8. Економічна безпека є однією ключових якісних характеристик соціально-економічної системи та визначає її здатність до самоврядування, сталого розвитку, ефективної міжнародної конкуренції, тривалого самозабезпечення ресурсами, а також послідовної реалізації національних геополітичних та економічних інтересів. Вона визначається на основі принципів, які створюють політичну і правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії економічної безпеки. Серед загроз економічній безпеці України слід відмітити наступні: - вивіз за кордон українського капіталу, що набув масового некерованого характеру. Джерелом експорту капіталу переважно є перерозподіл державної власності, неповернення виручки за експортовану продукцію, спекулятивні фінансові операції та ухилення від сплати податків; - приховування суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютної виручки за кордоном, а також експорт вітчизняних товарів за демпінговими цінами. Втрачені кошти стали б важливим інвестиційним ресурсом для економічного зростання та зменшили б необхідність в іноземних кредитах, які надаються на жорстких умовах і посилюють боргову залежність України; - можливі негативні наслідки поширення діяльності ТНК, що можуть проявитися у закріпленні сировинної спеціалізації економіки, деградації науково-виробничого потенціалу, зростанні залежності від розвинених держав. Це потребує вдосконалення стратегії взаємодії держави з транснаціональним капіталом. 9. Для забезпечення економічної безпеки країни необхідно розробити програму, яка б захищала та сприяла недопущенню зростання залежності вітчизняної економіки від іноземних інвесторів. Для цього доцільно: розробити нормативно-правову базу, що забезпечить режим регулювання вивозу українського капіталу; для припинення "втечі" капіталу з України; створити комплексну і цілісну систему валютного контролю міжнародних розрахунків українських резидентів; запровадити обмеження чи заборону на залучення ПІІ в певні галузі економіки. Реалізація запропонованих напрямів державного регулювання інвестиційної діяльності та ефективних механізмів поєднання внутрішніх і зовнішніх інвестиційних ресурсів дозволить підсилити інвестиційний та інноваційний потенціал української економіки, що є важливою умовою економічного зростання та забезпечення міжнародної конкурентоспроможності її національного господарства. |
