У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання визначення слідчим процесуального статусу осіб, що беруть участь у досудовому провадженні. Висловлено ряд пропозицій і рекомендацій, врахування яких сприятиме правильному визначенню статусу кожного з учасників кримінального судочинства, гарантуванню реалізації їх процесуальних прав, окресленню кола обов’язків. До таких положень відносяться наступні: 1. Аналіз історичних документів другої половини Х–ХХ століть показав, що еволюційні процеси формування підстав надання особі процесуального статусу почалися ще за часів дії Литовських статутів. Щодо суб’єктів, які мають власний інтерес у справі, в історичних документах використовувалося поняття «сторони». Обґрунтовано можливість застосувати це поняття у кримінальному судочинстві України. 2. Структура статусу незалежно від його виду (конституційний, галузевий, одиничний або індивідуальний) залишається незмінною. В процесі визначення статусу суб’єкта відбувається лише конкретизація його елементів відповідно до притаманних їй функцій і правовідносин, в які він вступає. Тож припустимо зазначити, що структуру кримінально-процесуального статусу особи складають такі елементи: 1) права, 2) обов’язки, 3) правосуб’єктність і 4) відповідальність. 3. Проаналізувавши висловлені точки зору стосовно співвідношення понять «учасник» і «суб’єкт», поняття «учасник», можна зробити висновок, що поняття «учасник» ширше за своїм значенням від поняття «суб’єкт». У кримінальному процесі суб’єкт кримінального судочинства завжди є його учасником. Проте учасники кримінального судочинства, яким не надана активна роль, не є його суб’єктами. Враховуючи специфіку дослідження, визначені наступні групи учасників кримінального процесу, що беруть участь у досудовому провадженні: 1) органи і посадові особи, уповноважені здійснювати кримінальне судочинство; 2) сторони кримінального процесу; 3) інші особи, які залучаються до кримінального процесу. 4. Запропонований авторський алгоритм дій слідчого щодо наділення особи кримінально-процесуальним статусом. Така діяльність слідчого зводиться до послідовного розв’язання наступних питань: 1) визначення зв’язку особи з обставинами справи та ролі як суб’єкта кримінального процесу; 2) визначення правосуб’єктності особи; 3) вирішення питання, чи є обставини, що виключають перебування особи у певному статусі; 4) надання прийнятому слідчим рішенню щодо визначення статусу особи процесуальної форми. 5. Особа, що бере участь у кримінальному судочинстві повинна мати кримінально-процесуальну дієздатність, яка нині у КПК не визначена. Тож доцільно доповнити чинний КПК статтею 31 та проект КПК статтею 41, які викласти у наступній редакції: «Дієздатність учасників кримінального судочинства. Недієздатною у кримінальному судочинстві є особа віком до 14 років або визнана комісією експертів-психіатрів неосудною чи судом недієздатною. У кримінальному процесі є обов’язковою участь осіб, які представляють їх інтереси. Неповну кримінально-процесуальну дієздатність має особа віком від 14 до 18 років або особа, дієздатність якої обмежена судом за чинним законодавством. При провадженні процесуальних дій за участі такої особи, може брати участь представник за його клопотанням за рішенням слідчого чи суду. Процесуальні дії за участі повнолітньої особи, що має повну кримінально-процесуальну дієздатність, здійснюються за загальними правилами, передбаченими цим Кодексом». 6. Запропоновано розглядати як окремого процесуального суб’єкта особу, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. У зв’язку з цим статтю 431 чинного КПК доцільно доповнити частиною четвертою наступного змісту: «За наявності даних про вчинення злочину особою, але відсутності підстав визнання її підозрюваним вона визнається такою, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. Ця особа має процесуальні права, визначені у частині другої цієї статті. До неї не можуть бути застосовані запобіжні заходи». Відповідні зміни необхідно внести до статей 44, 45 проекту КПК. У зв’язку з висловленою пропозицією існує нагальна потреба зміни інших норм КПК. Так, пропонується ввести до нього статтю 731: «Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину. Особа, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, вправі давати показання з приводу обставин, що мають відношення до вчинення злочину, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі. Показання особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, підлягають перевірці. Визнання цією особою своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі». Статтю 107 КПК доповнити частиною четвертою: «Виклик і допит особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину, провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 166–169, 145 і 146 цього Кодексу». В зв’язку з викладеним підлягає доповненню частина друга статті 65 КПК. 7. Враховуючи, що понятий при його допиті дає свідчення, що не відповідають обставинам, вказаним у частині першій статті 68 КПК, вважається за необхідне пропонувати як самостійне джерело доказів показання понятого. Тому до частини другої статті 65 КПК можна запропонувати наступні доповнення: після слів «показаннями потерпілого» доповнити словами «показаннями понятого, показаннями особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину» і далі по тексту; частину 3 статті 146 проекту КПК після слів «показання свідка, потерпілого,» доповнити словами «понятого, особи, щодо якої перевіряється версія про причетність до вчинення злочину» і далі по тексту. 8. У чинному КПК передбачено участь законного представника неповнолітньої особи, проте статус такого учасника визначений неконкретно і суперечливо. З метою удосконалення його правового становища пропонується внести зміни до наступних норм КПК: – статтю 52 КПК доповнити частиною другою, яку викласти у наступній редакції: «Законними представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача є батьки або інші законні представники неповнолітнього». При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 52 чинного КПК вважається частиною четвертою, в якій слово «представники» має бути замінене на слово «особи». Саме цей термін, на думку дисертантки, включає в себе як представників, так і законних представників, про яких йтиметься в цій статті з урахуванням пропозицій; – статтю 433 КПК доповнити частиною третьою, яку викласти у наступній редакції: «Батьки та інші законні представники неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють». При врахуванні вказаної пропозиції частина третя статті 433 чинного КПК вважається частиною четвертою. Враховуючи недосконалість процесуального статусу законного представника неповнолітнього учасника кримінального судочинства, у тому числі дискусійність питання щодо допиту його як свідка, пропонується: – у частині другій статті 433 КПК слова «як свідки батьки неповнолітнього та» замінити словами «як законні представники батьки неповнолітнього,» і далі по тексту; – у частині третій статті 441 КПК виключити слова «як свідків». Відповідні зміни необхідно внести в главу 12 проекту КПК. 9. Право потерпілого давати показання необхідно трансформувати на його обов’язок. При такому вирішенні питання процесуальний статус особи, що зазнала шкоди від злочину і була присутня при цьому або має відомості про обставини справи, буде відповідати її фактичному становищу. У зв’язку з викладеним, пропонується внести відповідні зміни до частини третьої статті 49 КПК та проекту КПК. 10. Якщо особа одночасно підпадає під визначення двох конкуруючих процесуальних статусів у кримінальних справах, пов’язаних між собою сукупністю спільних доказів чи/або аналогічним складом учасників, доцільним є вирішення начальником слідчого відділу питання про розслідування таких справ одним слідчим (групою слідчих). 11. Слідчі помилки при визначенні кримінально-процесуального статусу особи є окремим випадком слідчих помилок при розслідуванні кримінальних справ. До них припустимо віднести недоліки, які допускаються слідчим у ході досудового провадження при застосуванні норм матеріального чи процесуального права, невірне застосування криміналістичних рекомендацій, які стали результатом сумлінної омани та призвели до негативних наслідків або можливості їх настання. 12. Типовими слідчими помилками, які мають місце у практичній діяльності при визначенні правового становища учасника кримінального судочинства, є: – ненадання або невчасне надання особі кримінально-процесуального статусу, коли є всі правові підстави для цього; – наділення особи статусом, який не відповідає її правовому становищу; – надання особі статусу, в якому вона не має права перебувати; – наділення особи не всіма статусами, під визначення яких вона підпадає; – неналежне процесуальне оформлення початку та закінчення перебування особи у певному статусі, що унеможливлює своєчасне користування відповідними правами та виконання обов’язків. | 