Лінгвістичний аналіз такого складного об'єкта, як ВЗ та ВВ, що функціонують у вербальних інтеракціях, передбачає більш широке охоплення кола теоретичних питань та мовного матеріалу із залученням даних, понять та принципів, розроблених у межах інтеракціонізму. Інтеракціонізм є течією, в якій взаємодіють різні підходи, теорії, що відносяться, зокрема до дисциплін психологічного, соціо-антропологічного та лінгвістичного напрямків. Урахування даних, отриманих у межах інтеракціонізму, зумовило проведення дослідження прагмасемантичних та інтеракційних особливостей ВЗ та ВВ на трьох рівнях. Три рівні аналізу в роботі відповідали трьом рівням ментальних репрезентацій учасників ВІ "звинувачення-виправдання". На першому рівні, під час аналізу семантики предикатів зі значенням звинувачення та виправдання, було здійснено реконструкцію прототипових, спільних для усіх членів франкомовного соціуму, концептуально-праксеологічних моделей ACCUSATION / JUSTIFICATION, представлених фреймовими і праксеологічними структурами. Фреймові структури дали можливість розглянути статичний бік звинувачення та виправдання. Праксеологічні структури дали змогу відтворити динаміку прототипової взаємодії "звинувачення-виправдання". Було встановлено, що прототипові концептуально-праксеологічні моделі ACCUSATION / JUSTIFICATION з'єднуються контрадикторним зв'язком, який відбиває три смислові способи вираження інтенції виправдання: заперечувальний, адверсативний і пояснювальний. Концепти ACCUSATION та JUSTIFICATION вербалізовані в сучасній французькій мові особливим комплексом предикатів. Дієслова зі значенням звинувачення та виправдання є неоднорідними категоріями, ієрархічно організованими довколо прототипних дієслів accuser та justifier відповідно. Залучення до дослідження когнітивного механізму фокалізації, яким пояснюється різний розподіл між асерцією та пропозицією, уможливило відокремлення категорії дієслів зі значенням звинувачення від предикатів зі значенням виправдання, а також від суміжних із ними категорій предикатів критики, осуду, вибачення, каяття тощо. Дією фокалізації пояснюються й виявлені модифікації прототипових ментальних репрезентацій, що належать вже індивідуальним уявленням комунікантів (другий рівень дослідження, рівень індивідуальних ментальних репрезентацій комунікантів) і відбуваються на двох рівнях: на рівні самих актантів, а також на контекстуальному рівні. Дослідження прагмасемантичних характеристик ВЗ та ВВ підтвердило припущення щодо розміщення акцентів (активної чи тіньової зони): у ВЗ акцент робиться на асерції висловлення, тобто на твердженні про відповідальність Звинувачуваного за негативну Ситуацію, тоді як оцінювання її як негативної виступає фоном. У ВВ акцентуватися може позитивна оцінка Ситуації, у причетності до якої його звинувачують (заперечення пресупозиції ВЗ), або заперечення відповідальності за негативну Ситуацію (заперечення асерції ВЗ). Асертивні іллокуції реалізують узуальні смисли інтенції звинувачення: Tu as fait / С'est toi qui as fait / Tu es responsable de qch de mauvais та виправдання: Je ne l'ai pas fait, Je l'ai fait, mais... та Je l'ai fait parce que... Основні види ВЗ, що реалізують прямі МА, було визначено як прямі диктумні та модусні ВЗ. Окремо було виділено перформативні ВЗ. Прямі диктумні ВЗ можуть бути реченнями з виділеними елементами комунікативної структури та не розчленованими в логічному плані реченнями, що встановлюють зв'язок між Звинувачуваним та негативною Ситуацією, мінімальною моделлю яких є: N + V. Прямі модусні ВЗ, що поєднують домінуюче значення ідентифікації винного з емоційно-експресивними моментами поза зміною функціонально-домінуючої модальності, представлені ВЗ з перцептивним модусом, ментальним модусом (думки, сумніву й припущення, істиннісної оцінки, знання і незнання, негативної оцінки), емотивним модусом та модусом волітивного плану, які зменшують асертивну силу прямих ВЗ. Відповідно до способу представлення змісту заперечення у ВВ і залежно від породжуваного запереченням змісту виправдання було виділено прямі ВВ з експліцитним запереченням та прототипним і периферійним змістом виправдання, а також ВВ з імпліцитним змістом заперечення та непрямим і оказіональним змістом виправдання. Непрямі ВЗ і ВВ представлені інтеррогативними, директивними та експресивними висловленнями. Інтеракційною характеристикою ВЗ є її функціонування в статусі ініціативної репліки, а ВВ – в статусі репліки діалогового реагування, детермінованої змістом репліки звинувачення. Була відзначена залежність змісту репліки виправдання від іллокуції й комунікативного змісту репліки звинувачення та визначені три основні способи відношень між ними: конвенційні, евазивні та неконвенційні. Ініціативна репліка ВЗ та реактивна репліка ВВ є складовими мінімального тричленного вербального обміну у складі ВІ "звинувачення-виправдання". Третім його членом виступає висловлення Звинувачувача, яким приймаються чи не приймаються ВВ. Мінімальна структура ВІ може ускладнюватися й набувати циклічного характеру в разі ускладнення чи зміни її комунікативного формату, виникнення непорозумінь і ведення учасниками переговорів із метою ідентифікації предмета дискурсу, чи реконструкції спільних ментальних репрезентацій (третій рівень лінгвістичного аналізу в роботі), яка виражається в переговорах щодо таких категорій: автор негативного вчинку, характер оцінки вчинку, норма, реальність вчинку, мотиви дії Звинувачуваного, характер аргументів тощо. На цьому рівні відбуваються корекції, зміни вихідних прототипових та індивідуальних ментальних репрезентацій комунікантів, чи їх збереження з урахуванням індивідуальних ментальних репрезентацій співрозмовника; а також спільне конструювання ними смислу ВЗ та ВВ під час ВІ. Дослідження ВЗ та ВВ, що функціонують у ВІ "звинувачення-виправдання" у сімейній розмові, діловому листуванні та політичному інтерв'ю, показало вплив жанрової форми ВІ на її комунікативний формат, розподіл соціально-комунікативних ролей учасників, права на мовлення та чергування реплік, структуру, цілі інтерактантів, вибір ними інтеракційних стратегій та тактик, конструювання смислів. Основні положення роботи відображено у таких публікаціях: 1. Чекулай О.П. Основи, розвиток та перспективи аналізу вербальних інтеракцій // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – № 3. – С. 159–172. 2. Чекулай О.П. Звинувачення та виправдання у ділових листах-рекламаціях та відповідях на них (на матеріалі французької мови) // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Філологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – № 4. – С. 141–150. 3. Чекулай О.П. Стратегії і тактики ввічливості у вербальних інтеракціях "звинувачення – виправдання" // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: КДЛУ, 2001. – Вип. 5. – С. 235–241. 4. Чекулай О.П. Семантико-прагматичні та інтеракційні особливості висловлювань звинувачення та виправдання в політичному інтерв'ю // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: КДЛУ, 2001. – Вип. 6. – С. 253–260. 5. Чекулай О.П. Типи реакцій на інтерогативні висловлення звинувачення // Восточноукраинский лингвистический сборник: Сборник научных трудов. – Донецк: Донеччина, 2001. – Вып. 7. – С. 414–425. 6. Чекулай О.П. Динаміка концептуалізації ситуації провина (на матеріалі аналізу французького прикметника coupable та іменників la culpabilit, la faute) // Вісник Харківського національного Університету. – Харків: Константа, 2001. – № 537. Комунікативні та когнітивні проблеми дискурсу. – С. 178–183. 7. Чекулай О.П. Особливості динаміки конфліктної мовленнєвої взаємодії у сфері послуг // Вісник: Зб. наук. статей Київського Міжнародного Університету. Серія: Іноземна філологія. – К.: Правові джерела, 2004. – Вип. 2. – С. 53–59. 8. Чекулай О.П. Інтеракційний аспект висловлювань звинувачення та виправдання // Матеріали міжнародної наукової конференції "Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва". – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 2001. – С. 480–484. 9. Чекулай О.П. Ввічливість у вербальних інтеракціях "обвинувачення–виправдання" // Матеріали Х міжнародної наукової конференції з актуальних проблем семантичних досліджень. Іноземні мови та методика їх викладання. – Харків: ХДПУ, 2001. – С. 127–135. 10. Чекулай Е.П. Обвинение как психико-эмоциональное воздействие (на материале анализа французского существительного ACCUSATION) // Материалы конференции "Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть". – Ялта: МАПРЯЛ, 2001. – С. 283–285. 11. Чекулай О.П. Мовні засоби втілення прототипової концептуальної ситуації "звинувачення" та її модифікацій (на матеріалі аналізу дієслів) // Актуальні проблеми металінгвістики: Зб. наук. праць. – Черкаси: ЧДУ, 2001. – Частина 2. – С.157–162. 12. Чекулай О.П. Функціонування ментальних репрезентацій у дискурсі: інтеракціоністський аспект // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Шляхи євроінтеграції України". – К.: Правові джерела, 2004. – Вип. 8. – С. 651–654. Анотації | 