У висновках сформульовані найбільш важливі наукові та практичні результати, здобуті під час дослідження. Здійснено теоретичне узагальнення і вирішення наукової проблеми, пов’язаної з визначенням правового становища ВНЗ як учасника майнових цивільно-правових відносин, а також вирішення проблеми визначення організаційно-правової форми ВНЗ як державної, так і приватної форми власності.
На відміну від попередників, дисертант робить висновок про неможливість створення ВНЗ у формі підприємницьких товариств, оскільки діяльність ВНЗ має суспільно-корисний характер, а підприємницькі товариства, ставлячи за мету отримання прибутку з подальшим його розподілом між засновниками, орієнтуються лише на платоспроможного споживача освітніх послуг. З позиції про непідприємницьку природу ВНЗ, зроблено також висновок про неможливість створення ВНЗ у формі непідприємницьких товариств з огляду на відсутність корпоративної структури та недоцільність створення додаткових організаційно-правових форм (наприклад, закладу), як це пропонується у цивілістичній літературі. З практичної точки зору закріплення ще однієї організаційно-правової форми юридичної особи лише загромаджуватиме нормативно-правові акти і створить підстави для виникнення суперечливих ситуацій. У дисертації наводиться авторське визначення ВНЗ, яке сконструйоване, на відміну від законодавчого, на базі поняття «юридична особа» із зазначенням видових ознак, які характеризують ВНЗ як суб’єкта, що надає послуги з професійної підготовки фізичних осіб. ВНЗ не лише надає освітні послуги з «навчання», а й організує проведення виробничої практики, забезпечує організацію наукової роботи та надає інші послуги студентам та іншим особам (зокрема магістрам, аспірантам та ін.). На підставі аналізу законодавства зроблено висновок про те, що всі приватні ВНЗ створюються виключно в нормативно-явочному порядку. І хоча рішення про створення навчально-виховних закладів, заснованих на приватній формі власності, ухвалюється засновником (засновниками) за наявності дозволу відповідної Ради народних депутатів, у даному випадку не може йти мови про дозвільний порядок створення приватних ВНЗ, оскільки дозвіл не є підставою виникнення у даної організації статусу юридичної особи. Крім того, затвердження статуту приватного ВНЗ Міністерством освіти та науки України, необхідність якого передбачена законодавством, вказує лише на відповідність нормам законодавства положень відповідного статуту і не є підставою легітимації ВНЗ.
Дієздатність ВНЗ та конкретні повноваження, які може мати ВНЗ у сфері майнових відносин, можуть бути більшими за обсягом, аніж предмет діяльності, окреслений у статуті конкретного ВНЗ. Практика діяльності ВНЗ вказує на необхідність укладення різного роду правочинів для реалізації поставленої перед ВНЗ мети, що обумовлює недоцільність закріплення у законодавстві вичерпного переліку видів діяльності, які може здійснювати ВНЗ. Діяльність, що здійснюється ВНЗ поряд із основною (статутною), не має всіх ознак підприємництва, тому пропонується діяльність, дозволену законом та статутом ВНЗ, спрямовану на одержання прибутку, іменувати терміном «додаткова діяльність» ВНЗ. З метою оптимізації управління майном ВНЗ усіх форм власності зроблено висновок про можливість застосування інституту управління майном на підставі договору управління майном. Проаналізовано також інститут довірчої власності, та дисертант дійшов висновку про неможливість його застосування в діяльності ВНЗ. Відсутність у цивільному законодавстві України чіткого закріплення речових прав, на яких державний ВНЗ володіє майном, отриманим як від засновника, так і від провадження дозволеної законом підприємницької діяльності, нівелює можливість захисту майнових прав та інтересів вказаного суб’єкту, оскільки держава як засновник може вилучити у випадках передбачених законодавством майно, яке належить ВНЗ на праві оперативного управління.
Автором доведена доцільність закріплення в нормативно-правових актах низки положень: доповнити частину 3 статті 88 ЦК України після слів «структура управління установою» такими словами: «порядок розподілу майна установи»; виключити статтю 329 ЦК України; доповнити частину 4 статті 27 Закону України «Про вищу освіту» після слів «порядок внесення змін до статуту вищого навчального закладу;» словами: «порядок розподілу майна вищого навчального закладу у випадку його ліквідації»; виключити друге речення частини 1 статті 30 Закону України «Про вищу освіту»; виключити абзац другий частини 5 статті 30 Закону України «Про вищу освіту»; викласти у наступній редакції частину 1 статті 63 Закону України «Про вищу освіту»: «За вищим навчальним закладом з метою забезпечення діяльності, передбаченої його статутом, і відповідно до закону та його організаційно-правової форми власником (власниками) закріплюються будівлі, споруди, майнові комплекси, обладнання, а також інше необхідне майно»; викласти у наступній редакції частину 3 статті 63 Закону України «Про вищу освіту»: «Вищий навчальний заклад державної та комунальної форм власності має право господарського відання на доходи та інші надходження, одержані від надання дозволених законодавством платних послуг»; викласти у наступній редакції абзац перший частини 5 статті 63 Закону України «Про вищу освіту»”: «отримувати кошти і матеріальні цінності (будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби тощо) від органів державної влади, підприємств, установ, організацій (в тому числі благодійних) та фізичних осіб, які закріплюються за ним на праві господарського відання»; викласти у наступній редакції абзац 2 частини 5 статті 63 Закону України «Про вищу освіту»: «провадити додаткову діяльність в Україні та за її межами» викласти у наступній редакції перше речення статті 7.11.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»: «У разі ліквідації неприбуткової організації її активи повинні бути передані її засновнику (засновникам), якщо інше не встановлено установчими документами неприбуткової організації або законом». |