В результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу раніше діючого, чинного законодавства, практики його застосування, перспективного законодавства, теоретичного осмислення низки наукових праць, автором запропоноване нове вирішення актуального наукового завдання. Дисертантом сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, що мають формальні ознаки наукової новизни. Основні з них такі: 1. Виправні роботи – це вид адміністративного стягнення, що застосовується виключно судом до правопорушника, полягає у покладені на нього обов'язку протягом певного строку бути залученим до праці із відрахуванням певної частини його заробітної плати на користь держави, та спрямоване на перевиховання правопорушника в умовах трудового колективу за місцем його постійної роботи, профілактику вчинення правопорушень та покарання винної особи. Це стягнення – триваючий захід (за дією у часі); відбувається тільки за місцем постійної роботи порушника (за порядком застосування); може застосовуватися лише в судовому порядку (за суб’єктом застосування); основне (за характером та змістом); передбачає перевиховання правопорушника та профілактику правопорушень за допомогою праці в умовах трудового колективу (за методом досягнення мети). 2. Умовно генезис дослідження виправних робіт у вітчизняній адміністративно-правовій науці можна поділити на кілька етапів. Перший етап (30-60 рр. ХХ століття), коли можна знайти певне більш-менш змістовне згадування про цей вид адміністративного стягнення у роботах вчених-адміністративістів, цього характеризується фрагментарним аналізом виправних робіт при загальному погляді на всю систему адміністративних стягнень, а також певним впливом досягнень кримінально-правової науки у дослідженні аналогічного виду кримінального покарання на результати наукової роботи вчених-адміністративістів. Другий етап (60-90 рр. ХХ століття), під час якого вчені-адміністративісти активно брали участь у підготовці проектів кодифікованих адміністративно-деліктних актів і у своїх наукових працях детально аналізували засади існування виправних робіт як виду адміністративних стягнень, ознаменувався появою гострої дискусії щодо доцільності подальшого застосування цього стягнення. Третій (з початку 90-х рр. ХХ століття і до початку ХХІ століття) – етап поглибленого наукового аналізу сутності, призначення цього адміністративного стягнення, як, до речі й інших різновидів адміністративних стягнень, пошуку можливих шляхів їх вдосконалення, загострення наукових дискусій щодо подальшої долі виправних робіт в арсеналі адміністративних стягнень. Можна з упевненістю стверджувати про певну періодичність генезису виправних робіт у адміністративно-правовій науці, наступність результатів, хоча й із переважно фрагментарним поглядом вчених-адміністративістів на потенціал цього адміністративного стягнення, зосередженням уваги лише на дослідженні деяких проблемних аспектів, при відсутності комплексного підходу. Як наслідок, відсутність фундаментальних монографічних досліджень, які могли б слугувати підґрунтям для сучасної правотворчої діяльності. 3. Правові засади застосування виправних робіт почали формуватися ще з прадавніх часів, певним чином створили той фундамент, який у подальшому запозичили майже всі держави світу при розробці нормативного базису застосування відповідного стягнення. У вітчизняному законодавстві простежується певна етапність нормативної фіксації засад виправних робіт. З моменту прийняття Адміністративного кодексу у 1927 році розпочався перший етап, який тривав фактично до кінця 40-х років ХХ століття і для якого були характерними досить повільний розвиток, фрагментарне закріплення нормативних засад у кодифікованому акті, наявність термінологічної плутанини навіть у використанні назви. Другий етап (40-80-ті роки ХХ століття), який увібрав всі зміни, які були характерними для розвитку всього вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, ознаменувався появою окремих підзаконних нормативно-правових актів, які визначали засади застосування цього стягнення за вчинення окремих видів адміністративних правопорушень, із більш-менш детальною регламентацією їх ознак, а також поступовим впорядкуванням у використанні термінології. Третій (80-ті роки ХХ століття – початок ХХІ століття) – етап прийняття двох фундаментальних кодифікованих нормативно-правових актів – Основ законодавства Союзу та союзних республік про адміністративні правопорушення 1980 року та Кодексу про адміністративні правопорушення 1984 року із визначенням засад застосування виправних робіт, більш-менш детальною нормативною фіксацією матеріально-правових та процесуально-правових властивостей цього адміністративного стягнення, запозиченням, у більшості своїй, нормативних положень, які фактично були сформовані у попередні історичні періоди нормотворення в адміністративно-деліктній сфері, відносною стабільністю правового підґрунтя застосування виправних робіт, в той же час із відсутністю офіційного поняття виправних робіт, як до речі, й інших адміністративних стягнень. Четвертий етап (з початку ХХІ століття і до цього часу), який, з одного боку, увібрав сформовані ще за попередні роки дещо застарілі засади застосування виправних робіт, з іншого, – зразки оновленого перспективного нормотворення. 4. Підстави застосування виправних робіт поділяються на нормативні, процесуальні та фактичні. Фактичні підстави застосування виправних робіт як явища реальної дійсності конкретизуються у законодавстві у формі конкретних складів, в яких фіксуються обов’язкові та факультативні (додаткові) ознаки того чи іншого діяння. Чинне законодавство містить цілу низку складів адміністративних правопорушень, за вчинення яких передбачено стягнення у вигляді виправних робіт, однак, враховуючи значну суворість самого стягнення, їх перелік є невеликим. При цьому кожен із них характеризується значним (підвищеним) ступенем суспільної шкідливості у порівнянні з іншими адміністративними правопорушеннями. Такими є: дрібне викрадення чужого майна (ст. 51); ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або громадянам (ст. 51-1); дрібне хуліганство (ст. 173); поширювання неправдивих чуток (ст. 173-1); вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису (ст. 173-2); розпивання спиртних напоїв в громадських місцях та поява в громадських місцях у п’яному вигляді особи, яка двічі протягом року піддавалась адміністративному стягненню за такі дії (ч. 3 ст. 178); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185); порушення встановленого порядку організації або проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, якщо ці дії вчинені повторно протягом року після застосування заходів адміністративного стягнення або організатором зборів, мітингу, вуличного походу, демонстрації (ч. 2 ст. 185-1); публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції чи посадової особи Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (ст. 185-7); злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника транспорту, який здійснює контроль за перевезенням пасажирів (ст. 185-9); порушення правил адміністративного нагляду (ч. 2 ст. 187); незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України (ст. 204-1). Фактичні підстави застосування виправних робіт умовно можна поділити за об’єктом посягання на: а) ті, що посягають на власність (ст.ст. 51, 51-1), б) ті, що посягають на громадський порядок та громадську безпеку (ст. ст. 173, 173-1, 173-2, ч. 3 ст. 178), в) ті, що посягають на встановлений порядок управління (ст.ст. 185, ч.2 ст. 185-1, 185-7, 185-9, ч. 2 ст. 187, 204-1). Зазначені діяння характеризуються переважно ускладненим змістом (триваючі, складаються із декількох дій тощо), наявністю загального суб’єкту, хоча в деяких випадках потрібен спеціальний суб’єкт (ч. 2 ст. 185-1), умислу (виняток – ст. 173-1). З метою вдосконалення законодавства про виправні роботи доцільним вбачається проведення інвентаризації фактичних підстав застосування відповідного стягнення. Безперечно, слід зберегти виправні роботи як реакцію держави на вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 51, 173, ч.3 ст. 178, 185, ч. 2 ст. 185-1, 185-7, 185-9, ч. 2 ст. 187, 204-1 КпАП України, тобто адміністративні правопорушення із підвищеним ступенем суспільної шкідливості. Окрім того, враховуючи поширення останнім часом адміністративних правопорушень, пов’язаних із насильством у сім’ї, цілком доречно зберегти і це фактичне підґрунтя застосування виправних робіт. В той же час можна вилучити із КпАП України ст. 51-1 “Ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємству, установі, організації або громадянину) і ст. 173-1 “Поширення неправдивих чуток”, тим самим забезпечивши особистісну спрямованість реакції держави у вигляді або штрафу, або адміністративного арешту на правопорушника, адекватність стягнення характеру і змісту адміністративного проступку. Із санкцій вищезазначених статей вилучити слова “виправні роботи”. 5. Провадження у справах про застосування виправних робіт є складовою адміністративного процесу, видом юрисдикційного провадження, видом провадження у справах про адміністративні правопорушення. Це регламентована адміністративно-процесуальними нормами низка послідовних дій уповноважених державних органів (посадових осіб), спрямована на виявлення адміністративних правопорушень, оформлення матеріалів про них, розгляд і вирішення справ, в тому числі і про застосування виправних робіт, перегляд постанов по справах внаслідок оскарження або опротестування, а також їх виконання. Відповідне провадження базується на принципах: законності, рівності громадян перед законом і особою, що розглядає справу, презумпції не винуватості, встановлення об’єктивної (матеріальної) істини, публічності (офіційності), гласності (відкритості) розгляду справи, безпосередності, самостійності і незалежності суду у прийнятті постанови, національної мови провадження, відповідальності державних органів за належне виконання процесуальних дій, економності, простоти, оперативності. Воно передбачає вирішення завдань: своєчасного, повного і об’єктивного з’ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності до законодавства, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності. В той же час провадження має певні особливості: 1) дещо обмежене коло осіб, уповноважених складати проток про адміністративні правопорушення, за вчинення яких передбачається застосування виправних робіт, - таким правом наділені уповноважені на те посадові особи органів внутрішніх справ, органів Державної прикордонної служби, державні виконавці; 2) лише судовий порядок розгляду справ; 3) розгляд справ за місцем вчинення адміністративного проступку (виняток – щодо справ про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 178 КпАп України, які можуть також розглядати і за місцем проживання правопорушника); 4) оперативні строки розгляду справ – у добовий термін (ст. 173, 173-1, ч. 3 ст. 178, 185, 185-7, 204-1), трьохденний строк (ч.2 ст. 185-1), п’ятиденний строк (ст. 51), п’ятнадцятиденний (ст. 51-1, 173-2, ч. 2 ст. 187, 185-5 КпАП України); 5) обмеження видів підсумкового документу – постанови про застосування виправних робіт, або ж про закриття справи; 6) звужене коло активних учасників стадії оскарження (опротестування) постанови, якими можуть бути або прокурор, або голова вищестоящого суду, враховуючи той факт, що постанова суді про застосування виправних робіт є остаточною і оскарженню в загальному порядку не підлягає. 6. Остання стадія провадження – виконання постанов про застосування виправних робіт передбачає участь кількох суб'єктів: судді, інспектор кримінально-виконавчої інспекції, адміністрація фактичної бази відбування виправних робіт. Направляється постанова не пізніше наступного дня з моменту прийняття. Строки виправних робіт обчислюються місяцями або днями (ст. 37 КпАП України), а їх виконання – часом, на протязі якого правопорушник працював й із заробітку його відбувалося відрахування. Ст. 323 КпАП України визначає правила обчислення строків, а глава 31 КпАП України – засади виконання постанов, які, на жаль, не у повній мірі узгоджуються із вимогами часу й зумовлюють численні проблеми саме на стадії виконання постанов про застосування виправних робіт. Допускається відстрочка виконання постанов як виняток із загального правила у разі наявності поважних причин, а також можливість заміни виправних робіт іншим стягнення (адміністративним арештом або штрафом у певному розрахунку) у випадку ухилення правопорушника від відбування виправних робіт, призначених за адміністративні правопорушення (щоправда, лише за дрібне хуліганство). 7. З метою підвищення ефективності виконання постанов про застосування виправних робіт вбачається доцільним: розширення можливості заміни невідбутого строку виправних робіт у разі ухилення правопорушника від відбування цього адміністративного стягнення, призначеного за будь-яке адміністративне правопорушення; визначення можливості аналогічної заміни у разі ухилення правопорушника від працевлаштування після попередження про це або ж за відмову повідомити кримінально-виконавчій інспекції інформацію про зміну місця роботи тощо; розширити контрольні повноваження кримінально-виконавчої інспекції по контролю за ходом виконання постанови і у разі дій з боку адміністрації фактичної бази відбування, які усувають можливість виконання, наділити відповідних посадових осіб інспекції адміністративно-юрисдикційними повноваженнями; розширити повноваження кримінально-виконавчої інспекції щодо забезпечення фактичного виконання постанови про застосування виправних робіт за рахунок надання їм права обирати інші місця відбування стягнення, інший вид роботи у разі наявності певних перешкод на місці постійної роботи правопорушника, або ж у разі взагалі відсутності останньої; врегулювання, по аналогії із нормативним визначенням засад відбування виправних робіт як виду кримінального покарання, питань виконання постанов про застосування виправних робіт як виду адміністративного стягнення щодо осіб-приватних підприємців, учасників колективних сільськогосподарських підприємств; розробити і прийняти нову Інструкцію про виконання постанов про застосування виправних робіт саме як виду адміністративного стягнення із урахуванням тих змін, які будуть передбачені у КпАП України. 8. Аналіз зарубіжного досвіду у відповідній сфері відносин свідчить про багатовекторність у нормотворчій діяльності щодо врегулювання цього питання – від повного заперечення потреби визначення виправних робіт в арсеналі адміністративних стягнень із посиланням на неузгодженість застарілих правових засад із сучасними соціально-економічними пріоритетами розвитку держав (інколи навіть при автоматичному запозиченні досвіду Російської Федерації) і до збереження виправних робіт як виду адміністративного стягнення, що слід визнати більш виправданим, безперечно, за умови істотної модифікації потенціалу, бо при їх вилученні рівнозначної заміни стягненням із комплексним характером не пропонується, чим порушується баланс адекватності реакції держави та адміністративного проступку. 9. В умовах сучасних державотворчих та правотворчих процесів в Україні доречним є варіант часткової модифікації нормативних засад виправних робіт у кодифікованому акті взамін анулювання стягнення як такого. У проекті нового Кодексу України про адміністративні правопорушення потрібно передбачити норму, щодо якої відрахування в доход держави слід здійснювати з реально нарахованої до виплати суми особи, яка відбуває стягнення у виді виправних робіт. Цілком доречно було б дещо змінити строки розгляду справ про застосування виправних робіт. На сьогоднішній день цей термін дорівнює 15 днів (ст. 277 КпАП), враховуючи той факт, що такі справи не є досить складними, зазначена пропозиція щодо скорочення строків розгляду до п’яти днів, що підтверджується і аналізом правозастосовчої практики, вважається цілком можливою. Варто внести доповнення у вигляді положень щодо заміни виправних робіт штрафом або ж адміністративним арештом з урахуванням характеру, змісту адміністративного проступку, особи правопорушника. Це лише позитивно вплинуло б на застосування виправних робіт, підвищило ефективність застосування цього виду адміністративного стягнення. Слід закріпити офіційне визначення виправних робіт, їх ознаки із акцентом на максимальній фіксації всіх ознак – не тільки максимального розміру відрахувань із заробітку винної особи, а й мінімального (наприклад, 10 відсотків), можливості відбування цього адміністративного стягнення як за місцем постійної (основної) роботи, так і в інших місцях (за сумісництвом, в місцях, визначених судом або ж кримінально-виконавчою інспекцією, виконання робіт, визначених цим же органом, тощо), можливості заміни виправних робіт іншим видом адміністративного стягнення у разі ухилення від виконання постанови про застосування цього стягнення, призначеного за будь-яке правопорушення, визначенні не тільки максимального, а й мінімального строку, на який можуть виправні роботи застосовуватися (наприклад, такий строк може дорівнювати 5, 10 дням). При цьому відбування повинно бути не під час виконання основної трудової функції. Позитивно було б дещо розширити повноваження кримінально-виконавчої інспекції у разі, коли у правопорушника немає постійного місця роботи як фактичної бази відбування виправних робіт, шляхом надання вищезазначеному державному органу права спільно із місцевими органами державної влади залучати правопорушників під час відбування виправних робіт до виконання певних суспільно корисних робіт, або ж обирати інше місце фактичного відбування адміністративного стягнення, вирішити питання відбування виправних робіт приватними підприємцями, учасниками колективних сільськогосподарських підприємств тощо. |
