В дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукових проблем виправданого ризику як обставини, що виключає злочинність діяння. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є наступні висновки: 1. Виправданий ризик є самостійною обставиною, що виключає злочинність діяння, та займає в системі цих обставин місце серед тих, в основі яких лежить здійснення суб’єктивного права. 2. Виправданий ризик – це передбачене КК правомірне поставлення об’єкта кримінально-правової охорони в небезпеку заподіяння шкоди або фактичне заподіяння йому шкоди, вчинене для досягнення значної суспільно корисної мети в обстановці, коли ця мета не могла бути досягнута без такого ризику, а вжиті суб’єктом заходи давали підстави розраховувати на запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. 3. Підставами вчинення діяння, пов’язаного з ризиком, є наявність реальної або потенційної небезпеки заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в обстановці, що свідчить про неможливість досягнення суб’єктом значної суспільно корисної мети дією (бездіяльністю), не пов’язаною з ризиком. 4. Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, має поряд з підставами його вчинення свої складові елементи, якими є суб’єкт, об’єкт заподіяння шкоди, мета, об’єктивні ознаки діяння, суб’єктивний контроль. 5. В КК межі заподіяння шкоди виправданого ризику прямо не позначені, однак межі заподіяння шкоди при вчиненні діяння, пов’язаного з ризиком, повинні бути, і, з урахуванням залежності між підставою та межами заподіяння шкоди при виправданому ризику, можна виділити два їх види: 1) межі заподіяння шкоди, що відповідають його реальній небезпеці, і 2) межі заподіяння шкоди, що відповідають його потенційній небезпеці. 6. Вчинення діяння, пов’язаного з ризиком, у рамках меж заподіяння шкоди виправдано. У тих випадках, коли особа помилилася і, незважаючи на вжитті нею заходи та всупереч її розрахунків, спричинена шкода виявилася явно більшою, ніж реально загрожуюча небезпека або значна суспільно корисна мета, її дії виходять за межі виправданого ризику і стають суспільно небезпечними. У таких випадках має місце перевищення меж виправданого ризику. 7. У тексті дисертації викладені пропозиції по удосконаленню КК України в частині регламентації виправданого ризику. Відповідно до них пропонується викласти ст. 42 у наступній редакції: “1. Не є злочином діяння (дія або бездіяльність), що заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, якщо це діяння було вчинено в умовах виправданого ризику для досягнення значної суспільно корисної мети і якщо при цьому не було допущене перевищення меж допустимої шкоди. 2. Ризик визнається виправданим, якщо поставлена мета не могла бути досягнута в даній обстановці дією (бездіяльністю), не пов’язаною з ризиком, і особа, що допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що вжиті нею заходи є достатніми для запобігання шкоди правоохоронюваним інтересам. 3. Забороняється вчинення діяння, пов’язаного з ризиком, якщо воно завідомо створювало загрозу для життя інших людей або загрозу екологічної катастрофи чи інших надзвичайних подій. 4. Перевищенням меж заподіяння шкоди при виправданому ризику визнається явна невідповідність шкоди, заподіяної правоохоронюваним інтересам, небезпеці, що викликала ризик, або меті, для досягнення якої особа вчинила діяння, пов’язане з ризиком”. 8. Пропонується доповнити п. 8 ст. 66 КК положенням про закріплення відповідної обставини, що пом’якшує покарання, та викласти цей пункт як: “вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності або меж допустимої шкоди при виправданому ризику”. | 