1. Специфічні умови правоохоронної діяльності, в яких знаходилися працівники спецпідрозділів ОВС у колишній Югославії, призвели до виникнення у них негативних психічних станів. Після повернення досліджуваних осіб із відрядження ці психічні стани трансформувалися в типові післятравматичні стресові розлади. Їхні симптоми з незначним послабленням виявлялися і через шість місяців після участі у бойових діях і повернення із зони військового конфлікту. Внаслідок цього досліджуваний феномен можна кваліфікувати як стійкий післятравматичний стресовий синдром. 2. Рівень сформованості, частота та інтенсивність прояву післятравматичних стресових розладів залежить від двох груп причин: об’єктивних та суб’єктивних. Основним стресогенним чинником першої групи причин являється специфіка та складність оперативно-службової діяльності працівників спецпідрозділів ОВС у чужій країні. Крім того, до цієї групи причин відносяться такі чинники, як тривалість їхнього перебування в небезпечних бойових умовах, масштаб і драматизм цих подій, складність адаптації до нових співробітників по службі, висока відповідальність за власні дії, а також соціальне оточення та правова регламентація, юридичні норми якої вимагають обов’язкового та неухильного дотримання інструкцій і наказів. 3. Післятравматичні стресові розлади у потерпілих проявлялися в формі симптомів трьох основних симптомокомплексів: “вторгнення”, “уникання” та „гіперзбудження”, які характерні для розвитку після травматичного стресового синдрому. Встановлено, що в працівників, які прибули із зони бойових дій, у порівнянні з представниками контрольної групи, кількісні показники цих симптомокомплексів були значно вищими: реакції “вторгнення” – в 4,42 рази, “уникання” – в 3,09 рази та „гіперзбудження” - в 3,46 рази. Симптоми “уникання” у професіоналів експериментальної групи проявлялися в униканні спогадів про пережите у відрядженні, симптоми “вторгнення” виражалися в порушеннях сну (нічні кошмари, безсоння), симптоми „гіперзбудження” проявлялися в формі реактивності, роздратованості та збудженості з різною інтенсивністю цих реакцій. 4. Особливості прояву післятравматичних стресових розладів у працівників спецпідрозділів ОВС в період реадаптації полягають у стійкому рівні агресивних ворожих реакцій. Серед них: фізична агресивність, прояви якої характерні для 87 % працівників, негативізм - для 93 % та образа - 84 %. Відмінністю нашого дослідження від проведених раніше являється відсутність підтвердження фактів схильності ветеранів війн до суїциду, алкогольної та, особливо, наркотичної залежності, які були описані в науковій літературі. Виявлені в багатьох дослідженнях такі післятравматичні симптоми, як “бий та біжи”, “провина того, хто вижив”, у обстежуваних осіб також не знайдено. Разом з тим у них значно знижується рівень самоконтролю та особистісний адаптаційний потенціал, між показниками якого та інтенсивністю прояву післятравматичних стресових розладів установлено позитивний кореляційний зв’язок. Він виражається в наступній залежності: чим частіше та активніше в реадаптантів проявляються реакції післятравматичного стресового синдрому, тим гірше ці особи адаптуються до громадського та службового середовища. 5. Емпіричні дані свідчать про вплив особливостей правоохоронної діяльності, яка виконувалась в місії, на психіку працівників спецпідрозділів ОВС. Участь їх у бойових дія негативно вплинула на процеси саморегуляції, рівень тривоги, депресії, психічної стомлюваності та працездатності. Встановлено, що показники саморегуляції та працездатності падають у порівнянні з показниками працівників з контрольної групи і рівнем норми. Так, у порівнянні з нормою (100 %) показник саморегуляціі у обстежених контрольної групи дорівнював 96,7 %, а у осіб з експериментальної групи знизився до 33,4 %. Психічна стомлюваність в контрольній групі зросла до 116 %, а в експериментальній – до 184 %. Тривожність відповідно в контрольній групі збільшилась до 104 %, а у реадаптантів – до 172 %. І, нарешті, працездатність у осіб контрольної групи зменшилась до 90 %, а у представників експериментальної групи – до 55 %. Післятравматичні стресові розлади впливають і на психоемоційну сферу досліджуваних, підвищуючи рівень депресивності на 10,9 балів відносно контрольних показників (18,4 балів). Учасники бойових дій характеризуються періодичним загостренням проявів емоційного дискомфорту, зниженим фоном настрою, негативним відношенням до життя, вони часто запальні, роздратовані, гнівливі. Виявлені зміни в психіці реадаптантів, які повернулися з миротворчої місії, повністю корелюють із наявністю в них соматичних порушень. Так, рівень вираження порушень соматичних симптомів здоров’я вельми високий: 15,1 балів проти 9,3 балів в контрольній групі. При цьому показник “загального рівня здоров’я” у працівників із бойовим досвідом майже наполовину гірший (66,3 балів), ніж у представників контрольної групи (36,3 балів). 6. У виникненні та розвитку симптомів післятравматичного стресового розладу важливу роль відігравав негативний вплив на психіку учасників бойових операцій необхідності виконання численних вимог юридичних норм і законів на території колишньої Югославії, нормативних актів ООН та Ради Безпеки, порушення яких приводило до досить жорстких покарань. Ці обставини примушували працівників ОВС неухильно їх виконувати за принципом “правового педантизму”, що являлось причиною нервово-психічної напруги та було стресогенним чинником. Після повернення учасників воєнних дій у колишній Югославії до дому вони зіштовхуються з нерозумінням або небажанням оточуючих зрозуміти труднощі їхнього перебування в бойовій обстановці на чужій території, що обумовлює фрустрацію їхнього психічного стану, підвищуючи тривожність, негативізм і депресію. Встановлено, що відношення оточуючих людей до реадаптантів є чинником, що утримує реакції наявного післятравматичного стресового розладу на високому рівні, погіршуючи соціальну адаптацію цих осіб. У свою чергу, стійкі негативні стереотипи в сприйманні дійсності, підвищена конфліктність та образливість ускладнюють реадаптацію і оптимізацію відношень учасників бойових дій із соціальним оточенням і співробітниками по службі. Соціальні дисфункції досліджуваних підсилюються також їхнім небажанням додержуватися правових регламентацій і юридичних критеріїв поведінки в суспільстві та на службі. В цей період вони діють за принципом “правового нігілізму”. 7. Переслідуючи гуманні цілі, а також необхідність мати психологічно повноцінних працівників у системі МВС, надзвичайно важливо якнайшвидше діагностувати у них наявність симптомів післятравматичних стресових розладів, для чого можна використовувати запропонований у дисертаційному дослідженні комплекс методів, який повністю себе виправдав. Зразу після цього слід здійснювати психологічну корекцію та проводити заходи, які направлені на реабілітацію після виконання миротворчої місії. Для підвищення психічної резистентності та стресостійкості працівників ОВС, які будуть направлені в зони бойових дій, необхідно проводити з ними спеціальну психологічну підготовку. Вона повинна містити освоєння навичок і вмінь витримувати великі фізичні та психологічні навантаження, яких вимагає професійна діяльність в екстремальних умовах. Треба навчити їх своєчасно розпізнавати психічні порушення та самостійно, хоча би частково, нейтралізувати їхні негативні наслідки. Для достатньо ефективної психологічної корекції змін, наявних в психіці постраждалих, можна порекомендувати метод нейролінгвістичного програмування, який зарекомендував себе позитивно. Використовуючи один з технічних прийомів цього методу (шостикроковий рефреймінг) можна навчити пацієнта контролювати свій психоемоційний стан. Застосування цього метода дозволяє підвищити рівень реадаптації пацієнтів. Прояв симптомів депресії, тривоги і безсоння істотно слабшає після раціональної психокорекції в поєднанні з освоєнням ними аутогенної релаксації. Корекцію симптомів “уникання”, «гіперактивності» і «вторгнення» досить успішно можна здійснювати використовуючи «техніку розкриваючих інтервенцій» у комплексі з прийомом біологічного зворотного зв'язку. Застосування зазначеного комплексу методів психокорекції дозволяє ефективно відновлювати негативні психічні зміни у формі післятравматичних стресових симптомів і повертати психосоматичні показники пацієнтів практично до рівня осіб контрольної групи. Способами, які відновлюють негативні психічні зміни в формі після травматичних стресових симптомів, можуть бути методи раціональної, когнітивної та поведінкової психокорекції. |
