1. Теоретичний аналіз філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури з проблеми дослідження дав змогу уточнити сутність та структурні компоненти толерантності як особистісного утворення. Толерантність – складне інтегративне особистісно-моральне утворення, що характеризується здатністю людини з повагою ставитися до інтересів, думок, поглядів, звичок, вірувань інших людей, прагненням зрозуміти та досягнути взаємної злагоди без застосування тиску, насилля. Вона виявляється у ціннісному ставленні до інших людей, оточуючого середовища, самого себе, тобто охоплює весь спектр соціальних відносин, у якому реалізується особистість. Толерантність визначається сформованими в особистості установками, звичками, світоглядом; підлягає цілеспрямованому вихованню й самовихованню. Структура толерантності включає когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінково-діяльнісний компоненти. 2. Дослідження специфіки виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів показало, що значну роль у цьому процесі відіграють чинники, які безпосередньо впливають на даний процес: специфічні особливості загальноосвітніх шкіл-інтернатів (закритий, напівзакритий тип), у якому сфера спілкування й діяльності вихованців значно обмежена; надмірна заорганізованість життєдіяльності; у більшості шкіл-інтернатів превалює авторитарна педагогіка, формалізм у виховній роботі, проявами якого є педагогіка заходів, відсутність індивідуального підходу до учня, надмірна опіка вихованців; специфіка організації позаурочної діяльності; особливості контингенту учнів; особливості молодшого підліткового віку, що значно ускладнює вирішення визначеної проблеми. Констатувальний етап дослідження засвідчив, що більшість педагогів шкіл-інтернатів не володіє достатніми знаннями з питань виховання толерантності, робота у цьому напрямі має переважно формальний, епізодичний характер, її проведення не завжди передбачає досягнення конкретної мети; значна кількість педагогічних працівників недостатньо обізнана з методикою організації позаурочної роботи з виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів. Це виявляється у невмінні певної частини педагогів організувати систематичну, цілеспрямовану роботу з виховання толерантності; можливості позаурочної діяльності використовуються недостатньо. 3. Визначено, що основними критеріями сформованості толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів є: сформованість знань про толерантність; значущість нового типу міжсуб’єктної взаємодії; толерантна поведінка, що дало змогу визначити рівні сформованості толерантності (рефлексивний, достатній, початковий, конфліктний). Кожен із названих рівнів сформованості толерантності характеризувався певними показниками. 4. У процесі формувального етапу експерименту встановлено, що ефективними педагогічними умовами виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів є: оптимізація форм і методів виховання толерантності; організація спільної діяльності учнів, яка сприяє розвитку толерантних емоцій, формуванню досвіду толерантної поведінки; побудова взаємин педагогів з учнями на основі педагогічної підтримки; організаційно-методична підготовка педагогів шкіл-інтернатів з питань виховання толерантності. Визначення педагогічних умов дало змогу виокремити провідні складові організації позаурочної діяльності з виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів: пріоритетність відносин довіри, взаєморозуміння, співробітництва між педагогами і вихованцями; систематичне залучення учнів до спільної діяльності; активізація діючого самоврядування, створення системи постійних та тимчасових доручень для всіх школярів; групова робота вихованців, що дозволило створити умови, необхідні для самореалізації особистості, вироблення вмінь групової взаємодії, співпраці, самостійної орієнтації в тій чи іншій ситуації, що сприяло розвитку толерантних емоцій особистості, формуванню досвіду толерантної поведінки. Позитивні результати експерименту підтвердилися кількісним та якісним аналізом проведеної роботи. Дотримання запропонованих педагогічних умов і реалізація структурно-функціональної моделі виховання толерантності в учнів 5-7 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності сприяли якісним і кількісним змінам сформованості толерантності в учнів експериментальних груп. Так, порівняно з початком дослідно-експериментальної роботи значно підвищився відсоток школярів, які виявили рефлексивний рівень сформованості толерантності (з 11,4 % на початку проведення експерименту до 21,4 % після його завершення), значно підвищився відсоток вихованців, які виявили достатній рівень сформованості толерантності (з 24,9 % на початку дослідно-експериментальної роботи до 49,2 % після її проведення). Після проведення дослідно-експериментальної роботи значно знизився відсоток школярів, які виявили початковий рівень сформованості толерантності ( з 34,3% на початку проведення експерименту до 17,9% після його завершення) і конфліктний рівень сформованості толерантності (з 29,4% на початку дослідно-експериментальної роботи до 11,5% після її завершення). Узагальнення і порівняння відповідних емпіричних даних, отриманих на початку дослідно-експериментальної роботи та після її проведення, свідчить про її ефективність, яка підтвердила правильність і продуктивність висунутої гіпотези. 5. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів поставленої проблеми. Подальшого вивчення і розвитку потребують питання виховання толерантності в учнів шкіл-інтернатів інших вікових груп (молодші школярі, старшокласники); здійснення спеціальної підготовки вихователів шкіл-інтернатів, підвищення ефективності післядипломної освіти педагогічних кадрів з цієї проблеми. |