Теоретико-експериментальне дослідження проблеми виховання дітей з нейротичними ускладненнями, яке вирішувалось на основі вивчення психолого-педагогічних умов забезпечення корекційно-виховного впливу на учнів початкових класів загальноосвітньої школи у процесі позакласної виховної роботи, дало змогу узагальнити такі найбільш суттєві його результати. 1. Нейротизм – це характерологічна особливість людини, що виражається у підвищеній схильності до нейротичних (чи невротичних) поведінкових реакцій (“нервових зривів”), стану тривожності, в емоційній неврівноваженості. Нейротизм розглядається як ускладнення розвитку дитини. У педагогічній практиці та повсякденному житті у дітей спостерігаються різноманітні прояви нейротизму. 2. Діти з нейротичними ускладненнями – одна з категорій аномальних дітей, яка характеризується порушеннями емоційно-вольової і, відповідно, поведінкової сфери розвитку, та потребує спеціального корекційно та соціально-спрямованого виховного впливу з метою попередження та подолання нейротизму в процесі становлення особистості дитини, її підготовки до повноцінного суспільного життя. Це складна та неоднорідна група дітей, у цілому яку характеризує певний розлад відношень з оточуючим середовищем – однолітками, вчителями, батьками, який проявляється у недостатній їх адаптації до умов шкільного навчання, неадекватній поведінці, втраті емоційної та моральної рівноваги, невмінні спілкуватися, певній акцентуйованості, неадеткватно та соціально-недоречно проявляти свою активність. 3. Основними чинниками виникнення нейротизму у молодших школярів є біологічний та мікросоціальний, тобто природна основа дитини та умови її розвитку у найближчому соціальному оточенні – сім’ї та школі. Ці чинники значною мірою визначають прояви нейротизму у дитини. 4. До біологічного чинника виникнення нейротизму належать: умови розвитку дитини до її народження (ускладнена вагітність матері – токсикоз, загрози викидня, фізичні та психічні травми, часті хвороби матері тощо), особливості пологів матері, стан здоров’я дитини від її народження до часу вступу до школи, тип темпераменту дитини. Нейротизм молодших школярів, обумовлений біологічним чинником, супроводжується зниженим здоров’ям дитини, низьким рівнем навчальної успішності, високим рівнем стомлюваності та характеризується емоційною неврівноваженістю (вразливість, плаксивість). Виявлено, що недостатнє врахування вчителем у навчально-виховному процесі стану здоров’я учня призводить до посилення нейротизму. Змістовим компонентом біологічного чинника виникнення нейротизму є темперамент дитини. Виявлено, що найбільш схильними до нейротизму є діти-меланхоліки, менш схильні – холерики та флегматики, найменш – сангвініки. 5. До сімейного чинника виникнення нейротизму належить неправильне сімейне виховання, наявність нейротизму у батьків, їхня педагогічна некомпетентність, низький економічний статус родини, відсутність набуття соціального досвіду дитини в умовах дошкільного закладу освіти, негативні стосунки між батьками, тип темпераменту батьків, некомплектність сім’ї. Кожний з компонентів сімейного чинника значною мірою визначає специфіку його проявів у дітей, що позначається на неоднорідності, часом полюсності їх психолого-педагогічних характеристик. Найбільш властивими для дітей з нейротизмом сімейного походження є невпевненість у собі, страх покарання, втрати батьків, конфлікту у сім’ї; нерішучість, навіюваність, підозрілість, педантичність, впертість та ін. 6. Шкільний чинник виникнення нейротизму у дітей молодшого шкільного віку пов’язаний переважно з особистістю вчителя. Саме вчитель, його авторитет у початкових класах для дітей, що адаптуються до умов шкільного навчання, є приоритетним для встановлення стосунків у класі, зокрема стосунків між вчителем і учнями, для успішності адапційних процесів. У зв’язку з цим до шкільного чинника виникнення нейротизму у дітей були віднесені такі особливості вчителя: його недостатня інформованість про дітей, схильність до агресії, здатність до емпатії, наявність в учителя нейротизму, його стиль роботи, тип темпераменту, неволодіння діагностичним інструментарієм, тип особистості. Особливою детермінантою виникнення у молодших школярів нейротизму виявлено схильність вчителя до агресії. Найсприятливішим у вихованні дітей з нейротичними ускладненнями можна вважати спілкування з учителем, який вміє враховувати можливості дитини та контролювати свої емоції. Одним із компонентів виникнення нейротизму у дітей є недостатню здатність вчителя до емпатії - співпереживати, співчувати, вчасно підтримувати. Найсприятливіший вплив на дітей справляють учителі з високим рівнем емпатії – чутливі до потреб і проблем учнів, здатні прощати, не допускати конфліктів, знаходити компроміси. На посилення ж нейротизму у дітей впливає наявність в учителя дуже низького і дуже високого рівня емпатії (відсутність та надмірне співпереживання). Значний вплив на виникнення нейротизму у дітей має і стиль роботи вчителя (емоційно-імпровізований, емоційно-методичний, міркувально-імпро-візаційний, міркувально-методичний). Найбільший вплив на виникнення нейротизму у дітей має “емоційно-імпровізаційний” стиль вчителя, при якому вчитель турбується лише за рівень подачі інформації учням і зовсім не бере до уваги склад учнівської аудиторії, у якій наявні діти з нейротичними ускладненнями. Саме за такого стилю роботи вчителя у класі зростає відсоток дітей з нейротизмом. Результати дослідження свідчать про зв’язок виникнення у дітей нейротизму та типу особистості вчителя: найменший відсоток дітей з нейротизмом навчається у тих класах, де працює вчитель-“інтелігент”, якому притаманні: високий інтелект, загальна культура, безперечна моральна чистота, принциповість та реалізація себе через високу інтелектуальну просвітницьку діяльність. Найбільшу кількість дітей з нейротизмом виявлено у класах, де працюють вчителі-“предметники”, яким характерні спостережливість, професійна (предметна) компетентність, схильність до творчості, раціональність, тверда впевненість у необхідності знань та їх значущості у житті. Нейротизм шкільного походження характеризується наявністю різних видів шкільної тривожності такої ієрархії: страх ситуації перевірки знань, фрустрація потреби в досягненні успіху, загальна шкільна тривожність, переживання соціального стресу, страх самовираження, страх невідповідності очікуванням оточуючих, страхи щодо відношень з учителями. Діти з нейротизмом шкільного походження переважно невпевнені у собі, ізольовані, насторожені тощо. 7. Виховання молодших школярів з нейротичними ускладненнями передбачає здіснення цілеспрямованої роботи з метою попередження, послаблення та усунення причин та проявів нейротизму, пов’язаних з ними особливостей характеру і поведінки та становлення соціально-значущих якостей особистості, необхідних для налагодження системи стосунків дитини, її адаптації до умов шкільного навчання. Досягнення цієї мети можливе завдяки спеціально організованому педагогічному впливові, в результаті якого серед учнів знижується загальна кількість проявів нейротизму різного характеру та походження (біологічного та мікросоціального: сімейного і шкільного). При цьому виявлено, що найбільших позитивних змін набуває розвиток учнів, нейротизм яких зумовлений шкільним чинником. Відсутність спеціальної педагогічної роботи з цими дітьми спричиняє посилення у них нейротизму. Цілеспрямований вплив на дитину з нейротичними ускладненнями забезпечується системою корекційно-виховної роботи, до спеціальної організації якої висуваються вимоги: розуміння суті нейротизму, можливості та шляхи його усунення у дитини; врахування проявів нейротизму залежно від чинників виникнення; опори на найважливіші сфери психічного розвитку дитини та залучення до різних видів діяльності; визначення напрямів роботи в умовах школи та сім’ї, відповідного педагогічного забезпечення. 8. Корекційно-виховна робота з учнями, що мають нейротичні ускладнення, передбачає її організацію за такими напрямками: 1) психологічна підготовка вчителя до роботи з учнями; 2) знайомство вчителя з дітьми та батьками; 3) просвітницька робота з батьками; 4) власне корекційно-виховна робота з учнями. Усі напрямки роботи здійснюються в позаурочний час в умовах школи. Підготовка шкільним психологом вчителя до роботи з дітьми передбачає дати йому знання: щодо сутності нейротизму та чинників його виникнення, характеристики дітей з нейротизмом та особливостей роботи з ними; щодо діагностичних методик на виявлення нейротизму, певних особливостей особистісного розвитку, розвитку учнів та їх батьків; навчити практично користуватися цими методиками. Знайомство вчителя з дітьми та їх батьками спрямовується на виявлення в учнів нейротизму та з’ясування його причин. Просвітницька робота з батьками передбачає підвищення їх компетентності щодо суті нейротизму, його проявів, причин, особливостей виховання дітей з нейротичними ускладненнями. Корекційно-виховна робота вчителя з дітьми передбачає максимально можливе усунення у них нейротичних проявів та становлення соціально-значущих особистісних якостей. Для корекційно-виховної роботи з молодшими школярами найбільш прийнятним є використання спеціально дібраної системи занять з метою усунення у дітей нейротичних проявів та становлення соціально значущих особистісних якостей на основі задіяння найважливіших сфер їх розвитку – пізнавальної, емоційної, поведінкової (забезпечити осмислення суті особистісних якостей негативного і позитивного характеру, їх наслідків для стосунків; викликати адекватне ставлення до проявів різних за характером якостей; сприяти прояву та застосуванню соціально-значущих особистісних якостей у практичних ситуаціях). В процесі корекційно-виховного впливу передбачено роботу, безпосередньо спрямовану на усунення та послаблення у дітей нейротичних проявів, поведінкових реакцій негативного характеру. Визначення напряму впливу, добір необхідних педагогічних засобів здійснюються з урахуванням походження нейротизму у дитини, самооцінки та рівня її домагань, інших особливостей. Така робота проводиться переважно в індивідуальній та груповій формі. Корекційно-виховний вплив на учнів з нейротичними ускладненнями передбачає використання різноманітних засобів педагогічного впливу: методів (інформування, створення виховних ситуацій, формування досвіду соціальної поведінки, її стимулювання), форм, змісту; різних видів діяльності (ігрової, навчальної) та створених на їх основі різних видів занять (заняття-бесіда; заняття-малювання; заняття-розфарбовування ілюстрацій; заняття-театральна діяльність; заняття-гра “Дебати”). |
