У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової та практичної задачі — підвищення ефективності виявлення та лікування туберкульозу у ВІЛ-інфікованих осіб та хворих на СНІД шляхом встановлення особливостей клінічного перебігу асоційованого захворювання та визначення оптимальних схем та режимів хіміотерапії, що дозволило на 23 % підвищити ефективність лікування туберкульозу у цих хворих у порівнянні з існуючими методами. 1. Епідеміологічна ситуація в Одеської області щодо ВІЛ/СНІД-асоційованого туберкульозу незадовільна, оскільки захворюваність зросла з 0,2 у 1999 році до 4,27 на 100 тис. населення у 2003 році, а смертність за той же період — з 0,3 до 6,52 на 100 тис. населення. Захворюваність на туберкульоз серед ВІЛ-інфікованої популяції населення в 2003 р. у 22,8 раза перевищує захворюваність серед загальної популяції, а смертність від туберкульозу — в 90 разів. Таке становище обумовлене недовиявленням туберкульозу серед ВІЛ-позитивної популяції населення, низькою ефективністю його лікування, оскільки відмічається значне щорічне коливання основних епідеміологічних показників і показник смертності від ВІЛ/СНІД асоційованого туберкульозу складає 60-84 % від показника захворюваності, а у 1998, 1999, 2003 роках — перевищував захворюваність. 2. Серед ВІЛ-позитивної популяції населення виявлення туберкульозу здійснюється переважно пасивним шляхом через недостатнє охоплення цього контингенту профілактичною флюорографією органів грудної клітки, що обумовлено організаційними труднощами пов’язаними із соціальним станом та віковою структурою ВІЛ-позитивних осіб, 70,8 % з яких безробітні, 20,4 % — бомжі, 60,8 % — наркомани, 83,1 % із них особи віком до 41 року. Туберкульоз за структурою не відрізняється у ВІЛ-негативних та ВІЛ-інфікованих осіб. У хворих на СНІД виявляється рідше фіброзно-кавернозна форма, а дисемінована — частіше, ніж у ВІЛ-інфікованих. Недовиявлення ВІЛ/СНІД-асоційованого туберкульозу в Одеській області обумовлено недостатністю роботи центру СНІДу та інфекційних стаціонарів по виявленню туберкульозу. 3. У ВІЛ-позитивних хворих раніше виникають симптоми інтоксикації, які відзначаються тривалий період (до 6 місяців і довше), а респіраторні симптоми приєднуються пізніше і тривають більш короткий термін (1-3 місяці) до моменту встановлення діагнозу туберкульозу. У ВІЛ-негативних пацієнтів навпаки — першими виникають респіраторні симптоми і пізніше приєднуються симптоми інтоксикації. 4. ВІЛ-позитивні особи мають рентгенологічні особливості перебігу туберкульозу, які більш виражені у хворих на СНІД, ніж у ВІЛ-інфікованих. Вогнищева та інфільтративна форма характеризується атиповою середньо-нижньодольовою локалізацією відповідно в 47,1 та 31,3 % випадках у ВІЛ-інфікованих та у 40,5 % — хворих на СНІД, частим двобічним ураженням за рахунок гематогенної дисемінації й залученням в патологічний процес внутрішньогрудних лімфатичних вузлів. Інфільтрати в легенях мають круглу та хмароподібну форму з відносно невисокою частотою розпаду — у 57 % ВІЛ-інфікованих та у 40 % хворих на СНІД; співвідношення ексудативно-пневмонічних змін у легенях до казеозно-некротичних становить відповідно — 2,8 та 4,3 (у ВІЛ-негативних — 1,5). Дисемінована форма характеризується дрібними та середніми вогнищами без тенденції до зливання і казеозного некрозу, із невисокою частотою деструкції легеневої тканини (у 47 % ВІЛ-інфікованих та у 33 % хворих на СНІД) та залученням в патологічний процес внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, співвідношення ексудативно-пневмонічних змін у легенях до казеозно-некротичних становить відповідно — 3,5 та 4,7 (у ВІЛ-негативних — 1,3). 5. У ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД при туберкульозі легень бактеріовиділення виявляють у 1,2-1,5 раза рідше, ніж у ВІЛ-негативних хворих. Бактеріовиділення методом мікроскопії при СНІД-асоційованому туберкульозі виявляють у 2,5 раза рідше, а при ВІЛ-асоційованому — у 1,5, ніж у ВІЛ-негативних осіб. Метод мікроскопії не може використовуватись як скринінговий для виявлення туберкульозу серед ВІЛ-позитивного контингенту, особливо при СНІДі. У ВІЛ-позитивних хворих визначається високий рівень первинної медикаментозної резистентності МБТ — 23-28 %, особливо мультирезистентності — 5,0-5,1 %. 6. Рівень БАК після прийому офлоксацину у ВІЛ-позитивних хворих на туберкульоз не відрізняється від такого у ВІЛ-негативних пацієнтів — після одноразового внутрішнього та внутрішньовенного введення 0,4 г офлоксацину БАК була від 40 до 154 мкг/мл протягом 6 год., що перевищує МІК цього препарату відносно штаму МБТ H37Rv при внутрішньому введенні в 16-32 рази, а при внутрішньовенному в 32-128 разів. При внутрішньовенному способі введення площа під кривою “концентрація – час” у 1,5 раза більша, ніж при внутрішньому за рахунок перших 3-х годин, коли в крові підтримуються високі концентрації препарату. 7. 6-компонентний режим хіміотерапії із залученням офлоксацину дозволяє досягти підвищення частоти припинення бактеріовиділення при ВІЛ-інфікуванні на 24,2 %, що становить 90 %, а при СНІДі — на 21,8 %, що становить 76 %; а загоєння каверн відповідно — на 23 % та 31,8 %, що становить 80 % та 70,8 %. 8. Рівень CD4 та CD8 Т-лімфоцитів суттєво підвищується без антиретровірусної терапії тільки під впливом протитуберкульозного лікування при ВІЛ-інфікуванні, не змінюється при СНІДі у третини пацієнтів, а у решти — продовжує знижуватися. 9. Біологічна активна добавка „Антивір” не має специфічної антимікобактеріальної дії, але є ефективним та безпечним патогенетичним засобом у комплексному лікуванні хворих на ВІЛ/СНІД-асоційований туберкульоз, вона сприяє більш швидкому зникненню клінічних проявів захворювання, нормалізації показників периферичної крові, підвищенню рівня CD4 та CD8 клітин. “Антивір” не впливає на ефективність лікування туберкульозу за основними показниками — частотою припинення бактеріовиділення та загоєння каверн. |
