Проведене дослідження дозволило зробити низку теоретичних висновків, які відображають результати, що свідчать про досягнення мети дослідження та виконання всіх завдань, поставлених у вступі до роботи. У дисертації розв’язана конкретна наукова задача, що має істотне значення для науки кримінального процесу: уперше після «малої» судової реформи 2001 року комплексно досліджено питання виявлення і виправлення слідчих та судових помилок у кримінальному процесі України, на підставі чого отримані нові науково обґрунтовані висновки, до основних із яких належать наступні. 1. Сутнісними ознаками слідчої й судової помилки є такі: 1) помилки можуть бути допущені лише під час правозастосовної діяльності особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або судді; 2) помилкова дія завжди є неправомірною, тобто такою, що порушує норми права (конституційного, кримінального, кримінально-процесуального, цивільного тощо); 3) невідповідність дій правозастосувача цілям правового регулювання; 4) ненавмисність неправомірної дії особи, яка провадить дізнання, слідчого або судді; 5) констатація дії як помилкової компетентною особою або органом. 2. Під слідчою і судовою помилкою варто розуміти результат неправильних (незаконних і невідповідних обставинам розслідуваної або розглянутої кримінальної справи) дій особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора й судді, спрямованих, на їхню думку, на успішне вирішення завдань кримінального судочинства, і таких, що об’єктивно виразилися у провадженні слідчих та судових дій і прийнятті процесуальних рішень, що не відповідають закону за формою, необґрунтованих і несправедливих за змістом. 3. Помилки у кримінально-процесуальній діяльності мають не лише предметно-практичний характер, що виражається у погрішностях при провадженні слідчих і судових дій, але й інтелектуально-логічний, що полягає у неправильній оцінці наявної у справі доказової інформації й прийнятті на її основі незаконних і необґрунтованих процесуальних рішень. Виходячи із цього положення, слідчі й судові помилки, можуть бути предметно-практичними й інтелектуально-логічними. 4. Слідчі й судові помилки можна класифікувати за наступними ознаками: 1) за стадіями, у яких вони допускаються; 2) помилки доказування; 3) за гносеологічною ознакою; 4) за характером виявлення; 5) за можливістю виправлення; 6) стосовно права й факту; 7) за значенням для кримінального судочинства: 5. Слідчі та судові помилки являють собою результат активної діяльності правозастосовувача. Що стосується пасивної діяльності, наприклад, утримання від провадження необхідних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень, то це призводить не до помилок, а до прогалин у розслідуванні й відправленні правосуддя. 6. У КПК варто сформулювати норму, відповідно до якої протоколи слідчих дій, проведених за постановою судді, повинні бути протягом двадцяти чотирьох годин представлені судді, який виніс постанову про провадження слідчої дії. Перевіривши протокол, суддя або виносить постанову про відповідність даного протоколу вимогам закону й тоді він може використовуватися як доказ у кримінальній справі, або виносить постанову про визнання протоколу недопустимим доказом. 7. У стадії попереднього розгляду справи суддею суддя може вжити заходів до виправлення лише наступних помилок досудового розслідування: 1) помилок, пов'язаних з порушенням вимог закону до порядку порушення кримінальної справи й досудового розслідування; 2) помилок, пов'язаних з не притягненням до кримінальної відповідальності інших, крім обвинуваченого, осіб і за наявності підстав кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК, що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, або для пред'явлення йому обвинувачення, що до цього не було пред'явлено. 8. Помилки досудового розслідування варто віднести до непоправних у стадії попереднього розгляду справи суддею: 1) якщо для їхнього виправлення потрібно буде розшукувати нові докази; 2) якщо їхнє виправлення може спричинити погіршення положення обвинуваченого, утруднить його захист; 3) внаслідок обмеженості способів збирання доказів у даній стадії кримінального процесу. 9. Помилки досудового розслідування повинні бути визнані непоправними у судовому засіданні: 1) якщо суду доведеться розшукувати нові докази, тобто здійснювати не властиву йому функцію; 2) якщо потрібно буде зібрати й досліджувати великий обсяг нових доказів; 3) якщо виправлення помилок досудового розслідування спричинить погіршення положення підсудного; 4) якщо для заповнення прогалин розслідування необхідне провадження таких слідчих (судових) дій, здійснити які в умовах судового розгляду, неможливо або досить важко. 10. Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону є вчинені у будь-якій стадії кримінального процесу будь-яким способом порушення прав учасників процесу; порядку збирання доказів; меж компетенції органів і посадових осіб, які здійснюють провадження у кримінальній справі; послідовності руху й порядку переходу справи з однієї стадії у іншу; вимог, що ставляться до процесуальних актів та інших норм КПК, які перешкодили всебічно, повно й об'єктивно розглянути справу, іншим шляхом призвели до винесення незаконного й необґрунтованого вироку, постанови чи ухвали або породжують обґрунтовані непереборні сумніви у їхній правосудності. 11. Перелік порушень, що тягнуть скасування вироків у всякому разі, повинен складатися із наступних положень: 1) розслідування справи особою, яка підлягає відводу; 2) розслідування або розгляд справи без участі перекладача, коли обвинувачений не володіє мовою, якою ведеться судочинство; 3) розслідування або розгляд справи без участі захисника, коли його участь є обов'язковою; 4) розгляд справи щодо обвинуваченого, коли не було рішення про призначення справи до судового розгляду або за обвинуваченням, що не було пред'явлено обвинуваченому; 5) несвоєчасне вручення підсудному копії обвинувального висновку; 6) розгляд справи незаконним складом суду; 7) розгляд справи за відсутності підсудного у тих випадках, коли за законом його присутність є обов'язковою; 8) порушення таємниці наради суддів під час постановлення вироку; 9) не підписання вироку ким-небудь із суддів. 12. Умовні й безумовні підстави являють собою різні об'єктивні прояви однієї сутності - істотних порушень кримінально-процесуального закону. У основі розподілу істотних порушень на умовні й безумовні підстави лежать розходження вимог КПК за їхнім конкретним змістом і призначенням. Істотність умовних підстав визначається, по-перше, змістом порушеної вимоги КПК, по-друге, умовами (обставинами) конкретної справи. Істотність безумовних підстав визначається змістом порушеної вимоги КПК і не залежить від умов справи. Установлений у законі перелік безумовних підстав не є вичерпним і підлягає розширенню. |
