Здійснене дослідження дає підстави для таких висновків: Питання розвитку друкарської справи та книговидання в Києві у другій половині ХІХ – початку ХХ століття досі не були предметом спеціального наукового дослідження. Автори переважної більшості наукових праць лише побіжно торкалися даної теми, звертаючись до окремих періодів чи питань. Після реформи 1861 року серед інших змін, що відбувалися в країні, розвивається процес активізації книговидання. Зокрема в Києві стрімко збільшується кількість видавничих підприємств, серед яких зростає відсоток приватних друкарень, рівень їхнього технічного обладнання, кількість та якість виробленої продукції. У 80 – 90-х роках ХІХ ст. в місті спостерігається формування ряду надзвичайно міцних видавничо-поліграфічних установ, між якими найперше відбувається розподіл сфер діяльності в галузі. Кількість книжкової продукції у місті зменшується в роки першої російської революції, відродження галузі відбувається надзвичайно повільно внаслідок суспільно-політичного стану в країні у 1907 – 1909 роках. Період 1910 – 1913 років стає часом найвищих досягнень у книговидавничій сфері, втім, початок світової війни знижує можливості київського книговидання цього періоду. Політична боротьба, що розгорнулася в країні 1917 року, мала значний вплив на розвиток друкарства як галузі. Лютнева революція зробила можливим поширення політичних свобод громадян, втім, із зміною влад, кожна з яких намагалася використати у власних інтересах засоби друку, відбувається значне ускладнення діяльності і знищення цілого ряду друкарських підприємств, які не відповідали своєю діяльністю поглядам пануючих на цей час політичних сил та угрупувань. У 60 – 70-х роках ХІХ ст., із значним зростанням кількісних показників поліграфічної продукції, в країні активно розвивається процес формування типології видань, які, з певними змінами, набули теперішніх форм. Таким чином, офіційні, наукові, науково-популярні, науково-виробничі, навчальні, громадсько-політичні, довідкові, літературно-художні та інші видання, розраховані на значно ширші, ніж у попередні десятиліття, кола читачів, протягом досить короткого часу набувають найбільш досконалого вигляду за змістом та конструкцією. Розвиток книговидавничої справи в Києві у період 1861 – 1917 років визначався соціально-економічними, політичними, історико-культурними факторами. Це позначилося на завданнях видавництв й відповідно на тематиці видань, їхній кількості. Зміст видавничої продукції визначався практичними потребами кожного конкретного історичного періоду, характеризувався тематичною та жанровою різноманітністю. У дисертації відтворена картина розвитку книговидання в Києві, розподілу видавничої продукції за галузями знань, видами видань, що дало змогу окреслити структуру масиву видань, описати й проаналізувати його еволюцію у часі. Проаналізовано внесок громадських та політичних діячів, діячів науки, культури, освіти в процес формування окремих видів літератури, їхнього видання та розповсюдження. 4. У досліджуваний період видавцями у Києві виступали як окремі приватні особи, так і ряд державних та громадських установ, зокрема міська дума, Києво-Печерська лавра, університет св. Володимира, наукові товариства, редакції періодичних видань тощо. Закономірним кроком у розвитку книговидання стає участь у ньому книгарень, власники яких намагалися видавати літературу, яка передусім користувалася попитом. Поширюються т. з. склади книжок, які разом із книгарнями, фактично стають зародками сучасних видавництв. Книговидання в Києві стрімко розвивається у 80 – 90-х роках ХІХ ст. Набувають поширення багатотомні, серійні, ілюстровані видання, зростають тиражі, збільшується кількість та різноманітність навчальної та довідкової літератури. У роки першої російської революції особливого значення набуває політична брошура. Книгу визвольного спрямування випускає в цей час більшість видавництв міста, громадські організації, окремі “заводські райони”, редакції міських газет, книгарні тощо. Хвиля громадсько-політичної літератури в країні спадає вже з другої половини 1907 року, її місце на ринку певний час займає пригодницька література, але вже на 1910 рік становище стабілізується. Наступні роки, до Першої світової війни, стають часом найвищого підйому київського книговидання у досліджуваний період. Найвищих показників досягають всі види книжкового асортименту, особливого поширення набувають навчальні та довідкові видання. З початком світової війни відбулося відчутне зменшення обсягів поліграфічної продукції. Продовжують діяльність фактично лише найзначніші видавництва. Після лютневої революції 1917 року знову, як і в 1905 – 1906 роках, громадсько-політична література очолює списки найпопулярніших видань в країні. Певний період відбувається спроба співіснування видавництв різних політичних напрямків. Втім, подальші події поклали край розвитку галузі, структура якої лише почала активно формуватися. В умовах національно-культурного піднесення в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. видавнича діяльність в Україні набуває значення видатного со- ціального та культурного явища. Книговидання не лише відповідало існуючому рівню розвитку суспільства, а й впливало на нього, сприяючи формуванню громадської думки, спонукаючи до активізації діяльності просвітніх, наукових організацій. Насамперед це стосується видання у Києві українськомовної літератури, яка стає важливим чинником соціально-економічних і національно-культурних перетворень в Україні у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. 6. У 60 – 70-х роках ХІХ ст. Київ стає найзначнішим українськомовним книговидавничим центром Східної України. Видатну книговидавничу діяльність розгортає Київська громада. З виданої в ці роки літератури слід особливо відзначити природознавчі видання, розраховані на найширші шари українського населення. Політика російського самодержавства, спрямована на придушення українського друкованого слова, мала різко негативне значення для розвитку національної культури. Розвиток українськомовної книги в цих умовах набув переважно форм видань збірок творів художньої літератури окремих авторів, а також збірників та альманахів, завдяки яким читач мав змогу ознайомлюватися із творами найпопулярніших письменників. З середини 90-х років у Києві починають діяти українські видавництва. Засноване 1895 року видавництво “Вік”, відіграло надзвичайно важливу роль в розвитку вітчизняної книги. У роки першої російської революції під тиском демократичних верств суспільства значно зростає випуск українськомовних видань. У Києві діють видавництва “Вік”, “Просвіта”, “Ранок”, Є. П. Череповського, виходять українськомовні газети та журнали, редакції яких також розгортають книговидавничу діяльність. Після тривалої перерви з’являється українська навчальна література. Після поразки першої російської революції влада не насмілюється повернутися до попередньої політики заборони українського друку. Київ і в цей період залишається найзначнішим книговидавничим центром Східної України в галузі українськомовної літератури. Тут діє цілий ряд українських видавництв, які ставлять завдання досягнення рівня кращих вітчизняних та світових зразків. З’являються українські серійні видання. Такий активний розвиток українського книговидання у Києві до 1914 року відбувався незважаючи на постійні утиски з боку самодержавства, що особливо посилилися в дні відзначення ювілею Тараса Шевченка. Значно зростає кількість українськомовних видань прак-тичного характеру. Зменшення кількості українськомовних видань у роки світової війни було пов’язано із посиленням цензури в умовах військового часу, а також загальним спадом економіки у зв’язку із військовими діями безпосередньо на території України. Після лютневої революції 1917 року кількість цих видань значно зростає. Починають діяти друкарні, пов’язані із виданням винятково українськомовної книги. Її випуск особливо активізується з жовтня після переходу влади в місті до Центральної Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. Значення літератури, випущеної в цей час, зростає у зв’язку з перебігом подальших подій в країні – розрухою і зменшенням поліграфічної бази у місті з початком громадянської війни, забороною видання цілого ряду українських авторів в роки радянської влади тощо. 7. Як показує аналіз історії книговидання в Києві 1861 – 1917 років, важливими умовами розвитку галузі є, передусім, стан стабільності в політичному житті і в економіці країни, відсутність політичної цензури, рівноправність форм власності, реальна дієздатність грошей та відповідність цін, забезпечення законодавчої бази підприємництва, економічна самостійність і відповідальність підприємця-видавця, повага до нього як до виробника книги – продукту, вкрай необхідного суспільству. Видавничі підприємства, що відносяться до так званого малого бізнесу, мають певну перевагу перед іншими за рахунок швидкого пристосування до кон’юнктури ринку, оперативного впровадження новинок техніки й технології. “Вижити” в умовах здорової конкуренції і процесу концентрації виробництва мають змогу лише підприємства, характерною рисою яких є, насамперед, висока якість виробленої продукції. У книговиданні вона досягається високим рівнем організації виробництва, рентабельність якого забезпечується розумінням процесів, що відбуваються в суспільстві і, відповідно, його потреб, орієнтацією діяльності видавництва на довгостроковий період на основі прогнозування та перспективи випуску нових книг, забезпечення підвищення якості шляхом запровадження нової ефективної техніки, використання висококваліфікованих спеціалістів, розумною ціновою політикою тощо. Тенденції, які лише проглядалися в книговиданні понад століття тому, набувають нового значення в умовах трансформації, що переживає Україна при ствердженні ринкової економіки. Досліджувані тенденції в цій праці розкривають можливості для осмислення історичного досвіду функціонування книговидання в Україні. Але результати дослідження не вичерпують усіх аспектів окреслених проблем. Подальшого вивчення потребують діяльність окремих видавництв і осіб, історико-книгознавчі аспекти розвитку типів і видів видань, проблеми розвитку друкарської справи і книговидання в інших містах і регіонах України. Важливо провести дослідження внеску діячів науки, культури, громадських діячів і розвивати наукову біографістику діячів книги і книговидання означеного періоду. Це сприятиме відтворенню цілісної картини розвитку книговидання в Україні, що має винятково важливе значення для визначення подальших шляхів розвитку галузі, сприятиме узагальненню тради-цій, прогнозуванню шляхів подальшого розвитку українського книговидання. |
