У дисертації наведено результати комплексного дослідження умов формування, морфології і фізико-хімічного стану солонців лучних цілинного масиву та солонців освоєних, які використовуються 31-36 років у рисово-люцерновому агроценозі. Виявлено специфіку розвитку процесів розсолення і розсолонцювання грунтів під затоплюваною культурою рису і у ланці сівозміни ярий ячмінь + люцерна, люцерна, люцерна. 1. Солонці лучні зони Сухих Степів України у природній обстановці формуються в умовах чітко вираженого мікрорельєфу при рівні підгрунтових вод 160-180 см. У структурі солонцевих сполучень на долю кіркових припадає 10 %, мілких – 35, середніх – 40 і глибоких – 15 %. Виділенні види солонців генетично тісно пов’язані між собою. 2. Найбільшого впливу високомінералізованих (30,0-45,9 г/л) хлоридно-сульфатних магній-натрієвих підгрунтових вод зазнають солонці кіркові. Зі збільшенням глибини горизонту НЕ з 2 до 20-21 см в еволюційному ряді солонців: кірковий мілкий середній глибокий зв’язок їх профілю з підгрунтовими водами послабляється, і масштаби соленакопичення істотно зменшуються. Сольовий максимум у всіх видів солонців відмічається у шарі 30-40 см на стику горизонтів HI і hPs . Сума іонів на цій глибині знижується від 2,3 у солонців кіркових до 1,5 % у глибоких, але хлоридно-сульфатний кальцій-натрієвий тип засолення зберігається. Еквівалентне відношення іонів натрію до іонів кальцію у складі водорозчинних солей, яке визначає можливість активного проникнення натрію у вбирний комплекс, звужується у HE горизонті з 11,3 (солонець кірковий) до 6,4-9,0 (солонець глибокий) і у HI – з 18,7-21,1 до 6,6 відповідно. 3. У результаті послаблення зв’язку з підгрунтовими водами, зниження рівня соленакопичення, зменшення можливості входження іонів Na+ у ГВК, поширюється видовий склад рослинного покриву за рахунок освоєння солонцевих плям кальцієфилами, істотно збільшується густота проективного покриття рослин. Сукупна взаємодія цих факторів обумовлює яскраво виражену самомеліорацію солонців. 4. Тривале рисосіяння сильно вплинуло на екологію і морфологію грунтів. Значно трансформувались рослинний покрив і мікроклімат території. Чітко виражений десуктивно-випітний водний режим змінився складною комбінацією водозастійного (травень-вересень) та іригаційно-промивного (жовтень-квітень) у роки вирощування рису, а також десуктивно-випітного, який поступово переходить у непромивний у ланці з ярим ячменем і люцерною. Під впливом капітального і поточного планування та механічних обробітків істотно трансформувались мікрорельєф і будова профілю солонців. Такі обставини породили та активізували ряд нових, непритаманних ґрунтам процесів: глибоке розсолення, розсолонцювання, оглеєння верхньої частини профілю з одночасним посиленням його у глибоких горизонтах. 5. Для об’єктивної оцінки впливу тривалого рисосіяння на склад і властивості грунтів розроблена і використана усереднена модель, яка характеризує найважливіші фізико-хімічні показники окремих генетичних горизонтів з урахуванням частки виділених видів солонців у структурі ґрунтового покриву. 6. Під впливом тривалого рисосіяння загальні запаси солей у метровій товщі солонців лучних зменшились в 3,4-5,8 разу. Основну роль у розсоленні грунтів відіграє затоплювана культура рису, у період вегетації якої (квітень-вересень) складається водозастійний водний режим. Під впливом низькомінералізованих (0,5 г/л) сульфатно-гідрокарбонатного магній-натрієвого складу поливних вод, яких кожний рік надходить 25-30 тисяч м3/га, за межі метрової товщі мігрувало 12,7 т/га солей, або 88,2 % їх загальних утрат. Найбільш інтенсивно і майже рівною мірою розсолюються антропогенний (Аngl) горизонт і рештки горизонту НІ, з яких вимивається 6,9 т/га солей, або 54,4 % їх загальної кількості. Прогресуюче розсолення метрової товщі грунтів під затоплюваною культурою рису впродовж трьох років поспіль, здійснювалось, головним чином, за рахунок вилуговування сульфатів магнію і гідрокарбонатів кальцію. 7. У ланці сівозміни: ярий ячмінь + люцерна, люцерна, люцерна без поливів, незважаючи на десуктивно-випітний водний режим, який поступово трансформується у непромивний, можливість реставрації соленакопичення у ґрунтах повністю не виключається. Загальні масштаби його невеликі, однак, переважно акумулюються сполуки натрію. У сполученні з яскраво вираженим зменшенням кількості гідрокарбонатів кальцію це приводить до різкого розширення відношення Na+: Са2+ і, отже, до посилення небезпеки осолонцювання грунтів. 8. Використання солонців лучних зони Сухих Степів у рисовій сівозміні впродовж 31-36 років обумовило збільшення суми поглинутих катіонів у верхній частині профілю і вирівнювання по цьому показнику сформованого принципово нового Angl (0-25 см) і рештку трансформованого HI горизонтів. 9. Тривале рисосіяння сприяло активному розвитку процесу розсолонцювання грунтів до глибини 40 см. Частка іонів натрію у складі поглинутих катіонів скоротилась в 5,2-7,0 разів, а іона магнію – на 0,3-7,9 %. Основну роль у витискуванні іонів натрію з ґрунтового вбирного комплексу відігравали сполуки кальцію, які надходили з поливними водами та з рослинних залишків рису, ячменю і люцерни у процесі їх мінералізації. 10. Вплив культури рису на склад поглинутих катіонів солонців найбільш чітко виявляється в Аngl горизонті (0-25 см). У перші два роки вирощування його в одному чеку у шарі 0-10 см дещо зростає сума увібраних основ, достовірно збільшується вміст обмінного кальцію і меншою мірою калію за рахунок витискування магнію і натрію. У шарі 10-25 см сума обмінних катіонів незначно зменшується, а їх склад змінюється так само, як і у шарі 0-10 см. Впродовж третього року культури рису на одному місці у межах Аngl горизонту помітно виражено скорочення кількості обмінного кальцію і незначною мірою натрію за рахунок накопичення іонів магнію та калію. У рештках горизонту НІ у перші два роки сума поглинутих катіонів дещо збільшується, а потім залишається стабільною. У динаміці вмісту ввібраних кальцію та магнію чіткої закономірності не спостерігається. Кількість іонів калію в усі три роки достовірно зростає; обмінного натрію у перші два роки стає менше, а пізніше його кількість не змінюється. 11. Вирощування рису в одному чеку впродовж трьох років поспіль спричиняє істотне декальціювання грунтів по всій глибині профілю і підлуговування ґрунтового розчину. Підвищення значення рН водної суспензії чітко виявляється у весіннє-літній період під впливом нагрівання води у чеках і помітно послабляється у холодну пору року. При заміні водозастійного водного режиму грунтів на іригаційно-промивний показники рН здебільшого знижуються. 12. У ланці сівозміни: ярий ячмінь + люцерна, люцерна, люцерна в умовах відсутності зрошення яскраво виражена реставрація процесу осолонцювання грунтів. По всій глибині профілю значно скорочуються частки кальцію і зростають частки натрію та магнію у складі поглинутих основ. |