Анотація до роботи:

Лис Н.М. Вплив способів основного обробітку ґрунту на продуктивність ріпаку озимого в умовах Передкарпаття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата сільськогосподарських наук за спеціальністю 06.01.01 – загальне землеробство. – Національний аграрний університет, Київ, 2008.

У дисертаційній роботі представлено результати досліджень з встановлення впливу різних способів основного обробітку ґрунту на показники родючості дернового опідзоленого ґрунту, забур’яненість, ріст, розвиток та урожайність ріпаку озимого. Проведено економічний та енергетичний аналіз способів обробітку ґрунту, які вивчалися в досліді.

Встановлено, що способи безполицевого обробітку підвищують щільність орного шару ґрунту, але її показники протягом вегетації ріпаку озимого знаходяться в межах оптимальних значень і не впливають на ріст і розвиток культури.

Застосування різних способів основного обробітку ґрунту під ріпак озимий зумовлює перерозподіл поживних речовин в орному шарі ґрунту, поверхневий і мілкий обробітки дещо підвищують уміст рухомих фосфатів, обмінного калію і мінерального азоту у шарі ґрунту 0–10 см на період сходів ріпаку озимого.

За рахунок зниження витрат пального та непоновлюваної енергії способи безполицевого обробітку дозволяють скоротити загальні витрати на проведення основного обробітку ґрунту. Розглянуто економічну та біоенергетичну оцінку вирощування ріпаку озимого в умовах Передкарпаття залежно від системи мінерального живлення та способів основного обробітку ґрунту. Встановлено, що для підвищення врожайності, одержання більшого чистого прибутку та виходу енергії необхідно вносити мінеральні добрива в дозі N₂₀₀P₇₀K₁₂₀ за поверхневого обробітку ґрунту.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у визначенні та обґрунтуванні шляхів мінімізації основного обробітку ґрунту під ріпак озимий після пшениці озимої на дернових опідзолених ґрунтах в умовах Передкарпаття, які сприяють покращенню властивостей ґрунту і забезпечують високу продуктивність культури за зменшення економічних і енергетичних витрат.

1. За мілкого та поверхневого обробітку відбувається збереження і нагромадження доступної вологи у метровому шарі ґрунту порівняно з оранкою на 20–22 та 25–27 см .

2. Пожнивні рештки і органічні добрива зменшують щільність верхнього 0–10 см шару ґрунту при проведенні поверхневого та чизельного обробітку порівняно з оранкою. В шарах 10–20 і 20–30 см відбувається зворотна залежність.

3. Застосування мілких та поверхневого обробітку ґрунту призводить до диференціації орного шару за родючістю – утворення гетерогенного оброблюваного шару з переважаючим розміщенням елементів живлення у шарі ґрунту 0–10 см. При щорічній оранці утворюється гомогенний, з рівномірним розподілом елементів живлення по всій глибині, орний шар.

4. Концентрація пожнивних решток і мінеральних добрив у верхньому 0–10 см шарі ґрунту за мілкого та поверхневого обробітку обумовила найвищу біологічну активність та наявність значної кількості біоти в цьому шарі. На фоні оранки біологічна активність ґрунту була рівномірною по профілю орного шару.

5. За мілкого та поверхневого обробітку ґрунту на безгербіцидному фоні забур’яненість посівів ріпаку озимого збільшилася на 39,6 % порівняно з оранкою. Застосування ґрунтового гербіциду Бутізан 400 зменшило кількість бур’янів до рівня контролю. Проте, у кінці вегетації ріпаку озимого кількість та маса бур’янів були вищими за безполицевих способів основного обробітку ґрунту, порівняно з оранкою.

6. Поверхневий обробіток ґрунту на 10–12 см у поєднанні з мінеральними добривами сприяв кращому розвитку рослин ріпаку озимого: висота рослин збільшилася на 16,9 %, кількість стручків на рослині – на 12,5 %, маса 1000 насінин – на 3,6 % порівняно з контролем.

7. На фоні різних обробітків ґрунту найбільш оптимальною дозою мінеральних добрив було внесення N₂₀₀P₇₀K₁₂₀, за весняно-літнього підживлення азотними добривами у три етапи (N₈₀ + N₅₀ + N₃₀ ). Найбільшу прибавку врожаю (15 ц/га) насіння ріпаку озимого від мінеральних добрив отримано за поверхневого обробітку ґрунту.

8. Урожайність ріпаку озимого залежала від способів основного обробітку, мінерального живлення та рівня забур’яненості. Найвищої врожайності досягнуто за поверхневого обробітку ґрунту і мінерального живлення в дозі N₂₀₀P₇₀K₁₂₀ – 38,0 ц/га. Прибавка врожаю складала 5,5 ц/га порівняно з оранкою на 20–22 см (контроль). Істотне зниження врожайності ріпаку озимого було за виконання оранки та чизельного обробітку на глибину 25–27 см. Відхилення від контролю становило відповідно 10,2 та 14,2 %.

9. Найвищий вміст глюкозинолатів у насінні ріпаку озимого був за глибоких обробітків ґрунту. Найнижчого показника було отримано за поверхневого обробітку ґрунту на 10–12 см – 21,4 мкмоль/г, що на 3,8 мкмоль/г менше, ніж за оранки на 20–22 см (контроль). Суттєвого впливу досліджуваних елементів технології на жирнокислотний склад не встановлено. Із збільшенням норм азотних добрив збільшувався вміст протеїну в насінні на 0,25–0,43 % і зменшувався вихід олії на 1,2–3,4 %.

10. Найнижчої собівартості продукції було досягнуто за поверхневого обробітку ґрунту із внесенням N₂₀₀P₇₀K₁₂₀, – 63,4 грн./ц, де рівень рентабельності становив 105,1%. Найнижчий цей показник відмічено за глибокого чизелювання та фоновому удобренні, де собівартість продукції становила 103,6 грн/ц.

11. Енерговитрати залежали як від способів основного обробітку ґрунту, так і від застосування системи удобрення. Найбільший коефіцієнт енергетичної ефективності 1,93 одержали за поверхневого обробітку ґрунту та внесення мінеральних добрив у дозі P₇₀K₁₂₀, де енергоємність урожаю становила 49,1 ГДж/га. Найбільшу енергоємність урожаю 80,6 ГДж/га одержано за цього ж способу основного обробітку ґрунту та внесення мінеральних добрив у дозі N₂₀₀P₇₀K_120.

Публікації автора:

1. Дем’янчук Г.Т., Микитин М.С., Бойчук М.П., Лис Н.М., Дуб’як С.М. Селекція ріпаку на знижений уміст глюкозинолатів // Вісник аграрної науки. – 2003. – № 10. – С. 41–42 (здобувачем проведено лабораторні дослідження, написання статті).

2. Микитин М.С., Лис Н.М. До методики ведення насінництва “00” – сортів ріпаку // Корми і кормовиробництво. – К.: Аграрна наука, 2003. – № 51. – С. 23–24 (здобувачем проведено лабораторні дослідження, написання статті).

3. Микитин М.С., Волчовська-Козак О.Є., Лис Н.М., Дутчак К.В. Глюкозинолати у насінні ріпаку та продуктах його переробки // Вісник аграрної науки. – 2006. – № 8 – С. 37–38 (здобувачем проведено лабораторні дослідження, написання статті).

4. Лис Н.М., Куничак Г.І. Продуктивність ріпаку озимого за різних способів основного обробітку ґрунту та добрив у Передкарпатті // Збірник наукових праць Національного наукового центру „Інститут землеробства УААН“.– К.: ЕКМО, 2007. – Вип. 1. – С. 92–95. (здобувачем проведено лабораторні дослідження, написання статті).

5. Лис Н.М. Ефективність системи удобрення озимого ріпаку при різних способах основного обробітку ґрунту в умовах Передкарпаття // Електронний журнал „Наукові доповіді НАУ“. – 2007. – № 6. – www. nbuv. gov.ua/e – JORNA/S/ND/2007 – 1/07 lnntpc. pdf.

6. Лис Н.М. Формування поживного режиму ґрунту залежно від системи основного обробітку під озимий ріпак // Збірник наукових праць ПДАТУ. – Кам’янець-Подільський: Абетка, 2007. – Вип. 15. – Т. 1. – С. 261–264.

7. Лис Н.М. Вплив системи основного обробітку ґрунту на продуктивність озимого ріпаку // Екологія: проблеми адаптивно-ландшафтного землеробства: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, Інститут природничих наук Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, 20–22 червня 2006 р. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 91–93.