У дисертації здійснено вирішення наукового завдання з розв’язання протиріччя між, з одного боку, тим станом недостатньої вивченості наукової проблеми воєнного мистецтва у війні в Кореї 1950-1953 рр., який існує на цей час, та назрілою необхідністю об’єктивного й достатньо повного знання про його характерні риси, особливості, про досвід застосування військ у зазначеній війні – з іншого, а також у визначенні доцільних напрямків використання дослідженого досвіду та уроків у сучасних умовах. Основні результати дослідження: 1. Проведено історіографічний аналіз та висвітлено стан наукової розробки теми. Виявлено, що питання, пов’язані з узагальненням досвіду війни в Кореї та воєнного мистецтва сторін у ній, залишаються недостатньо висвітленими в науковій літературі. У вітчизняній воєнно-історичній науці вказані питання не були предметом комплексного дослідження та не набули належного розкриття. 2. Розкрито воєнно-політичні аспекти війни в Кореї – визначено причини, висвітлено зміст, характер, результати та наслідки війни. Дисертант доводить, що головною причиною Корейської війни стали геополітичні фактори: глобальні протиріччя та устремління двох політичних, військових і ідеологічних центрів сили (СРСР і США) до світового лідерства; штучний поділ Кореї на дві частини після Другої світової війни; агресивні устремління політичного керівництва КНДР і РК, підтримані з боку СРСР, КНР і США відповідно. Безпосередня відповідальність за розв’язання війни лежить не лише на вищому керівництві Північної Кореї (адже саме КНДР розпочала масштабні воєнні дії проти Півдня), але й на керівництві великих держав. Спочатку збройне зіткнення між Північчю та Півднем мало риси громадянської війною, але зі вступом у війну ЗС США та країн ООН, а пізніше – і китайських військ, отримало характер міжнародного воєнного конфлікту. Війна, незважаючи на її велику ціну (величезну заподіяну моральну та матеріальну шкоду, великі фінансові витрати і людські втрати сторін), не виявила переможця і за своїми політичними результатами не задовольнила жодну із сторін, не змінила розстановки сил як усередині Кореї, так і на регіональному та світовому рівнях. 3. Відтворено загальний хід воєнних дій сторін у різні періоди війни та визначено їх характерні риси. На основі аналізу воєнних дій автором робиться висновок про те, що для першого року війни в Кореї – трьох перших її періодів – характерним було ведення сторонами активних маневрених наступальних і оборонних дій. У четвертому періоді (липень 1951 р. - липень 1953 р.) воєнні дії сторін мали в основному позиційний характер і велися на обмеженій території. Разом з тим мали місце спроби наступальних дій на суші й активні систематичні дії авіації сторін, а також масовані удари американської авіації по тилових об’єктах і військах противника, зокрема із застосуванням напалму та біологічної зброї. 4. Визначено особливості воєнного мистецтва (стратегії, оперативного мистецтва і тактики) сторін у війні на кожному етапі воєнних дій та у війні в цілому. Зазначається, що стратегія сторін визначалася їх воєнно-політичними цілями у війні. Обидві сторони прагнули до об’єднання країни, але на власних умовах. Стратегічні плани сторін не були незмінними, вони корегувалися залежно від стратегічної обстановки, яка складалася на фронті. Так, якщо первинною метою КНДР у війні були повний розгром збройних сил противника та встановлення комуністичного режиму на території всієї країни, то пізніше – не зазнати повної поразки та стримати противника, зі вступом у війну на боці КНА китайських військ – визволити територію КНДР та захопити частину території Південної Кореї, і нарешті – стабілізувати фронт на вигідних рубежах. Цим були зумовлені і стратегічні дії: стратегічний наступ, потім – вимушений відхід і оборонні дії, у подальшому – перехоплення ініціативи і знову наступ, і врешті-решт – стратегічна оборона з контрнаступальними діями меншого масштабу. Для оперативного мистецтва КНА і КНД у наступі характерним було рішучість цілей операцій, їх відповідність конкретним бойовим умовам, достатньо високі темпи наступу. Проте, іноді операції не досягали своєї мети через різке скорочення темпів наступу, що було наслідком розтягнутості комунікацій, активної протидії противника, труднощів у забезпеченні бойових дій. Оборона здійснювалася на широкому фронті за принципом утримання важливих у тактичному відношенні об’єктів. У четвертому періоді війни війська будували глибоко ешелоновану оборону на суцільному фронті. Новим в організації оборони було широке використання тунелів. Воєнне мистецтво американських і південнокорейських військ грунтувалося на принципах, які були притаманні армії США у завершальному періоді Другої світової війни. Головну ставку в досягненні перемоги американське командування робило на раптовість дій, масоване застосування авіації та сил флоту для завоювання панування в повітрі та на морі, після чого, переключивши авіацію та сили флоту на підтримку сухопутних військ, воно прагнуло досягти розгрому збройних сил противника. Наступальні операції війська ООН проводили за наявності значної переваги в силах і засобах, особливо в авіації, а на приморських напрямках – за підтримки ВМС. Наступу передувала авіаційна та артилерійська підготовка. Удари авіації та артилерії завдавалися на всю глибину побудови оборони, після чого піхота та танки йшли в атаку. Недоліком американських і південнокорейських військ була слабка підготовленість до ведення нічних бойових дій. Війна в Кореї велася в основному класичними способами. Формами воєнних дій обох сторін були наступальні (контрнаступальні) та оборонні операції, битви та бої, і крім того з боку США – систематичні бойові дії авіації та флоту, а також морські десантні операції. Особливістю було те, що окремі частини і з’єднання КНА у тилу противника вели партизанські дії. 5. Узагальнено досвід і виявлено характерні риси та особливості бойового застосування видів збройних сил і родів військ сторін у ході війни. Визначено завдання, які вирішувалися сухопутними військами і їх родами військ, ВПС і ВМС, надано оцінку результатам застосування видів ЗС і родів військ у війні. На противагу багатьом військовим фахівцям (передусім західним), які наголошують на тому, що головну роль у війні відіграли ВПС США, дисертант доводить, що вирішальна роль у війні належала сухопутним військам сторін, а з родів військ – стрілецьким і бронетанковим військам та артилерії. 6. Надано рекомендації щодо використання дослідженого досвіду в сучасних умовах у галузі воєнної теорії та практики, у Збройних Силах України. Зокрема, вказано напрямки використання цього досвіду в питаннях: зміцнення національної безпеки та оборони країни, розвитку теорії воєнного мистецтва, військового будівництва та визначення ролі видів ЗС і родів військ як складових Збройних Сил України, підготовки офіцерських кадрів. Таким чином, воєнне мистецтво сторін у війні в Кореї в основному базувалося на досвіді Другої світової війни. Разом з тим, як показує проведений аналіз, форми і способи воєнних дій в Кореї, по-перше, в ході війни змінювалися та удосконалювалися. По-друге, вони мали свої характерні риси й особливості, які зумовлені низкою факторів. Це, зокрема, поява та застосування нових засобів збройної боротьби, значна перевага однієї із сторін в техніці й озброєнні, а іншої – в людських ресурсах, особливості театру воєнних дій. Звідси й випливала своєрідність дій сторін. Передусім це стосується військ КНА і КНД, в діях яких разом з класичними мали місце й партизанські способи збройної боротьби, що було новим і незвичайним для противника, а тому й ускладнювало виконання ним поставлених бойових завдань. |
