Оніми міфологічного й біблійного походження входять до системи будь-якої мови, становлять окремий складний розряд власних назв. На відміну від онімів, які позначають реально існуючі об’єкти, вони мають більш широкий зміст, що можна пояснити багатою екстралінгвальною інформацією, яку вони містять, а також використанням їх як у мовленні мовних колективів, так і у художньому мовленні, тобто оказіональним індивідуально-авторським вживанням. Це важливо для виражальних можливостей пропріальних одиниць, оскільки кожний випадок використання їх в художній літературі та інших видах мистецтва вносить додаткові конотативні компоненти у їх значення. Онімія міфологічного і біблійного походження – це відкрита система, яка постійно розвивається і змінюється, взаємодіючи з системою загальних назв. Наслідком взаємодії є процеси онімізації і апелятивації імен. Оскільки під час переходу імені з одного статусу в іншій відбувається зміна референта з перенесенням певних ознак, то можна стверджувати, що в основі онімізації та апелятивації власних назв з широкими культурно-історичними конотаціями лежить процес метафоризації. Поетоніми-міфологізми-біблеїзми у художньому тексті частково або повністю втрачають зв’зок із своїм первісним референтом, набувають нових конотацій і виконують нові функції. Від інших поетонімів іх відрізняє багате екстралінгвальне наповнення, яке робить їх використання одним з найлаконічніших засобів характеристики і оцінки образу. У даному дисертаційному дослідженні проаналізовано вплив пропріальних одиниць міфологічного і біблійного походження на формування й розвиток поетонімії художнього твору, тобто їх ролі у поетонімогенезі. Доведено, що властивості міфологічних і біблійних власних назв у художній літературі відрізняються від їх особливостей у мові. Поетонімія міфологічного і біблійного походження може розглядатися тільки як частина комплексної системи, яку складають усі власні назви художнього твору. Поняття поетонімогенезу можна розглядати як щодо одного власного імені, так і щодо всієї поетонімної системи художнього твору. Оскільки дисертація присвячена аналізу функціонування пропріальних одиниць міфологічного і біблійного походження взагалі у літературі, в роботі було розглянуто поетонімогенез як формування і розвиток поетонімії твору в безпосередньому зв’язку з розвитком змісту окремих власних назв міфологічного і біблійного походження. Реализація семантико-стилістичного потенціалу імені в художньому тексті пов’язана безпосередньо із тими функціями, що вони виконують у творі. Вивчення стилістичних функцій поетонімів-міфологізмів/біблеїзмів показало, що стилістичну роль відіграє не тільки семантика цих власних імен, але й фонографічні й морфологічні особливості їх вживання в тексті літературного твору, адже всі аспекти онімної одиниці можуть бути використані з виражальною метою. Вивчення поетонімів-міфологізмів/біблеїзмів як особливого виду поетонімів дозволяє глибоко розглянути особливості їх функціонування в художньому творі, способи актуалізації їх енциклопедичного змісту, а також їх роль у формуванні експресивності висловлення. Але основною проблемою залишається зв’язок ПМ/ПБ з образами, які вони позначають, їх роль у створенні цілого художнього твору. Міфоніми і біблеїзми, використані в художній літературі для позначення персонажів твору, викликають особливий інтерес з точки зору дослідження образності. Об’єктом дослідження таких пропріальних одиниць є, з одного боку, міфологічні і біблійні образи, а з іншого боку – індивідуально-авторські літературні образи, що, взаємодіючи один з одним, утворюють складні комплекси асоціацій, доповнюють зміст і взаємно збагачуються. Завдяки тому, що поетоніми міфологічного і біблійного походження – це використані у тексті художнього твору відміфонімні утворення, зафіксовані у мові, їх зміст включає усі конотації, які набула власна назва під час її функціонування як мовної одиниці. Коли автор художнього твору використовує ПМ/ПБ у тексті, контекст всього твору впливає на актуалізацію тих чи інших компонентів значенні власного імені, але всі інші компоненти теж тримаються у свідомості читача, що робить образ, позначений таким іменем, більш об’ємним і повним. Треба пам’ятати, що міфологічні й біблійні власні назви, використані в художньому творі, частково або цілком втрачають свою міфологічність і сакральність. Процес деміфологізації та десакралізації безумовний, тому що автор, використовуючи імена та образи з міфології та Біблії, переосмислює їх та підпорядковує задуму всього твору, тому дані імена та назви втрачають свій безпосередній зв’язок з референтами, який є неодмінною умовою міфологічності імені. Сакральність, яку мають усі біблійні імена, не може зберігатися в художньому творі, бо в онімів вже інші референти, які набувають нових несакральних рис під впливом роботи авторської думки. Семантика таких пропріальних одиниць у мові й мовленні представлена змістом однієї з її можливих форм – це може бути безпосередньо сам міфонім/біблеїзм або утворені від них антропоніми, конотоніми й апелятиви. У літературно-художньому творі може актуалізуватися кожний з компонентів семантики такого оніма, які більшою чи меншою мірою утримуються в усіх відміфонімних утвореннях. Таким чином, семантика розглянутого типу пропріальних одиниць становить собою складний багатошаровий комплекс, яких зкладається з усіх компонентів значення міфоніма чи біблійного оніма (реалізованих і нереалізованих у тексті), і додаткових конотацій, набутих іменем у процесі розгортання художньої тканини твору. Новий образ, створений автором, - це референт АПМ/АПБ, і зміст цієї власної назви включає усі його ознаки. Для виявлення змісту певного поетоніма необхідно знати контекст, в якому він з’являється у творі, як мінімальний і фразовий контекст, так і контекст усього твору. Поетонім-міфологізм/біблеїзм, вжитий у тексті у сполученні з певною лексичною одиницею, одночасно впливає на актуалізацію того або іншого компонента значення даної одиниці та під її впливом, відповідно, проявляє певні конотеми, а в сукупності дві лексичні одиниці виявляють синергатичну семантику, що має значення як для розкриття образів, так і для формування художньої цілісності художнього твору. Крім того, кожне вживання антропоетонімів-міфологізмів/біблеїзмів у певному мікроконтексті залежить від наступного і попереднього і контексту, і спільного для них контексту усього ХТ. Поетонім міфологічного і біблійного походження, вжитий у складі стилістичного прийому, який навіть одноразово зустрічається у творі, не існує самостійно, а пов’язаний безпосередньо і з іншими іменуваннями його референта, і з усім твором. Вивчення стилістичних функцій поетонімів-міфологізмів/біблеїзмів показало, що стилістичну роль грає не тільки семантика цих власних імен, але й фонографічні й морфологічні особливості їх вживання в тексті літературного твору, адже всі аспекти онімної одиниці можуть бути використані з виражальною метою. Вивчення поетонімів-міфологізмів/біблеїзмів як особливого виду поетонімів дозволяє глибоко розглянути особливості їх функціонування в художньому творі, способи актуалізації енциклопедичного змісту, а також їх роль у формуванні експресивності висловлення. Основною проблемою залишається зв’язок ПМ/ПБ з образами, які вони позначають, їх роль у створенні цілісності художнього твору. Міфоніми і біблеїзми, використані в художній літературі для позначення персонажів твору, викликають особливий інтерес з точки зору дослідження образності. Об’єктом дослідження таких пропріальних одиниць є, з одного боку, міфологічні і біблійні образи, а з іншого боку – індивідуально-авторські літературні образи, що, взаємодіючи один з одним, утворюють складні комплекси асоціацій, доповнюють зміст і взаємно збагачуються. Аналіз показав, що для АПМ/АПБ (тобто тих власних назв, які використані для позначення персонажів твору) основними функціями є функція художньої характеристики персонажа і функція компонента “ономастичної гри”. Характеризуючи героя за допомогою власних імен міфологічного і біблійного походження, автори використовують різні прийоми і засоби (прийом багатоіменного позначення персонажа, вживання демінутивних форм імені тощо). “Ономастична гра” з використанням АПМ/АПБ будується різними авторами на різних рівнях – фонетичному, синтаксичному, фактичному і концептуальному. У роботі виявлені фактори, які впливають на рівень експресивності поетонімів, відзначається, що найбільшого стилістичного ефекту за допомогою взаємодії імені й контексту можна досягти, якщо природа референта поетоніма і міфоніма-джерела не збігається. Новий контекст, починаючи з мінімального і закінчуючи текстом усього твору, додає до змісту загальновідомого імені, яким є міфологічне або біблійне ім’я, додаткові компоненти, нові, раніше не відомі, конотеми. І в той же час у кожному новому контексті автор припускає вияв тих або інших компонентів змісту такого власного імені, які уже вважаються закріпленими за даним ім’ям. Функціонування і структурно-семантичні особливості стилістичних прийомів, таких як метафора, порівняння, метонімія тощо, які мають у своєму складі ПМ/ПБ виявляють ознаки, які наближають їх до відповідних прийомів, складених із загальних назв, і відрізняють їх. ПМ/ПБ використовуються для характеристики людей, а саме їх зовнішніх, внутрішніх якостей і обставин їх життя. Вони можуть характеризувати просторові об’єкти, релігійні напрямки і абстрактні поняття. Таке розмаїття об’єктів характеристики поетонімів-міфологізмів/біблеїзмів дає підставу вважати, що ці пропріальні одиниці можуть використовуватися для позначення або характеристики будь-якого об’єкта дійсності, живого і неживого, конкретного і абстрактного. Можна зробити висновок, що їх вживання як образного засобу в художньому творі має суб’єктивний характер, тобто залежить суто від авторського задуму. |
