| 1. Аналіз диспозитивної природи поняття відносно визначеної норми права та порівнення його із сучасними тенденціями загальнотеоретичних правових досліджень дали змогу дійти висновку, що відносно визначена норма права – це загальнообов’язкове, формально-логічне, диспозитивне правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, що надає учасникам правовідносин можливість вибору варіанту поведінки (залежно від їх волі та обставин), забезпечується всіма заходами державного впливу аж до примусу. 2. Надзвичайно близькою (почасти тотожною) до відносно визначених норм права є категорія диспозитивних норм права. Однак, диспозитивні норми права відображають внутрішню сутність специфічного типу врегульовуваних правом суспільних відносин, що ґрунтуються на юридичній свободі суб’єктів правовідносин і є похідними від диспозитивного методу правового регулювання. Натомість відносно визначені норми права відображають зовнішню форму закріплення та вираження особливого виду норм права, що передбачають нормативно окреслену свободу вибору сторонами правовідносин певного варіанту поведінки. Відносно визначені норми права є похідними від внутрішньої структури норм права та видів її структурних компонентів. 3. Відносно визначені норми права можна класифікувати за різними підставами поділу. Зокрема, за предметом правового регулювання вони поділяються на норми публічного та приватного права; за галузями права – на норми конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного, трудового тощо; за диспозитивною модальністю – на факультативні, альтернативні та ситуаційні. 4. Знання структури правової норми, розмежування її елементів за ступенем визначеності має як теоретичне, так і практичне значення для правильного розуміння, а відповідно, і застосування правової норми. Тому, визначаючи напрями подальшого розвитку концептуальних засад структуризації відносно визначеної норми права, слід зазначити, що структура відносно визначеної норми права – це ідеальна логічна динамічна конструкція, що забезпечує процес регулювання відносин між людьми, модель можливої поведінки, що сформувалась у процесі суспільного розвитку, яка відображає у правовій нормі певні суспільні відносини з урахуванням особливостей їх типу, виду, суб’єктів, об’єктів, поширеності і повторюваності, що залежить від волі законодавця у процесі формування структурних елементів відповідно до системи юридичних фактів. 5. Основні структурні елементи відносно визначеної норми права необхідно розглядати у їх взаємозв’язку та взаємодії. До таких, зокрема, належать: відносно визначена гіпотеза – це елемент відносно визначеної норми права, який не містить достатньо повних даних про умови та обставини дії норми і обмежує її застосування певним колом формальних вимог, сукупність яких визначає і є підставою виникнення, зміни чи припинення правовідносин; відносно визначена диспозиція – це елемент відносно визначеної норми права, який, встановлюючи права й обов’язки учасників суспільних відносин, водночас дає їм можливість уточнювати їх обсяг і зміст або в межах можливого мінімуму, якого слід дотримуватися, або в межах максимуму, за який виходити забороняється, або в межах альтернативи шляхом вибору певної дії; відносно визначена санкція – це елемент відносно визначеної норми права, що вказує на декілька можливих засобів впливу на правопорушника та притягнення його до юридичної відповідальності, межі якої визначаються залежно від особливостей конкретної справи. Необхідними компонентами структури відносно визначеної норми права є відносно визначені гіпотеза або диспозиція. Наявність відносно визначеної санкції при абсолютно визначеній гіпотезі або диспозиції в основному (окрім цивільно-правових норм) не зумовлюватиме відносно визначений характер всієї норми права. 6. Відносно визначені норми права вирізняються особливою функціональністю в системі соціальних норм, що обґрунтовується
їх специфічним змістом, сутністю, формою вираження, джерелами походження та структурою. Основними системно-структурними функціями відносно визначених норм права є: регулятивна (у тому числі техніко-інструментальна); охоронна; компенсаційна; колізійна; правонаділяюча (уповноважуюча); виховна; державно-орієнтаційна (зокрема оптимізації правового режиму); державної оцінки дій суб’єктів права (оцінювальна); інформаційна; цільова; мотиваційна та ін. 7. Особливість техніко-інструментальної функції відносно визначених норм права полягає у тому, що за їх допомогою поняття, категорії, терміни, а також визначення, що використовує законодавець при створенні цього виду правових норм, можуть існувати не лише у методологічному, логічному, науковому, тобто якомусь абстрактному розумінні, а набувають форми теоретичної основи для удосконалення змісту чинного законодавства. 8. Відносно визначені норми права наділені функцією оптимізації правових режимів, тобто є певним засобом, який використовує законодавець для суб’єктів – учасників конкретних правовідносин певної галузі – з метою отримання найбільш позитивного результату. 9. Відносно визначені норми права мають свою специфіку прояву у фундаментальних галузях права. Аналізуючи ці особливості, зокрема, у таких галузях, як конституційне, кримінальне та цивільне право, можна констатувати, що: відносно визначені норми конституційного права бувають ситуаційними, факультативними, диспозитивними та альтернативними, особливістю цих норм є те, що вони мають вищу юридичну силу у порівнянні з нормами інших галузей права і майже всі не містять такого структурного елемента, як санкція, за винятком відсильних; норми кримінального права у переважній більшості характеризуються не диспозитивністю, а імперативністю, тому такий вид, як відносно визначені норми зустрічається у Кримінальному кодексі України доволі рідко, проте характерною особливістю цієї галузі права є те, що більшість кримінальних санкцій за видовою належністю є саме відносно визначеними, оскільки в них, як правило, встановлюються межі застосування покарання до правопорушника; у цивільному праві найбільш поширеною формою викладу норм у вигляді відносно визначених, тому (на відміну від конституційного та кримінального) у цій галузі права відносно визначену норму ототожнюють із диспозитивною або дозвільною. 10. Аналіз чинного законодавства дає підстави стверджувати, що у структурі різних галузей права відносно визначені норми кількісно переважають. Поясненням цьому є те, що немає абсолютно однакових (тотожних) суспільних відносин, які перебували би у сфері регулювання однаковими правовими нормами. Законодавець дає суб’єктам цих відносин можливість вибору відповідного варіанту поведінки залежно від обставин, що виникли у правовій реальності. Тому саме ситуативність, факультативність, диспозитивність та альтернативність мають стати основними напрямами динаміки розвитку відносно визначених норм права в Україні. |
