У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове рішення наукового завдання – підвищення ефективності пневмонектомії, виконаної з приводу туберкульозу, або ХНЗЛ, за рахунок виділення клініко-функціональних складових постпневмонектомічного синдрому та розробки на їхній основі методів його профілактики. 1. Задовільні клініко-функціональні результати пневмонектомії через 20 і більше років виявлені у 91,6 % обстежених; незадовільні результати – у 8,4 %; останні визначалися декомпенсованою легенево-серцевою недостатністю. 2. Порушення функції органів травної системи, опорно-рухомого апарату, що спостерігалися у 83,3 % та 61,7 % обстежених осіб відповідно, не чинили істотного впливу на загальне здоров`я і якість життя. 3. Грижу межистіння діагностовано у 81,1 % обстежених; істинна емфізема легеневої паренхіми, що формувала грижу, відзначена у 58,2 % хворих; істинна емфізема ділянок легені, що не входили у грижу межистіння, спостерігалася тільки у 24,1 % осіб. 4. Виявлена пряма залежність між випадками виникнення початкових стадій гриж межистіння у ранньому післяопераційному періоді – 82,6 % та кількістю гриж межистіння у віддаленому післяопераційному періоді – 81,1 %, що дозволяє вважати ранній післяопераційний період початком відліку у формуванні гриж межистіння. 5. Єдина легеня забезпечує адекватний для повсякденної життєдіяльності газообмін: 55,1 % оперованих осіб мали вентиляційні показники вище 50 % від належної величини для двох легень; у 36,5 % обстежених осіб показники ФЗД були менше 50 % від належної величини і відповідали стану субкомпенсації. Остання група хворих на 79,4 % складалася з хворих з великими верхніми грижами межистіння. Зниження показників функції зовнішнього дихання нижче 40 % від належної величини відзначено у 8,4 % пацієнтів; виявлено їх зв’язок з виниклими у ранньому післяопераційному періоді інтра- і післяопераційними ускладненнями. 6. У клінічно компенсованих спостереженнях осіб, що перенесли пневмонектомію у термін понад 20 років, наявність електрокардіографічних ознак гіпертрофії міокарда правого шлуночку у 11,7 % хворих, ознак легеневої гіпертензії у 16,4 % хворих засвідчила наявність прихованої легенево-серцевої недостатності і необхідність диспансерного спостереження та проведення профілактики розвитку легеневого серця. 7. Анатомічні зміни положення вісцеральних органів і кістково-реберного каркаса грудної клітини у віддаленому післяопераційному періоді після пневмонектомії представлені: зміщенням серця і магістральних судин у 27,1 % обстежених осіб; зміщенням та ахалазією стравоходу у 75,0 % та 12,5 % хворих відповідно; дивертикулами – у 10,4 % хворих; переміщенням шлунка із черевної порожнини у бік оперованого гемітораксу – у 14,6 %; значним сколіозом – у 12,1%; деформацією ребер, патологічно високим стоянням купола діафрагми – у 19,6 % обстежених. 8. Загальне зниження якості життя обстежених хворих визначалося зниженням фізичних і психоемоційних показників, у порівнянні зі здоровими людьми, на 49,8 % і на 37,9 % відповідно; більший психоемоційний комфорт відзначався в осіб інтелектуальної праці, підвищуючи середнє значення загальної якості життя до показника 34,5 у.о. ± 5,9 у.о. при відповідній величині 26,9 у.о. ± 4,1 у.о. в осіб, зайнятих фізичною працею. 9. Зведення до мінімуму обставин що викликають фізичний дискомфорт, у хворих що перенесли пневмонектомію дозволяє досягнути задовільної загальної якості життя в цілому, за рахунок оптимальної організації побутової сфери. 10. Запропонований комплекс заходів, виконаний у ранньому післяопераційному періоді по профілактиці негативних проявів постпневмонектомічного синдрому, дозволяє зменшити: частоту виникнення гриж межистіння – на 24,5 %; випадків високого стояння діафрагми – на 10,1 %; зміщення стравоходу – на 4,3 %; зміщення шлунку й випадків виникнення пептичної виразки –на 10,4 % на 4,3 % відповідно. |