Детальний аналіз весняних пісень дає підстави вважати, що утвердження більшості їхніх утилітарних функцій має дуже давнє походження. Їхню виняткову архаїчність виказують не лише теми викликання дощу, любовної магії, фалічного культу, що знаходять свої відповідники в багатьох археологічних артефактах, а й синкретизм головних проявів, що полягає в поєднанні хорових пісень з іграми й танцями та дотриманні при їх виконанні успадкованих норм статево-вікової регламентації. Весняні календарні пісні виконували тільки дівчата. Присутність при цьому або й участь у їх виконанні хлопців, жінок старшого віку і навіть дітей, як це зафіксовано на Буковині, пояснюється втратою початкових функцій або ж наслідком культурного запозичення від інших етнографічних груп. Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України на час фіксації їх фольклористами був не однаковим. Найчастіше молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила колові танки. Подекуди весняні пісні співали, сидячи на колодах, призьбах чи лавках. У деяких регіонах весняні пісні виконують, вилазячи на дерева, рухаючись вулицями села, сидячи в хаті. Вочевидь, багато що залежало в оформленні цих традицій як від специфіки господарсько-культурного комплексу, який для одних місцевостей сприяв збереженню тих календарних різновидів ритуальної поведінки, які більше важили для хліборобів, а для інших відображав скотарські стереотипи, так і від того, пісні якої вікової групи в тій чи іншій місцевості визначились в ролі домінанта. В ряді регіонів серед весняних календарних пісень відзначаються лише такі, які пов’язані зі шлюбом. Ареал поширення весняних календарних пісень охоплює всю територію України за винятком південних та східних районів, а епіцентр їхнього поширення припадає на Поділля та центральні райони України, де сконцентрована найбільша кількість текстів. Залежно від форм та змісту весняні календарні пісні в різних регіонах могли мати різні назви. Найпоширеніша із них веснянка. Проте, без застережень вона вживається лише до текстів, які починалися словами „Ой весна, весна днем красна”. На більшості територій України ця пісня виконувалася найпершою і з неї починалися весняні дівочі забави. Тим часом на території Західного Поділля у XIX на початку XX ст. назва веснянка майже не вживалася. Її повністю заступила інша гаївка. Одначе вже в ХІХ ст. в різних місцевостях навіть одного регіону першою могли виконувати не тільки веснянку чи гаївку, а й будь-яку іншу весняну пісню чи гру, яка й давала видову назву цілому циклу календарних пісень, які виконувалися в цей період. Крім того, в деяких регіонах існував не один весняно-календарний пісенний цикл, а кілька, при цьому кожен із них починався іншою піснею, яка й визначала назву жанрового різновиду. Тому лише на Західному Поліссі таких назв, за нашими підрахунками, двадцять дві, а в цілому на території України їх існує понад сорок. На Опіллі, крім веснянок, гаївок (гагілок) відомі: ягівки, подолянки, рогулйки, маївки, постов пісні, гилянчки, зчки, голбки, поклойки, зльмани, озелни (вожеледи, вожелени, вужулини). На Поліссі побутують гаївки, царвни, маївки, поклі, подолянки, рогулйки, бабньки, володрки, витягшки, олєндрки. А на Малому Поліссі (на теренах Сокальщини та Бродівщини) усі пісні, що виконуються рано навесні, називають подолянками, тоді як на Лівобережному Поліссі – гканками. На Поділлі виконували гаївки, (гаглки), веснянки, ягілки, царвни, зельманвки, подолянки, маївки, рогльки, постов й великдні пісні. На Холмщині й Підляшші найпоширеніша на означення весняних пісень назва веснянка. Рідше їх називають великдніми піснями чи зельманми. Окрім вказаних побутують і такі назви як володрки, рогльки, гльки, огльки, садньки, постян пісні, а в окремих селах – жалімни та крп. Весняний цикл Прикарпаття представлений гаївками, веснянками, маївками, а подекуди і зельманвками. На Буковині найвідоміші гаївки, веснівки та великдні співанки. Вживаються також перепелньки, воротльчики (вородйчики), долни, дщечки, вородаї, уродаї, подоляночки, зозльки, зльмани, жчки, огірчки, криве колесо, постов та воскрсні пісні. Подніпров’я (Черкащина) головно представлене веснянками, маївками, подолянками, постовими піснями. На етнографічній Волині, крім веснянок, співали маївки, гаївки, ягілки, рідше роглики та постов пісні. Часто для означення весняних пісень тут вживалися й локальні назви: васильк, бабньки, (оббоньки), подолянки, кутулянки, олєндрки, володрки, поклі, великдні та волочбні пісні. На Західному Поліссі найуживанішою назвою була веснянка. Водночас респонденти пригадують, що тут співали також маївки, подолянки, ягілки, гаївки, рогльки, волочбні та постов пісні, бабньки (бабйки, бабси, оббоньки). Загалом локальних номінацій тут ще ціла низка: олєндрки, розгулйки, вород, вербньки, городла, поклі, кукудрки, бородйки, пхуди, витягшки, врон, царвни, зельманвки, володрки, стастрки. Жанрова специфіка весняних пісень визначається їхніми функціями. Залежно від домінування котроїсь із них можна визначити чотири основні жанрові групи: 1) розвійні пісні; 2) любовно-еротичні ; 3) шлюбні; 4) драстичні. Кожен із цих різновидів має свої народні номінації-відповідники. Проте закріпити якийсь один із них за кожним із визначених видів неможливо в силу їх регіональної специфіки. Набагато легше розподілити відомі назви за жанровими групами залежно від функцій, які виявляють самі тексти. З наведених у дисертації назв до розвійних пісень можна віднести: подолянки, бородйки (уродаї), вербньки, садньки, пхуди, вородйки, дщечки, горшок, кривий танець, мак, шум, огірчки; до любовно-еротичних – маївки, гаївки, олєндрки, витягшки, долни, васильк, зйчик, жчок, білоднчик, зльман; до шлюбних належать ягілки, рогльки, голбки, бабньки, поклі, воротрки (воротр, володрки, кукудрки, городла), кструб, царвна, просо, мости, постов та великдні пісні; до драстичних – озелни (вожелени, вужелини, вожеледи) та бабсі. Строкатість назв весняних календарних пісень та регіональна специфіка їхнього побутування служить переконливим доказом їхнього полігенезу. Відтак про них справедливо говорити не як про жанровий різновид календарно-обрядових, навіть не як про жанр, а як про цілий жанровий масив, подібно до того, як сучасна фольклористика визначає казку. Об’єктами картографування обрано мотиви та образи весняних календарних пісень та ігор, такі як подолянка, коструб, просо, зельман, шум, білоданчик, мости, кривий танець, горошок, огірочки, зайчик, жучок, зельман, царівна, ягілка, рогулька та ін. |
