1. „Втеча капіталу” в країнах з перехідною економікою провокується в основному такими економічними чинниками: несприятливим інвестиційним кліматом, надмірно високим рівнем фіскальних ставок, неефективністю системи нарахування і стягнення податків, недосконалістю податкового законодавства та інше, й пояснюються економічними інтересами власників цих капіталів (прагнення зберегти та збільшити свій капітал, уникнути необхідності сплачувати високі податки з існуючих капіталів та отримати з них більш високий прибуток, а також легалізувати капітали, отримані незаконним шляхом з метою можливості подальшого їх використання в офіційній діяльності). Всі інші причини „втечі капіталів” за межі країни мають похідний від економічних причин характер. 2. У поняття капіталів, що „тікають”, необхідно включати легальні (які з’явилися у результаті здійснення офіційної економічної діяльності), паралегальні (що з’явилися у результаті здійснення „сірої” (неформальної) економічної діяльності) та нелегальні (що з’явилися у результаті здійснення тіньової економічної діяльності) капітали. Місце розміщення капіталу залежить від його походження. Легальний капітал, отриманий законним шляхом, найчастіше розміщується в економічно розвинених державах. Навпаки, капітал, отриманий напівлегальним або нелегальним шляхом, перераховується в офшорні зони, в яких відсутній жорсткий контроль за походженням капіталів. 3. Основні прояви небезпеки „втечі капіталів” для країн з перехідною економікою зводяться до наступних: (1) економічна небезпека (яка проявляється у відсутності можливого внутрішнього інвестування економіки, необхідності додаткового зарубіжного інвестування національної економіки, неотримання державою податків від оподаткування капіталів, що втекли, та зрештою призводить до ослаблення економіки); (2) політична небезпека (полягає в тому, що високий рівень „втечі капіталів” свідчить не лише про економічну слабкість країни, а й про її політичну нестабільність; недовіра капіталовласників до своєї країни, до того, що вона може гарантувати збереження їх капіталів, тягне таку саму недовіру до цієї країни іноземних партнерів і, як наслідок, відмову від можливих інвестицій); (3) соціальна небезпека (зниження показників економічного розвитку може призвести до зростання соціальної напруженості в суспільстві); (4) небезпека зростання реального рівня економічної і корупційної злочинності (відхід від відповідальності є потужним криміногенним чинником, він робить привабливим і безпечним „втечу капіталів” за межі країни, що тягне за собою здійснення цілого спектру злочинів: податкових, різноманітних фальсифікацій документів, корупційних, насамперед хабарництво і комерційний підкуп, інші). 4. Шляхи здійснення економічних заходів протидії „втечі капіталів” за межі країни можуть поділятися на: 1) ліберально-ринковий, що полягає переважно в проведенні м’яких економічних реформ у країні, спрямованих на створення розвиненої, сильної і високоефективної економіки (при цьому адміністрування, заборона відтоку капіталів за межі країни зведені до мінімуму, хоча далеко не виключені (насамперед, це заборона різноманітних контрабандних способів відтоку капіталів за межі своєї країни)); 2) ліберально-адміністративний – поступове проведення економічних реформ у країні, що підвищують привабливість національної економіки для інвесторів, проте, для отримання швидких результатів законодавчо вводяться обмеження на здійснення деяких видів зовнішньоекономічної діяльності, жорстко регулюється порядок повернення до країни валютної виручки, отриманої з-за її меж, зі значними обмеженнями регламентований порядок розміщення грошових коштів за кордоном та інше; 3) адміністративний, або шлях введення державних монополій на зовнішньоекономічну і валютну діяльність, що характеризується повним адміністративним вирішенням проблеми „втечі капіталів” за межі країни. 5. Найбільш поширеними методами, що використовуються для оцінки „втечі капіталу”, є такі: загальний метод, залишковий метод, метод М. Дулі, метод ретельного аналізу, метод, що враховує борг приватного сектора, обхідний метод та методика розрахунку „втечі капіталу” російського економіста А. Булатова. 6. Способів і каналів відтоку капіталу, що використовуються в Україні, накопичилося досить багато. Проте вони можуть бути зведені до таких основних: 1) банківський – переказ та інші банківські операції, за допомогою яких кошти в іноземній валюті, що знаходилися на рахунках в українських банках, переводяться на рахунки в іноземних банках; 2) фізичний – вивіз готівкової та іншої (наприклад, на кредитних картках, в дорожніх чеках тощо) іноземної валюти і валютних цінностей, цінних паперів при перетині кордону України; 3) експортно-імпортний – неповернення валюти на територію України, отриманої від економічної діяльності, що здійснюється за межами України; 4) господарський – ведення явно невигідної для українського партнера офіційної економічної діяльності з іноземними партнерами або українськими підприємствами, розташованими за кордоном, з одночасним отриманням валютної неофіційної вигоди за межами України та її розміщенням там; 5) небанківські перекази – використання телеграфних та інших небанківських переказів грошових коштів за кордон. 7. Побудована економетрична регресійна модель функціональної залежності ВВП країни від деяких агрегованих макроекономічних показників (втеча капіталу, інфляція та інвестиції в основний капітал) свідчить, що вплив „втечі капіталу” на зростання ВВП є негативним, проте відносно слабким. В контексті наявності взаємозв’язку між економічним зростанням та „втечею капіталу”, обгрунтовано, що фактори, які сприяють економічному зростанню, мають сприяти також і протидії „втечі капіталу”. 8. Протидія „втечі капіталів” за межі України включає переважно способи запобігання відтоку капіталу з країни та способи скорочення розмірів відтоку. Вони далеко не завжди діють як способи повернення таких капіталів до своєї країни. Повернути капітали, що „втекли”, адміністративними заходами практично неможливо. Тільки фінансова, економічна привабливість держави здатна позитивно вплинути на повернення капіталів, розміщених за кордоном. Проблему повернення капіталів певною мірою здатна вирішити економічна амністія. Неодмінною умовою ефективної протидії „втечі капіталу”, його репатріації має бути посилення економічної і політичної стабілізації. |