Результати проведеного автором дослідження дали змогу зробити такі узагальнення та пропозиції: 1. Для пояснення поведінки валютного курсу в довгостроковому періоді доцільно використовувати теорію монетаристського підходу, на базі паритету купівельної спроможності. Згідно з нею міжнародні відмінності у відсоткових ставках у довгостроковому періоді зумовлені різними національними темпами інфляції (ефект Фішера). А різні темпи тривалої інфляції визначаються, у свою чергу, міжнародними відмінностями у темпах приросту грошової маси. Таким чином, монетаристський підхід дозволив зробити висновок, що зростання відсоткової ставки пов'язане із знеціненням валюти країни. 2. Встановлення номінальних обмінних курсів у довгостроковому періоді слід здійснювати на основі поєднання двох теорій: теорії довгострокового реального валютного курсу і теорії визначення довгострокових рівнів цін національними монетарними факторами. Поступовий приріст грошової маси країни призводить до пропорційного приросту її рівня цін і до пропорційного зниження вартості її валюти на міжнародному валютному ринку, що випливає і з теорії паритету купівельної спроможності. 3. Умова паритету купівельної спроможності прирівнює міжнародні відмінності у номінальних відсоткових ставках до очікуваної відсоткової зміни номінального валютного курсу. Паритет реальних відсоткових ставок у цьому зв'язку означає, що міжнародні відмінності у номінальних відсоткових ставках дорівнюють різниці очікуваних темпів інфляції плюс очікувана відсоткова зміна реального валютного курсу. 4. Запропонована в роботі методика дозволяє передбачувати валютний курс на основі інфляції, вимірюваної індексом споживчих цін, монетарних ефектів, відсоткових ставок, динаміки ВВП та рівня безробіття. Але вона не дає можливості побудувати поточний прогноз за невеликою кількістю даних. Оптимальним вирішенням цієї проблеми є її поєднання з аналізом відповідно до технічних та економіко-математичних методів. У цьому разі передбачення значень валютного курсу стають більш реалістичними і можуть бути використані при прийнятті рішень щодо стратегічних напрямів розміщення капіталів та поточного планування в межах певної економічної підсистеми. 5. Україна потребує певного зміщення акцентів у здійсненні макроекономічної політики. Вони пов'язані зі встановленням певних меж щодо подальшого зростання курсу гривні і пов'язаним із цим погіршенням умов імпортозаміщення та експорту. При цьому немає необхідності, на нашу думку, і до проведення в Україні помірної девальвації. В ситуації коли НБУ займається скуповуванням доларів США, це означатиме необхідність придбання ще більших обсягів твердої валюти, а отже і додаткової емісії. В таких умовах неминучим є прискорене зростання споживчих цін, а для ефекту вигідності експорту та імпортозаміщення це не створює додаткових стимулів, оскільки останнє визначається при зіставленні динаміки номінального обмінного курсу та зростання внутрішніх цін. 6. При чистому коливанні валютний курс врівноважуватимуть потоки попиту та пропозиції на іноземну валюту, тобто сальдо платіжного балансу повинне бути нульове. При чистому коливанні будь-який надлишок поточного рахунку (потік пропозиції іноземної валюти) повинен бути компенсованим дефіцитом рахунку руху капіталів. 7. Рівень підвищення валютного курсу при збільшенні національного випуску тим вищий, чим виший ступінь еластичності імпорту за національним випуском, і тим більший, чим менший ступінь збереження умови Маршалла-Лернера. Рівень знецінення валюти щодо зниження відсоткової ставки тим вищий, чим більший ступінь мобільності капіталу й чим є меншим вплив реального зростання валютного курсу на поліпшення балансу поточних операцій, що призводить до падіння валютного курсу. 8. Зміна реального валютного курсу при зміні номінального залежить від ступеня реакції вітчизняних цін (тобто не завжди номінальна девальвація призводитиме до реальної девальвації). Наприклад, якщо темп підвищення національного валютного курсу перевищує темп збільшення внутрішніх цін, то відбувається реальне знецінення валюти, тобто ціни на імпортні товари, виражені в національній валюті, збільшуються щодо цін на вітчизняні товари. 9. Контроль за платіжними дисбалансами через скорочення або збільшення валютних резервів може застосовуватись у тому разі, коли дисбаланси мають тимчасовий характер. При цьому є очевидним, що регулювання валютних курсів шляхом зміни обсягу резервів має незаперечні переваги для всіх учасників економічного процесу. Такий підхід припускає, що операції приватних інвесторів можуть і не виконувати стабілізуючої функції, а офіційні органи враховують довгострокові наслідки цього явища. Але якщо дані фактори не враховуються, то фінансування дефіцитів при фіксованому курсі валют не матиме успіху. 10. Девальвація гривні протягом останніх років використовувалась не як інструмент торгової політики, а як засіб досягнення цілей монетарної політики, тобто валютна політика була в основному підпорядкована досягненню макроекономічної стабільності й подоланню інфляції та інших негативних процесів. 11. Розвиток валютного ринку за останні роки свідчить, що пріоритетом курсової політики НБУ було вирішення проблем виплат за зовнішнім боргом. І якщо в попередні роки, як зазначалось вище, головною метою політики курсоутворення була макроекономічна стабілізація, контроль та стримування інфляційних процесів, то нині – це накопичення міжнародних резервів та зменшення вартості виплат за зовнішніми боргами. Така політика мала як позитивні, так і негативні наслідки. На тлі зростання реального ВВП рівень внутрішнього споживання та інвестиційних витрат залишився без змін і навіть дещо зменшився. Це зменшення внутрішнього поглинання за умов фіксованого валютного курсу є наслідком поповнення валютних резервів і перерозподілу їх на користь зовнішніх кредиторів. Розширення грошової пропозиції, яке стало результатом викупу НБУ іноземної валюти, мало позитивний вплив на зниження відсоткових ставок та активізацію банківського кредитування. | 