1. Стан наукової розробки увічнення та збереження свідчить, що комплексне всебічне висвітлення історії козацтва в пам’ятках у 1945 – 2005 рр. відсутнє. Аналіз джерельного забезпечення: архівних матеріалів, опублікованих документів, періодики – дозволяє висвітлити обрану тему. 2. Досліджено формування системи охорони козацьких пам’яток та вироблення форм і методів увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією козацтва. Характерною рисою стала неоднозначність державної уваги до цієї групи об’єктів. Переломним моментом стало ухвалення постанови Ради Міністрів УРСР „Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією Запорізького козацтва” (1965 р.), яка залишилася не реалізованою. В цілому, за радянської доби весь комплекс історико-культурної спадщини козаччини не отримав належної уваги на рівні ухвалення спеціальних нормативних документів. Постанови вищих органів державної влади, що стосуються увічнення та збереження історії козацтва в пам’ятках, затверджені тільки після здобуття Україною незалежності. Урахування недоліків, що існували, має сприяти використанню набутого досвіду об’єднання зусиль державних органів влади, широкої громадськості та науковців для розробки цільових програм подальшого дослідження, захисту і збереження історико-культурної спадщини козацької доби. 3. Встановлено, що протягом досліджуваного періоду існувало 5 етапів увічнення та збереження пам’яток історії козацтва: 1) середина 1940-х – початок 1950-х рр. – налагодження діяльності пам’яткоохоронних органів в умовах повоєнного часу; епізодична та випадкова увага державних органів влади до козацьких пам’яток; 2) 1950-ті – перша половина 1960-тих рр. – формування громадського руху за увічнення історії українського козацтва та збереження пам’яток козацької доби в умовах панування державного нігілізму щодо охорони історико-культурної спадщини; 3) друга половина 1960-х – початок 1970-х рр. – державна підтримка громадських ініціатив; активне піднесення громадського пам’ятоохоронного руху в зв’язку з виникненням УТОПІК; в цілому, досить плідне та органічне поєднання державних та громадських заходів щодо увічнення козацьких пам’яток; 4) 1970-ті – початок 1990-х рр. – зростання ідеологічного тиску та диктату з боку держави в 1970-х рр., що призвело до гальмування рішень щодо увічнення пам’ятних місць козацтва, епізодичності заходів з їх охорони, які спирались здебільшого на зусилля громадськості; 5) 1990-ті – поч. ХХІ ст. – суперечливий етап одночасного зростання громадської та державної уваги до дослідження, увічнення та збереження, перш за все, пам’яток українського козацтва, разом з тим паралельно існує нігілістична тенденція ставлення до історико-культурної спадщини в цілому. 4. Проведено систематизацію 1174 виявлених козацьких пам’яток за типами: замки, фортеці, монастирі, церкви, некрополі, одиночні поховання, зимівники, лінії укріплень, місця Січей, козацьких рад, битв, таборів, дислокації військ тощо. Здійснено аналіз пам’яток козацької доби в географічному вимірі: найбільша концентрація об’єктів припадає на пов’язане з воєнними діями козацьких військ Подніпров’я. 5. Виявлено неоднозначні підходи до вивчення пам’яток козаччини: поруч із добре обстеженими комплексами існує значна кількість маловідомих. Найменш дослідженими об’єктами залишаються козацькі некрополі, зимівники, пам’ятні місця, пов’язані з діяльністю більшості ватажків, насамперед, гетьмана України І. Мазепи. Потребують топографічної локалізації місця козацьких дислокацій та битв. 6. Встановлено форми увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією козацтва. В цілому, найбільш відзначеною в пам’ятках є постать гетьмана України Б. Хмельницького, але переважна кількість його скульптурних зображень – це тиражовані копії масового виробництва. Порівняно мало існує авторських робіт як Б. Хмельницькому, так і іншим козацьким діячам. 7. Визначено пам’ятки, що мають бути включені до Державного реєстру національного культурного надбання та взяті під відповідну охорону. Запропоновано створення єдиного каталогу, а згодом – „Зводу пам’яток українського козацтва” для систематизації відомостей про історико-культурну спадщину, пов’язану з козацькою добою. |