Проведене автором дослідження факторів і резервів споживання та відтворення виробничого потенціалу промислових підприємств, а також розробка й апробація моделей оптимізації управління ним дає підстави для таких висновків. 1. Аналіз наявних наукових підходів до визначення сутності поняття «виробничий потенціал» виявив єдність думок відносно його трьохелементної структури, до складу якої входять: виробничо-фінансові, інтелектуальні та трудові можливості підприємства. 2. Вивчення існуючих методик оцінювання виробничого потенціалу промислових підприємств переконує, що ресурсний підхід до визначення категорії "виробничий потенціал" не враховує усіх аспектів механізму його формування та нарощування. Одночасно встановлено, що об’єктивні макроекономічні умови, відображаючись у стратегічних планах підприємства, провокують зміни потенціалу організації у відповідь на зміни стратегій. 3. У роботі доведено, що основною вимогою стабільного економічного розвитку, прискорення терміну окупності та підвищення рентабельності інвестицій є висока гнучкість виробничого потенціалу, що має адаптивний характер передусім до змін споживчого попиту, та до динаміки таких факторів, як постійне зростання інноваційності продукції і технологій, розповсюджених на світовому ринку, нестабільність зовнішніх чинників господарювання, передусім макроекономічних, кон'юнктурні умови виробництва. 4. Автором запропоновано попроцесний підхід до оцінки потенціалу, що дає можливість визначити характер трансформації предметно-компонентного складу виробничого потенціалу в часі, застосування якого передбачає аналіз змін низки індикаторних показників (рентабельності продажів, коефіцієнта поточної ліквідності та темпів зростання власного оборотного капіталу), а також визначає характер економічного механізму управління потенціалом на різних стадіях досягнення цілей підприємства. 5. Застосування розробленої методики для діагностики організаційно економічного механізму управління ресурсами та резервами всіх видів, наявних у розпорядженні провідних вітчизняних машинобудівних підприємств, дало підставу для визначення двох типів організаційно-економічного механізму: активного, спрямованого на інтенсивну реалізацію наявних ресурсів, що є передумовою для зростання можливостей для сформування та використання більшого обсягу ресурсів у майбутньому; та пасивний, більшою мірою орієнтований на акумуляцію ресурсів, ніж на їхнє виробниче споживання. 6. З метою підвищення ефективності управління виробничим потенціалом машинобудівних підприємств автором обґрунтовано важливість та розроблено систему оптимізаційних моделей прогнозування змін ЕФП із агрегуванням емпіричних виробничо-фінансових показників, технологій аналітичного вимірювання тренду та кореляційно-регресійного аналізу. Необхідність урахування впливу часового фактора на результативність господарської діяльності зумовила постановку оптимізаційної задачі календарного планування виробництва із часовим обмеженнями та вартісними обсягами матеріальних, машинних і трудових ресурсів. 7. Розв’язок оптимізаційних моделей використання матеріальної складової виробничого потенціалу в часі, а також визначення щонайкращих співвідношень споживаної та резервної частин матеріальних ресурсів довело необхідність синхронізації виробничих операцій у часі за критерієм мінімізації загальної вартості робіт, а також збалансованості обсягів використовуваних матеріалів та матеріальних запасів з метою забезпечення безперебійності виробничого процесу. 8. Забезпечення ефективного розширеного відтворення виробничого потенціалу забезпечується шляхом диверсифікації капіталовкладень за трьома основними напрямами підвищення інноваційності (використовуваних матеріалів, основних фондів і технологій). В результаті розробки оптимізаційних моделей доведено, що розподіл інвестиційних коштів має здійснюватися під впливом інноваційності зовнішнього оточення. |