Результатами дисертаційного дослідження є теоретичні узагальнення, обґрунтування методичних і практичних рекомендацій з удосконалення управління розвитком молочного скотарства в аграрних підприємствах. На їх основі можна зробити наступні висновки: Менеджмент як управління підприємством в умовах ринку спрямований на досягнення найвищої ефективності і одержання максимального прибутку. Система менеджменту аграрних підприємств включає операційний менеджмент (управління виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберігання і переробки), управління маркетингом (управління просуванням продукції на відповідні ринки) та фінансовий менеджмент (управління фінансовими ресурсами підприємства). Операційний менеджмент аграрного підприємства доцільно розглядати як діяльність з управління процесами забезпечення аграрного підприємства ресурсами (матеріалами, енергією, персоналом, інформацією) та їх трансформацією (перетворенням) у готову продукцію (послуги). Висока кваліфікація управлінських кадрів є інтелектуальним ресурсом не тільки носія цього ресурсу (менеджера), але й організації, де він працює. Оскільки інтелектуальний ресурс управлінця (як будь-якого фахівця) може бути використаний лише у взаємодії з іншими видами ресурсів організації (фінансовими, матеріальними тощо), то згідно закону синергії інтеграція різних видів ресурсів у процесі виробництва забезпечує високу його ефективність. Відповідно теорії систем результативність економічної системи визначається мінімальним (критичним) значенням одного з видів ресурсів, що використовуються у виробничому процесі. Очевидно, що за певних умов критичний рівень кваліфікації управлінських кадрів може бути визначальним. Як свідчать дослідження, в господарствах-банкрутах або тих, що знаходяться на межі банкрутства, рівень кваліфікації значної частини керівників господарств, керівників служб (головних спеціалістів) та виробничих підрозділів має критичне значення або близьке до критичного. Проведені дослідження свідчать, що основним чинником ефективності виробництва в сільськогосподарських підприємствах в трансформаційний період є не стільки їх організаційно-правова форма, як рівень досягнутого в минулому виробничого потенціалу, зокрема, забезпечення висококваліфікованим персоналом, високий рівень
менеджменту, мотивації праці, технологічної дисципліни. Вища результативність ведення молочної галузі досягається в сільськогосподарських підприємствах області, керівники яких мають стаж роботи на цій посаді понад 14 років. Тривалий час досягнення такого рівня головним чином зумовлено відсутністю в них управлінської освіти, великим часом набуття ними управлінського досвіду на всіх ланках службового зростання, а також необхідністю значного часу формування управлінської команди підприємства. Перехід до ринкових засад господарювання зумовлює необхідність професіоналізації управління, викликаного наростаючою складністю управлінської діяльності, ускладненням організаційної структури та структури управління підприємства, загостренням конкуренції, збільшенням невизначеності та загрози банкрутства, підвищенням соціальної відповідальності керівників. Це вимагає наявності управлінської освіти не лише в керівників аграрних підприємств, але і в керівників операційного рівня – бригадирів тракторних бригад, завідувачів тваринницькими фермами, автогаражами тощо. Серйозну увагу доцільно звернути на організацію підвищення кваліфікації управлінських кадрів та інформаційно-консультаційне обслуговування керівників. Передовий вітчизняний і зарубіжний досвід функціонування сільського господарства свідчить, що в ринкових умовах господарювання ефективною є лінійно-штабна структура управління. З огляду на зазначене в дисертації опрацьована структура управління галуззю тваринництва аграрного підприємства, де керівництво нею здійснює заступник керівника аграрного підприємства з тваринництва, якому підпорядковані головний зоотехнік, головний лікар ветеринарної медицини та завідувачі тваринницькими фермами. Професійна діяльність завідувача фермою як операційного менеджера полягає в реалізації загальних функцій управління шляхом здійснення переважно адміністративних і операторських та частково евристичних процедур праці, функціональній та інформаційній підготовці проектів рішень, що приймаються органами управління стосовно діяльності підрозділу, оперативним управлінням фермою як лінійним підрозділом, зокрема, прийняття оперативних рішень у межах своєї компетенції. Молочне скотарство як об’єкт управління – це складна відкрита система, що включає організовану множину структурних елементів (персонал, поголів’я, будівлі і споруди, машини тощо), які зазнають біфуркаційного впливу зовнішнього середовища, взаємодіючи між собою в
процесі перетворення ресурсів (кормів, енергії, праці, інформації тощо) у продукцію (молоко, м’ясо, органіка). Розглядаючи молочне скотарство з точки зору системного підходу, чинники розвитку зазначеної галузі можна розподілити на дві групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх чинників доцільно віднести: потребу суспільства в молоці та молокопродуктах, купівельну спроможність населення, кон’юнктуру ринку молока, кон’юнктуру ринку матеріально-технічних засобів, стан науково-технічного прогресу. Внутрішніми чинниками є виробничий напрям і спеціалізація виробництва молока, концентрація виробництва молока, стан годівлі корів, структура і якість кормів, генетичний потенціал корів, продуктивність поголів’я корів, матеріально-технічна база, якість молока, кваліфікація персоналу, мотивація персоналу, рівень менеджменту, технологічна дисципліна, рівень питомих витрат ресурсів. Головним інструментом управління виробничими витратами в сучасних умовах повинно бути планування. Складовою управлінського механізму є бюджетування. Останнє забезпечує взаємоузгодженість і взаємодію всіх функцій управління з метою досягнення встановлених цілей, створює необхідну інформаційну базу для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. Опрацьовані в дисертації пропозиції щодо адаптації методики бюджетування для молочних ферм дозволяють застосувати цілісну систему економії витрат і підвищити ефективність функціонування. Забезпечити високу якість молока можливо лише шляхом формування системи управління якістю. Системний підхід до цього передбачає тісний взаємозв’язок всіх складових якості продукції на всіх стадіях її життєвого циклу: довиробничій, виробничій і післявиробничій, оскільки невідповідна якість хоча б однієї з них не дозволяє отримати запланований результат. Як інструмент поточного управління якістю молока варто використовувати опрацьовану в дисертації модель факторів впливу на якість молока. Її особливостями є комплексний підхід до виділення головних причин, що впливають на якість продукції, їх структуризація і ранжирування за ступенем важливості. Проведені дослідження підтверджують необхідність спрямування зусиль держави на прискорення формування ринку молока в Україні, забезпечення виявлення ним свого конструктивного потенціалу. Удосконалення державного регулювання сектору ринку молока має передбачати подальший розвиток нормативно-правової бази функціонування цього ринку, інституціональне забезпечення його персоніфікації, завершення формування ринкової інфраструктури. Отримані результати досліджень свідчать про те, що для кожного підприємства існує так званий “трикутник беззбитковості”, який характеризує можливості досягнення беззбиткового виробництва молока шляхом раціонального витрачання всіх видів ресурсів і належної якості продукції. З врахуванням існуючих тенденцій, вітчизняного та світового досвіду функціонування молочного скотарства основні параметри розвитку галузі регіону на перспективу передбачають доведення у 2015 р. прибутковості виробництва молока до 25-30 %.
|
