У дисертаційній роботі наведено теоретичні узагальнення та отримано нові вирішення наукових проблем, що виявляються у визначенні концептуальних підходів до оптимізації організаційно-економічного механізму формування та управління кредитним портфелем комерційного банку. Це дало можливість сформулювати наступні висновки теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, що відображає вирішення основних завдань роботи відповідно до поставленої мети дисертації: 1. Виявлення недоліків існуючих підходів до визначення кредиту як економічної категорії (форми руху позичкового капіталу, вираження довіри, реалізації функцій, форми суспільних відносин) дало можливість запропонувати уточнене визначення кредиту із акцентуванням його ролі у забезпеченні неперервності розширеного відтворення. Кредитні відносини визначено як економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу передачі вартості у тимчасове користування і включають конкретні форми видачі і погашення позичок. Йдеться про такі відносини, які забезпечують поєднання інтересів кредитора і позичальника на основі використання оптимальних форм передачі вартості у тимчасове користування (об’єктів кредитування) і забезпечують на цій основі її поворотній рух в масштабах усієї економіки. 2. Основними сутнісними рисами як іманентні ознаки кредитних відносин, що визначають їх сутність, є: безперервність, нееквівалентність руху вартості, єдність цілей і інтересів суб’єктів, економічна самостійність суб’єктів. Особливості розвитку національної економіки в період ринкової трансформації безпосередньо позначаються на закономірностях розвитку кредитних відносин, найважливішими з яких є: розширення сфер функціонування по мірі реалізації реформ у різних секторах економіки; зростання ролі у системі регулятивних заходів впливу державної економічної політики на перебіг економічних процесів; зростання значення як основи забезпечення стабільного економічного зростання, що визначається можливостями ефективного поєднання потоків заощаджень і інвестицій; посилення значення як чинника оперативного забезпечити суб’єктів господарювання необхідною кількістю кредитних ресурсів як джерела платіжних засобів; зростання ролі кредитних відносин у стимулюванні кінцевого споживання населення; посилення ролі як економічного стимулу ефективного господарювання; зростання ролі як ключового чинника забезпечення оптимального перерозподілу ресурсів в економіці. 3. Комерційні банки є головною інституційною основою організації кредитних відносин в економіці. Аналіз позитивних і негативних моментів основних підходів до визначення їх сутності (операційний, підприємницький, фінансово-посередницький) дозволив визначити їх як ринкові інститути, що забезпечують організацію кредитних відносин і неперервність розширеного відтворення та через сукупність депозитних, кредитних і розрахункових операцій здатні впливати на обсяг платіжних засобів і динаміку грошової маси в економіці. Перелік основних функцій, здійснюваних комерційними банками, доцільно сформулювати у такому вигляді: організація кредитних відносин; організація платежів у господарстві; створення кредитних засобів обігу. Виділення першої функції саме у такому вигляді дозволяє акцентувати увагу на загальноекономічній ролі комерційних банків як основних організаторів кредитних відносин. 4. Кредитні операції є головним видом активних банківських операцій, що визначається дією таких факторів: по-перше, кредитування є основним джерелом доходів банківських установ, що являє собою запоруку надійного і стійкого функціонування банків на фінансовому ринку; по-друге, економічний зміст діяльності комерційних банків, який виражається їхньою головною функцією – організації кредитних відносин – полягає насамперед в акумуляції тимчасово вільних грошових коштів і їх перерозподілі на кредитних засадах; по-третє, економічний ефект від реалізації кредитних операцій має важливе значення не лише з точки зору безпосередніх учасників кредитної угоди – а й з огляду на забезпечення неперервності відтворювальних процесів на рівні усього національного господарства. 5. Запропоновано визначення кредитного портфеля, яке відтворює три ключові взаємопов’язані між собою аспекти банківської діяльності – дохідність, ліквідність і ризик. Кредитний портфель банку надає відображення системоутворюючого аспекту організації кредитних відносин, що на рівні оптимального функціонування різних підрозділів банку, пов’язаних із проведенням кредитних операцій, визначає можливості реалізації цієї ключової банківської функції. Формулювання поняття кредитного портфеля має спиратися на основні принципи діяльності комерційного банку, що відображають конкретні умови його функціонування на ринку, а також стратегічні цілі. До їх числа належать: максимізація прибутку; забезпечення ліквідності; мінімізація ризиків; досягнення стабільної конкурентної переваги на ринку; забезпечення зростання вартості банку; найбільш повне задоволення потреб клієнтів; сприяння розвитку економіки. 6. Управлінський процес формування банківського кредитного портфеля найбільш доцільно розглядати у рамках певного механізму, виокремлення якого дозволяє акцентувати увагу на управлінському аспекті організації позичкових операцій на рівні комерційного банку в цілому, вказуючи на необхідність розгляду усіх наданих банком позичок у їх сукупності та тісному взаємозв’язку для забезпечення стратегічних цілей банківської діяльності. 7. Концептуальний підхід до визначення порядку управління кредитним портфелем банку дозволяє сформулювати порядок дій банківського персоналу, що відображає основні складові відповідної концепції: визначення завдань формування кредитного портфеля відповідно до стратегічних цілей кредитної політики; обґрунтування елементів концепції формування кредитного портфеля відповідно до сформульованих завдань; виділення головних факторів впливу на можливості банку щодо оптимального формування кредитного портфеля; збирання та аналітична обробка інформації, необхідної для здійснення позичкових операцій; визначення критеріїв оцінки якості кредитів, що утворюють кредитний портфель банку; формування структури кредитного портфеля у відповідності до розмірів груп класифікованих за ступенем якості кредитів; моніторинг кредитного ризику, формування резервів і коригування структури кредитного портфеля. 8. Сформульована концепція може слугувати основою для вираження двох базових функцій управління кредитним портфелем комерційного банку: 1) інформаційно-аналітичної, що передбачає здійснення банком комплексу заходів з підбору й аналізу інформації про можливості руху кредитних вкладень у різних сферах застосування на основі обраних параметрів якості взаємин із позичальниками, що виражається прийнятним рівнем дохідності і ризику кредитних операцій, і 2) оптимізаційної, яка передбачає здійснення заходів із диверсифікації кредитного портфеля у задля зниження рівня кредитного ризику та забезпечення надійного повернення наданих у тимчасове користування коштів. 9. Головні фактори впливу на можливості банку щодо оптимального формування кредитного портфеля відображають дію макроекономічних аспектів (загальний стан і динаміка економічного розвитку країни; фінансова політика уряду; грошово-кредитна політика центрального банку; особливості галузевого та регіонального розвитку господарства; рівень інфляції в країні; умови підприємницької діяльності; стан розвитку банківської системи в країні і рівень міжбанківської конкуренції) та мікроекономічних аспектів (величина власного капіталу банку; структура і обсяги залучених ресурсів; досвід і кваліфікація банківського персоналу), що дозволяє найбільш адекватно оцінити перспективи ефективного застосування власного капіталу і залучених ресурсів у кредитних операціях з метою досягнення основних стратегічних цілей кредитної політики. 10. Важливою складовою організаційно-економічного механізму формування банківського кредитного портфеля має бути наявність певної системи адекватних способів отримання банками прибутків, що визначає необхідність формування відповідної процентної політики. Основними складовими процентної політики банку мають бути: 1) формування переліку і оцінка усіх можливих факторів впливу, які потрібно враховувати при визначенні процентних ставок за кредитами; 2) визначення особливостей і порядку розрахунку процентних ставок, що встановлюються банком за наданими позичками; 3) обґрунтування напрямів мінімізації процентного ризику, який супроводжує здійснення кредитних операцій банку і формування кредитного портфеля. 11. Управління кредитним ризиком банківського кредитного портфеля доцільно визначити як сукупність системно організованих заходів, прийомів і методів, серед яких головними є: 1) лімітування, яке полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик; 2) диверсифікація, що передбачає розподіл кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками, так і за умовами діяльності; 3) авторизація, що є організаційно-функціональним методом управління ризиком кредитного портфеля банку, який полягає у розподілі повноважень у системі банківського менеджменту. 12. Важливими напрямами підвищення ефективності управління кредитним портфелем банку є сек’юритизація активів та використання кредитних деривативів. Процес сек’юритизації не тільки дозволяє залучити кошти для розвитку банку, але й істотно покращує його нормативи, підвищує фінансову стійкість банку, розчищає його баланс і дозволяє гнучко управляти кредитним портфелем в плані мінімізації ризиків. Використання кредитних деривативів може бути оптимальним способом управління кредитними портфелями для вітчизняної банківської практики. Такі види кредитних деривативів, як кредитні дефолтні свопи, свопи на сукупний дохід, «пакетні» (або «корзинні») свопи, а також зв’язані кредитні ноти, можуть бути використані для вибору оптимальної стратегії управління кредитним портфелем, що ґрунтується на операціях із їх купівлі чи продажу, виходячи із тих завдань, які ставить перед собою комерційний банк. |
