У дисертаційній роботі здійснено дослідження актуального для державної служби наукового завдання, яке полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні концептуального аналізу сутності, стану та особливостей процесу управління конфліктами в діяльності державних службовців та практичної підготовки державних службовців до цього процесу, виявленні та визначенні найбільш ефективних методів і технологій управління конфліктними явищами, розроблення на цій основі комплексної практичної програми навчання із зазначених проблем. Отримані в процесі дослідження результати свідчать про досягнення визначеної мети, вирішення поставлених завдань та дозволяють зробити такі висновки. 1. На основі аналізу наукових джерел за проблематикою дисертаційного дослідження встановлено, що дотепер ця тема системно та в комплексі не досліджувалась, і хоча більшість теоретичних засад щодо проблематики управління конфліктами в діяльності державних службовців були об’єктами уваги багатьох науковців, існує певна фрагментарність та несистематизованість понятійного апарату і зовсім відсутні дійові практичні розробки щодо ефективних методів підготовки державних службовців управляти конфліктами. У цьому аспекті розгляд теми дисертації дозволяє визначити науково-теоретичну базу процесу управління конфліктами та виявити шляхи, методи та методики щодо опанування державними службовцями знань, формування умінь та навичок з управління конфліктними процесами в професійній діяльності. 2. Визначено, що конфлікти в управлінській діяльності державних службовців мають власну специфіку, яка обумовлюється, з одного боку, індивідуально-психологічними особливостями державних службовців, а з іншого – особливостями самої діяльності державних службовців, умовами роботи на державній службі, статусом офіційного представника держави тощо. Крім того, існують деякі аспекти управлінської діяльності, що сприяють виникненню конфліктів у сфері державного управління: функціональна „непрописаність” та невизначеність деяких управлінських ситуацій на державній службі під час виконання професійних завдань; нечіткість розмежування сфер повноважень управлінців в органах державної влади; різноманітність методів управлінського впливу на державній службі – адміністративних, організаційних, правових, економічних, психологічних – за їх потенційно однакової ефективності. 3. На підставі здійсненого системно-структурного аналізу встановлено, що класифікація видів конфліктів на державній службі передбачає комплексну оцінку певного конфлікту, один і той самий конфлікт може існувати як у площині службових стосунків, так і в площині особистісної взаємодії, по-різному виявлятись, мати різні результати. Необхідне точне визначення типу та виду певного конфлікту в діяльності державного службовця для успішного його розв’язання. 4. Акцентовано, що управління конфліктами на державній службі є однією із складових діяльності державного службовця. Тому потребує перегляду стереотипне ставлення та сприйняття конфлікту як суто негативного явища, яке лише дестабілізує роботу органів державної влади. Більш ефективним є уміле використання конфлікту як фактору, що спонукає до професійного та особистого зростання державних службовців. Доведено, що успішне розв’язання конфлікту є фактором розвитку особистості державного службовця. Це виявляється через активізацію самосвідомості, стимулювання актуалізації раніше прихованих потенційних можливостей особистості. Крім цього, процес конструктивного розв’язання конфлікту активізує адаптивні функції особистості під час виконання професійної діяльності, сприяє зниженню можливого напруження в стосунках між співробітниками. У ході управління конфліктами відбувається переоцінка цінностей, подолання застарілих зразків поведінки і мислення, а, отже, інтенсифікується процес розвитку особистості загалом. Безумовному підвищенню кадрового потенціалу державних службовців сприятиме також розв’язання внутрішньоособистісних конфліктів під час “виконання ролі” посадовою особою. 5. На підставі здійсненого аналізу виявлено існування розмаїття підходів до управління конфліктами в діяльності державних службовців, що спричиняє виникнення ускладнень у виборі дій з управління конфліктом. Для подолання зазначених ускладнень розроблена модель-алгоритм поступових дій, яка включає в тому числі і методи конструктивного подолання конфлікту. Дана модель-алгоритм дозволить здійснювати державному службовцеві ефективні дії з конструктивного розв’язання конфліктів. Порівняльний аналіз дієвості застосування різних технологій під час розв’язання конфліктів на державній службі дозволив встановити, що пріоритетною стратегією у разі конфлікту є процес медіації та ведення переговорів, який дозволяє об’єктивніше підійти до ситуації конфлікту, оцінити інтереси та прагнення конфліктуючих державних службовців, знайти можливості налагодження між ними паритетного діалогу та шляхи виходу із конфліктної ситуації, які б враховували інтереси всіх конфліктуючих сторін. 6. Визначено, що підготовка державних службовців до управління конфліктами в їх діяльності повинна ґрунтуватись на андрагогічному підході та принципах навчання дорослих з використанням дійових практичних методів навчання. Ці методи навчання мають актуалізувати досвід особистості державного службовця, надати зазначеній підготовці предметно-практичного характеру. Запропоновано здійснювати реалізацію практичної підготовки державних службовців до управління конфліктами в їх діяльності за допомогою семінару-тренінгу, що має на меті сформувати в державних службовців необхідні вміння та навички конструктивної поведінки в разі конфлікту, уміння та навички управляти конфліктною ситуацією так, щоб отримати позитивні наслідки. Під час тренінгу з управління конфліктами найбільшої користі для формування практичних навичок надає навчання, яке побудовано за наявністю таких складових: психологічне тестування з конфліктології; теоретичний аналіз конфліктів; закріплення теоретичного матеріалу практичними вправами; аналіз конфліктних ситуацій з особистого досвіду слухачів; використання ділових ігор з конфліктології; використання кейс-методики або розв’язування конфліктних ситуацій як професійних задач. Дослідження підготовки державних службовців у системі підвищення кваліфікації до управління конфліктами в їх діяльності в дисертаційній роботі концентрується на аналізі сутності, змісту та особливостей як процесу управління конфліктом, так і процесу набуття практичних знань у даному напрямі. Це сприятиме розвитку подальших наукових досліджень з професійної компетентності кадрів державного управління у галузі міжлюдських стосунків, ціннісних регулятивів державно-управлінської діяльності, прогнозування впливів на суспільне життя та наслідків деформацій у службово–управлінських відносинах. Результати дослідження, що мають рекомендаційний характер, полягають у тому, що вони окреслюють головні напрями підготовки державних службовців до управління конфліктами: – залучення в процес підготовки та підвищення кваліфікації фахівців, що володіють інноваційними методами навчання в галузі конфліктології, застосовують андрагогічний підхід під час надання знань слухачам; – впровадження тренінгу з управління конфліктами в практику системи підвищення кваліфікації державних службовців як засобу, що дозволяє оптимізувати діяльність посадових осіб державної служби; – організацію занять з управління конфліктами в системі підвищення кваліфікації державних службовців і подальший розвиток відповідних технологій, що підвищить ефективність занять; Для інтенсивності розвитку кадрів державного управління необхідна постійна допомога та сприяння з боку керівників державних структур професійному зростанню своїх підлеглих, що частково може реалізовуватись через підготовку державних службовців до управління конфліктами. | 