У дисертації наведено вирішення актуальної наукової проблеми щодо обґрунтування теоретико-методологічних засад управління інституціональним розвитком Державної митної служби України та розроблено науково-прикладні підходи, моделі, технології, що забезпечують можливість їх практичного використання. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, на якій воно ґрунтується, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити такі основні висновки. 1. Аналіз наукових праць за тематикою дисертаційного дослідження показує, що проблема теоретико-методологічного аналізу сутності та особливостей управління інституціональним розвитком Державної митної служби України як інституту державної служби не була до цього часу предметом спеціального системного наукового дослідження, хоча окремі її аспекти, зокрема правові засади митної політики, реформування митних органів, їх територіальної організації висвітлювалися в науковій літературі. Це дає підстави вважати, що наукова розробка проблеми управління інституціональним розвитком Державної митної служби України в контексті її функціонування як інституту державної служби є недостатньою. Саме тому ця проблема вибрана предметом дисертаційного дослідження, оскільки тільки її комплексний аналіз дає змогу визначити перспективи модернізації митної служби та особливості управління цим процесом, що є однією з вимог євроінтеграційного руху України. 2. У результаті розробки моделі управління інституціональним розвитком Державної митної служби України обґрунтовано статус митної служби як інституту державної служби з позиції діяльнісного, організаційно-правового та структурно-функціонального аспектів з урахуванням досвіду функціонування митних служб зарубіжних країн як інститутів державної служби. Водночас установлено, що Державній митній службі потрібно надати автономію щодо вирішення всіх оперативних питань службової діяльності. Показана необхідність надання митній службі статусу правоохоронних органів, що сприятиме реалізації принципу виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи. На сьогодні цей принцип практично не використовується, оскільки вирішення митних питань здійснюють усі без винятку правоохоронні органи, що призводить до “конфлікту інтересів”. Обґрунтована роль митної служби в гарантуванні національної безпеки держави. 3. Визначено етапи, тенденції і особливості інституціонального розвитку (інституціоналізації, під якою розуміється процес формування, розвитку та функціонування цього інституту) Державної митної служби України упродовж 1991-2006 рр. При цьому враховано діалектику об’єктивного і суб’єктивного, загального й особливого, що виявляється в управлінні інституціональним розвитком, та встановлено особливості еволюції організаційної структури митної служби. Показано, що управління інституціональним розвитком митної служби полягає в регулюванні взаємодії сукупності елементів та підсистем інституту митної служби з метою забезпечення переходу інституту з одного етапу на інший, підтримці чи зміні інституціонального стану митної служби в загальній інституціональній конфігурації державної служби, державного управління, держави і суспільства. У процесі цього наукового дослідження, по-перше, виявлено домінуючі позитивні тенденції розвитку митної служби та визначено перспективи її подальшої інституціоналізації; по-друге, проаналізовано негативні тенденції та інституціональні ризики з метою їх блокування та подолання в майбутньому; по-третє, розроблено й теоретично обґрунтовано модель ефективного управління інституціональним розвитком митної служби. 4. Доведено, що митна служба – комплексний багаторівневий інститут, у якому можна виділити сукупність таких рівнів: особистісний, нормативний, структурний, технічний. У структурі митної служби виявлено низку показників, серед яких першочергове значення мають: розмір структурних елементів; адміністративний поділ; спеціалізація; співвідношення централізації і децентралізації; стандартизація; конфігурація (департаменталізація, створення структур – горизонтальних і вертикальних, формальних і неформальних, механістичних і органічних, проектних і матричних). Визначено, що митна служба як державний інститут упорядковує економічні, політичні, правові, енергетичні, інформаційні та інші відносини і комунікації у сфері зовнішньоекономічних відносин усередині країни і зі світовим торговельним співтовариством, забезпечуючи стійкість і передбачуваність взаємодій між торговельними партнерами. 5. Доведено, що у сфері своєї діяльності митна служба адаптує інституціональні стандарти, що сформувалися в суспільстві і державі, які визначають економічні, правові, політичні, моральні та інші аспекти життєдіяльності суспільства. Виділено сукупність особливих характерних ознак митної служби як державного інституту. Показано, що ДМСУ як державний інститут виконує фундаментальну цільову функцію захисту національних та зовнішньоекономічних інтересів країни. Її місце і роль в українському суспільстві зумовлюються тим, що вона функціонує як активно-адаптивний дискримінатор, або як цілком визначена система технологічних та інтелектуальних “фільтрів”, яка здійснює селекцію товарних і транспортних потоків, що переміщуються через кордон України, та запобігає правопорушенням у митній сфері. Досліджені особливості та перспективи функціонування митної служби як правового, економічного, соціального та соціокультурного інституту. Проаналізовано суспільну роль митної служби через виконання фіскальних, захисних, регулятивних, контрольних та інших функцій, доведено необхідність актуалізації не фіскальної, а регулятивної функції, підвищення ролі соціальних чинників у діяльності митних органів, розвитку сервісної функції. З урахуванням вимог ВМО та СОТ запропоновано механізм створення сервісної ідеології митної служби України як компонента її організаційної структури. Це дасть змогу Державній митній службі України перейти від другої категорії митних служб (згідно з існуючою класифікацією ВМО), до якої належать так звані “митниці для уряду”, де першочерговим завданням є виконання фіскальної функції, до третьої категорії, до якої належать “митниці для учасників зовнішньоекономічної діяльності”, коли митна служба здатна максимально забезпечити як інтереси підприємців, так і економічну безпеку країни. 6. Показано, що індикатором інституціонального розвитку митної служби може бути її соціальний потенціал, який не тільки містить сукупність ресурсів, резервів, можливостей, а й враховує багатовимірні спроможності соціальної системи реалізувати свої можливості, а також запропонована програма його діагностики. Як основні компоненти соціального потенціалу виділено кадровий потенціал (який розкривається через оцінку соціальної якості професійної групи працівників митних органів), матеріально-технічний та фінансовий потенціал, організаційну та управлінську культуру, організаційну та управлінську структуру, нормативно-правовий потенціал, комунікативний потенціал (тип і конкретні механізми комунікацій у системі митних органів). Запропоновано та апробовано алгоритм діагностики соціального потенціалу митної служби: вимірювання соціальної якості професійної групи, особистісного рівня організаційної культури та соціального потенціалу, експертна оцінка управлінської культури, професіографічна діагностика кадрового потенціалу. 7. Установлено, що процесом, адекватним сучасному стану інституціонального розвитку митної служби, є модернізація. Проаналізовані особливості управління процесом модернізації митної служби. З’ясовано, що модернізація як концепція відображає таку стратегію розвитку митної служби, реалізація якої забезпечить стійке функціонування останньої в умовах суттєвих змін її оточення. Кінцева мета модернізації – перетворення митної служби України на державний інститут, діяльність якого базується на безумовному визнанні його авторитету та компетентності світовим торговельним співтовариством, а також на широкій соціальній підтримці всередині країни та за кордоном з боку учасників зовнішньоекономічної діяльності, промислових та фінансових структур, міжнародних союзів та організацій, передусім ВМО та СОТ. 8. Показано, що структура й логіка модернізації митної служби зумовлюють необхідність її інституціоналізації, яка виконує регулятивну, реляційну та інтеграційну функції, забезпечуючи системну цілісність усього комплексу перетворень та її стійке функціонування на якісно новому рівні. На думку автора, модернізація митної служби має охоплювати кожний з рівнів її функціонування: нормативний – оптимізація нормативної бази в сфері митної справи, структурний – реформування організаційної структури, технічний – модернізація засобів митного контролю, митної інфрастуктури та митних технологій в цілому, особистісний – вдосконалення кадрових процедур, управлінської та організаційної культури тощо. Доведено, що метою модернізації митної служби є вирішення подвійного завдання – створення умов інтенсифікації зовнішньоекономічних зв’язків та ефективного захисту економічних інтересів України. У зв’язку з цим запропоновано реорганізувати організаційну структуру митних органів за таким принципом: фіскальні митні органи, митні органи пунктів пропуску (технологічні), оперативні (правоохоронні) митні органи та спеціалізовані митні установи. Така структура виключає вплив митного органу, що здійснює випуск товарів у вільний обіг, на митний орган, який пропускає такі товари на митну територію України, що дасть можливість здійснювати подвійний контроль за якістю митного контролю. Запропоновано моніторинг процесу модернізації, який має спрямовуватися на виявлення відхилень від реалізації програм і корекцію в процесі їх розробки та реалізації. Він має поєднуватися з оцінкою ефективності певних типів рішень, відстеження процесів щодо їх реалізації і автоматично оцінювати такі сфери: інновації в митній службі; соціальний потенціал митної служби; професійно-особистісні якості працівників митних органів; ефективність модернізації митної служби. 9. На підставі результатів соціологічного моніторингу керівників митних органів проаналізовано особливості управління інституціональним розвитком митної служби, розглянуто канали управлінської взаємодії, побудовано композицію управлінської системи та шляхи її оптимізації. Доведено, що управління інституціональним розвитком митної служби ґрунтується на системі норм і правил (організаційний порядок), цільових управлінських впливах (внутрішніх і зовнішніх), а також на самоорганізації. Відповідно до цього застосовуються інституціональне управління (через традиції, звичаї, норми, статуси, процедури), управління цілями митної служби (підтримка бажаних тенденцій, визначення стратегічних і тактичних цілей, ситуаційний підхід до їх реалізації), кадрове управління (застосування кадрових технологій у процесі проходження служби в митних органах – конкурс, атестація, кваліфікаційний іспит, оцінка тощо). Визначено організаційну роль управлінської культури в процесі інституціоналізації митної служби України. 10. Виявлені такі критерії ефективного функціонування митної служби: структура управління митної служби, до якої запропоновано ввести нові елементи – матричні горизонтальні елементи управління, які забезпечують активізацію соціального потенціалу для вирішення завдань інституціоналізації митної служби; модернізація, в основу якої покладена реалізація системного цілепокладання пріоритетних напрямів її розвитку; зв’язки-комунікації, які створюють нові комунікаційні моделі, що забезпечують зв’язки в матричних структурах по горизонталі і з існуючими вертикальними ланками управління. Оцінка впливу соціально значущих чинників на успішність вирішення завдань модернізації підтвердила необхідність істотного розширення простору соціальної орієнтації управління цим процесом, більш ефективного використання в ньому соціально-організаційних та соціально-психологічних чинників. Показано, що одним з першочергових завдань митної служби є протидія корупції в митних органах. Стратегія антикорупційних заходів має охоплювати кожен їз вищезгаданих рівнів функціонування митної служби: посилення правових підстав для покарання корупційних дій (нормативний рівень), реформування організаційної структури, яке має знизити корупційну напруженість (структурний), спрощення та прозорість митних процедур (технічний), вдосконалення кадрових процедур, запобігання виконанню корупційних дій шляхом здійснення впливу на об’єкт і засоби правопорушення (особистісний рівень). 11. Із застосуванням соціокультурного підходу до аналізу соціального потенціалу митної служби розроблені оригінальні методики: оцінювання якісного складу митних органів; діагностики професійних та психологічних якостей керівників митних органів; добору кандидатів на вступ до митних органів України; оцінювання ділових та психологічних якостей кадрового резерву; оцінювання соціальної якості професійної групи; соціологічного моніторингу оцінки працівників митних органів населенням України та створення соціального паспорту ДМСУ, які запропоновані керівництву ДМСУ для оптимізації кадрової політики і впроваджені в процесі управління персоналом митних органів. У результаті діагностики соціального потенціалу митної служби визначено соціокультурний аспект інституціональних змін, який розкрито через динаміку таких факторів, як зміна системи соціальних очікувань; зміна неформальних зв’язків і відносин, що здатні певною мірою компенсувати природну невизначеність офіційної інституціональної структури в період змін; зміна системи ціннісних орієнтацій і духовного життя людей, мотивації поведінки, способів самоідентифікації і світогляду. Доведено, що інституціональні реформи і зміни неминуче спричиняють трансформацію соціокультурних факторів – динаміку певної субкультури, зміну варіантів поведінки, моделей взаємодії між людьми, їх статусів і форм звичайної життєдіяльності. Обґрунтовано, що агенти будь-яких інституціональних змін піддаються масованим інноваціям, модернізаціям, реформуванням, унаслідок чого інституціональні системи набувають характерних рис надскладного соціального феномена, що й розглянуто на прикладі митної служби. 12. На підставі отриманих результатів дослідження можна сформулювати рекомендації щодо їх практичного використання: розробити спеціальну Президентську програму модернізації Державної митної служби. Ця програма не може залежати тільки від поточних практичних завдань, тим більше, якщо їм властивий кон’юнктурний характер. Програма та її основа – Концепція модернізації – мають бути науково обґрунтованими і враховувати реальний стан митної служби й потреби управління, фінансові можливості держави. Програма модернізації має стати багаторівневою і охоплювати всі рівні функціонування митної служби: особистісний, нормативний, організаційний, технічний для вираження специфіки потреб і можливостей модернізації митної служби на цих рівнях; здійснити належне правове забезпечення вирішення проблем, пов’язаних з наданням статусу правоохоронних митним органам, можливостей займатися оперативно-розшуковою діяльністю та ін.; прискорити прийняття Верховною Радою України Закону України “Про митну службу України” та низки правових актів, пов’язаних зі створенням оптимальних умов для служби в митних органах, включаючи її ресурсне забезпечення; залучити механізм соціологічного дослідження для вивчення стану і перспектив модернізації митної служби; актуалізувати не фіскальну, а сервісну функцію митної служби та запровадити технологію формування митного сервісу (розвиток об’єктів інфраструктури на комерційній основі – складів для митних вантажів, магазинів безмитної торгівлі, стоянок для автотранспорту тощо); створити систему інформаційно-консультаційного обслуговування: надання послуг з декларування зовнішньоторговельних вантажів; забезпечення максимальної доступності інформації про митні правила; спрощення процедури оскарження дій митних органів; змінити назву найвищого митного органу на таку: “Державна митна адміністрація України”, що оптимізує сприйняття управлінської структури ДМСУ; враховувати наявність у претендента на посаду вищого функціонального рівня додаткової професійної чи післядипломної освіти в Академії митної служби України під час конкурсного відбору чи в умовах контракту; визначити соціальні гарантії працівників митних органів; запровадити концепцію соціально-психологічного забезпечення роботи з кадрами в митних органах, що передбачає: законодавче забезпечення можливості застосування психологічної діагностики під час добору кадрів; упровадження концепції комплексної оцінки колективів митних органів; створення Психологічної служби ДМСУ. |
